ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОЇ АРХІВНОЇ НАУКОВОЇ СПАДЩИНИ

Тези доповіді

УДК 930.25:001](100=161.2}

Онищенко Олексій Семенович,
ORCID https://orcid.org/0000-0003-2424-0554,
академік Національної академії наук України,
доктор філософських наук, професор,
радник Президії Національної академії наук України,
голова Інформаційно-бібліотечної ради
Національної академії наук України,
заслужений діяч науки і техніки України,
почесний генеральний директор,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: onyshenko@nas.gov.ua

ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ
УКРАЇНСЬКОЇ АРХІВНОЇ НАУКОВОЇ СПАДЩИНИ

Українська архівна наукова спадщина складається з усіх видів архівних документів на всіх носіях інформації, створених науковцями в Україні і українськими вченими у зарубіжжі. Для цього ще слід додати архівні документи іноземних учених про Україну і українців. Усе це разом становить величезну, постійно зростаючу і постійно діючу документну базу для формування національної ідентичності українців, формування образу України і українців у зарубіжному середовищі, інтеграції українства в європейський і світовий інтелектуальний простір. Архівне багатство – це багатство шляхів і можливостей представлення України світові, а світу – Україні.
Ключові слова: архів, архівна наукова спадщина, євроінтеграція, україністика, європеїстика, цифровий архів, документ.

