КЛАРНЕТОВИЙ КВІНТЕТ «STADLER» В. А. МОЦАРТА – ВЕРШИННЕ ДОСЯГНЕННЯ ЖАНРУ В МУЗИЦІ ДОБИ КЛАСИЦИЗМУ

Тези доповіді

УДК 785.75
Титаров Михайло,
ORCID ID https://orcid.org/0000-0002-7274-8574
аспірант кафедри теорії та історії музичного виконавства
Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Київ, Україна
e-mail: mtitarov@gmail.com

КЛАРНЕТОВИЙ КВІНТЕТ «STADLER» В. А. МОЦАРТА –
ВЕРШИННЕ ДОСЯГНЕННЯ ЖАНРУ В МУЗИЦІ ДОБИ КЛАСИЦИЗМУ

Аналізовано кларнетовий квінтет «Stadler» В. А. Моцарта. Доведено значення традицій мангаймського оркестру.
Ключові слова: творчість В. А. Моцарта, жанр кларнетового квінтету, музичний класицизм, майгаймський оркест, кларнет.

В. А. Моцарта справедливо вважають одним зі спадкоємців традицій мангаймської школи. Поза впливом мангаймців, в тому числі у використанні кларнетів в оркестровому та сольно-ансамблевому письмі, творчість Моцарта поза сумнівами мала б інший шлях розвитку та, ймовірно, інакші стильові прояви.
Хоча вперше про кларнети у складі інструментальної капели Моцарт дізнався у Лондоні (1764), де слухав оркестр Й. Х. Баха (композитор ввів їх у партитуру своєї опери «Оріон», 1763), однак застосовувати їх в оркестрі розпочав після відвідування Мангайма й ознайомлення з грою мангаймських кларнетистів.
Відомо, що після знайомства з мангаймською капелою та її кларнетистами, вперше почувши повноцінне звучання оркестру з кларнетами, Моцарт, із захопленням описавши батькові свої враження («Ах, якби тільки тут були кларнети! Ви не уявляєте, який прекрасний ефект дає в симфонії поєднання флейт, гобоїв і кларнетів»), почав цілеспрямовано застосовувати цей інструмент у власній творчості. Після «Миланського дивертисменту» (1771) Моцарт увів пару кларнетів у партитуру Паризької симфонії D-dur (1778), написану і виконану у французькій столиці, куди Моцарт приїхав після чергового відвідування Мангайма. В обох цих творах кларнет ще не мав функцій соліста і був застосований як оркестровий інструмент. Після Паризької симфонії Моцарт писав партії кларнетів залежно від рівня навченості і виконавської майстерності кларнетистів тієї чи іншої капели, для якої були призначені його твори. Враховуючи, що кларнет остаточно затвердився в європейських оркестрах не раніше 1790-х років, партитури багатьох моцартівських симфонічних творів не мають кларнетових партій.
Поряд із розумінням кларнета як оркестрового інструмента, Моцарт поступово відкривав для себе сольні можливості кларнета і цьому процесові великою мірою посприяли виконавці. У Парижі композитор захопився грою кларнетиста-віртуоза Й. Беера, виконавця сольних партій у кларнетових концертах мангаймського композитора К. Стамиця, а в Мюнхені його вразила гра кларнетиста-віртуоза Ф. Тауша, який пройшов школу мангаймського оркестру. Однак свого виконавця-однодумця, який надихнув на створення сольно-ансамблевого і концертного репертуару для кларнета, Моцарт знайшов у Відні. Ним став знаменитий австрійський кларнетист-віртуоз Антон Штадлер (1753–1812). У творчому союзі з цим видатним виконавцем Моцарт написав кларнетовий квінтет (1789) і кларнетовий концерт (1791).
В обох цих творах, позначених печаткою авторської індивідуальності, було узагальнено і виведено на новий рівень традиції і досягнення мангаймського оркестру, які свого часу остаточно спрямували музичне мислення Моцарта у бік класицизму. На спадковість традицій, що тягнуться від композиторів-мангаймців, вказує творчий інтерес Моцарта до камерної музики за участі кларнета. Звернення до жанру кларнетового квінтету свідчить про остаточне затвердження кристалізованого творчими пошуками музикантів майгаймської капели виконавського складу, піднесеного до рівня жанрових ознак.
Кларнетовий квінтет А-dur (К 581) Моцарт писав у Відні і завершив його 29 вересня 1789 року. На прем’єрному виконанні 22 грудня 1789 року, організованому на допомогу фонду віденських музикантів-пенсіонерів, квінтет було виконано між частинами кантати «Il natale d`Apollo» італійського композитора Вінченцо Ригині. Партію кларнета грав Антон Штадлер, якому цей камерно-інструментальний твір було присвячено і для якого Моцарт пізніше написав свій концерт А-dur для кларнета з оркестром (К 622). В одному зі своїх листів Моцарт назвав свій квінтет Штадлер-квінтетом і ця назва з часом закріпилася за даним твором. У той час А. Штадлер обіймав високодохідну посаду кларнетиста віденської придворної капели, тоді як Моцарт був вільним художником.
Квінтет було написано для басетгорна (басет-кларнета) in A – інструмента кларнетового сімейства із розширеним вниз діапазоном, яким віртуозно володів А. Штадлер. Цей інструмент був дуже популярним на рубежі ХVІІІ–ХІХ століть, коли тривало технічне вдосконалення конструкції і звучання самого кларнета (детальніше про це див. у розділі 1). Басетгорн Штадлера, який також називають басет-кларнетом, було виготовлено віденським придворним майстром Теодором Лотцем до початку 1788 року і вже 20 лютого 1788 року А. Штадлер грав на ньому у Віденському міському театрі.
Зараз квінтет Моцарта виконують переважно на кларнетах in А, які мають своєрідний матовий тембр, дещо глуховатий в низькому регістрі, в середньому – дивовижно схожий на людський голос, який щось розказує чи жаліється. Басетгорн, що вийшов з ужитку на початку ХІХ століття, використовують лише прихильники історично інформованого виконавства.
За відзивами сучасників, інструмент Штадлера-виконавця мав м’який і наспівний тон. Це врахував Моцарт, й тому головною ознакою його кларнетового квінтету став наспівний, кантабільний стиль музичного висловлювання. Образність та музичний стрій кожної частини чотиричастинного циклу пронизують спокій та внутрішня гармонія. Кларнет як учасник ансамблю має рівні права з інструментами струнної групи і виділяється з загального звучання своїм вишуканим тембром, який гармонійно поєднується з різними за регістром голосами струнного квартету, виразно зливаючись із ними, і яскраво протиставляється у кульмінаційних побудовах.
Виходячи з трактування партії кларнета у контексті образного строю кожної частини квінтету, можна зробити висновок про те, що в своєму квінтеті Моцарт уявляв кларнет не провідним концертуючим інструментом, хоча його партія для музичної культури того часу є надзвичайно віртуозною, а першим інструментом серед рівноправних (Аберт). В комбінації однорідних тембрів, якими є струнний квартет, кларнет сприймається як чужий гість із власним світом почуттів і власною манерою висловлювання (Аберт), а сам квінтет є бесідою рівноправних учасників, без відчутних змін загального тембрового чи драматургічного балансу на користь тієї чи іншої партії, зокрема партії кларнета.

UDC 785.75
Titarov Mykhailo,
ORCID ID https://orcid.org/0000-0002-7274-8574
PhD Student of the Department of Theory and History of Musical Performance Ukrainian National Tchaikovsky Academy of Music
Kyiv, Ukraine
e-mail: 347743000@qq.com

CLARINET QUINTET "STADLER" BY V. A. MOZART -
THE TOP ACHIEVEMENT OF THE GENRE IN THE MUSIC OF THE CLASSIC ERA

The clarinet quintet "Stadler" by VA Mozart is analyzed. The importance of the traditions of the Mannheim orchestra has been proven.
Key words: work of V. A. Mozart, genre of clarinet quintet, musical classicism, Mayheim orchestra, clarinet.