Архівна інтеграція, як і будь-яка інша, являє собою взаємодію, дорогу із зустрічним рухом. Зарубіжні документи входять у суспільний обіг у нас, а наші – у країнах контактів. А розпочалася вона разом з утвердженням християнства і писемності у Київській Русі. У процесі міждержавних і міжцерковних зв’язків до Києва надходила релігійна і світська література. Тут нею користувалися, а деякі твори переписувалися. При монастирях існували навіть спеціальні підрозділи для переписування – «скрипторії», де також і писалися вітчизняні твори. Поступово рукописання стало звичною практикою, завдяки якій ми маємо сьогодні рукописні фонди в архівах, бібліотеках і музеях.
Серед вітчизняних документів, які століттями зберігаються як реліквії у європейських країнах, є знакові артефакти, що свідчать про давню євроінтегрованість України. Це, наприклад, трактат «Мазі» київської княжни, візантійської імператриці Євпраксії Мстиславни (1108–1131), Реймське Євангеліє власності теж київської княжни, королеви Франції Анни (1032–1075), Конституція Пилипа Орлика (1672–1742), екзильного гетьмана Війська Запорозького.
Три різні історичні постаті, три різні історичні документи, які зв’язані з ними, але всі вони (і постаті, і документи) є втіленням міцних на той час українсько-європейських зв’язків. Євпраксія – дочка великого київського князя Мстислава і шведської принцеси Христини, дружина візантійського імператора Комніна. Володіла старослов’янською, старогрецькою та шведською мовами. Трактат «Мазі» написала старогрецькою. Він служив своєрідною медичною енциклопедією на Русі і у країнах Візантійської імперії. І досі використовується як джерело з історії медицини. Зберігається у Флорентійській бібліотеці Лоренцо Медічі.
Анна – дочка великого київського князя Ярослава Мудрого і шведської принцеси Інгігерди, дружина французького короля Генріха I, одна з найбільш освічених жінок Європи свого часу. Володіла шведською, старослов’янською, латинською, грецькою і французькою мовами. Євангеліє привезла з собою з Києва до Парижу. Ймовірно воно (кирилична частина) було переписано в скрипторії при Софійському соборі. На ньому тривалий час присягали французькі королі в Реймській резиденції, що й послужило причиною назви Реймське. Воно небезпідставно вважається видатною пам’яткою культури Київської Русі, хоча дискусії з приводу походження Реймського Євангелія, як і трактату «Мазі», точаться давно і тепер теж.
Показовим свідченням історичних євроінтеграційних настроїв передових кіл українського суспільства є Конституція Пилипа Орлика і світогляд його самого. Ідеї Конституції і суспільно-політичні погляди Орлика формувалися в атмосфері міжнаціональних і міждержавних європейських зв’язків, він нащадок литовсько-білоруської шляхти чеського походження. Освіту здобув у Віленській єзуїтський та Києво-Могилянській академіях. Володів вісьмома європейськими мовами. У Конституції поєднано український і європейський досвід суспільного устрою. Вона підготовлена за його особистою участю і під його керівництвом староукраїнською і латинською мовами. Латинський текст зберігається нині у Національному архіві Королівства Швеція. Багаторічний його «Щоденник подорожнього», що вівся польською і французькою мовами і збірки віршів польською та численне листування з володарями європейських країн так само насичені інтеграційними думками. У архівній спадщині Пилипа Орлика можна знайти ще багато доказів його зусиль на об’єднання західних країн для підтримки державницьких прагнень України і включення її в європейський простір.
Це лише три приклади з найбільш яскравих входження і функціонування української інтелектуальних продуктів в європейському суспільному середовищі. А взагалі українська архівна спадщина, зокрема й її наукова частина, містить невичерпний матеріал для інформаційного забезпечення сучасного курсу євроінтеграції. За роки Незалежності зроблено немало для показу євроінтеграційного виміру нашої архівної спадщини. Але суспільний запит на об’єктивне знання історичної ролі і долі України зростає. Війна рф проти України поставила Україну в центр світової уваги.
І у вітчизняній, і у зарубіжній суспільній думці активізувалися прагнення виробити адекватний історичний і сучасний образ України, з’ясувати її історичне місце в європейському колі держав і народів, коріння європейськості українського менталітету, доцільності і можливостей входження України в Європейський Союз і, не в останню чергу, здатності України перемогти у протистоянні російської агресії. Все це неминуче породжує звернення до архівної спадщини як до бази документних першоджерел.
Тут постає двоєдине завдання системного виявлення і обліку архівних документів, які свідчать про закономірність інтересу України до Європи, а Європи – до України. Нам потрібно мати по можливості повну картину наявності україністики в архівах європейських країн, а європеїстики – в архівах України. Синтез україністики і європеїстики (в широкому – націєзнавчому, народознавчому, країнознавчому – розумінні обох понять) створює важливу складову наукової бази забезпечення євроінтеграції.
Найскладніше завдання на цій справі – виявлення і систематизація україністичних документів у зарубіжних архівах. Нерідко вони там не виділені в окремі фонди, а зберігаються врозсип. Цифровізація реєстрів архівних документів не скрізь завершена. Тому існують проблеми доступу до зарубіжних архівосховищ і пошуку в них потрібних матеріалів. Приблизно така ж сама ситуація і з європеїстикою в українських архівах.
Безумовно, не можна не відзначити ту величезну роботу, яку виконали за роки Незалежності України в галузях архівної україністики й європеїстики інститути НАН України: історії України, археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського, українознавства імені І. Крип’якевича, української літератури імені Т. Г. Шевченка, народознавства, мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського та інші. З ними тісно співпрацюють Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Львівська національна наукова бібліотека імені Василя Стефаника, Український науково-дослідний інститут архівний справи та документознавства Державної архівної служби України. Державну політику в сфері збереження і відновлення національної пам’яті, зокрема і в сфері архівної спадщини, здійснює Український інститут національної пам’яті, який підпорядковується Кабінету Міністрів України. Потрібно сказати добре слово і про внесок в архівні євроінтеграційні процеси Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, Львівської національного університету імені Івана Франка, Києво-Могилянської та Острозької академій.
Важливо послідовно піднімати пласти архівної україністики і європеїстики, які свідчать про спільне, близьке, споріднене в історії, культурі, менталітеті, суспільному житті українського і європейських народів, популяризувати архівні фонди особистостей, що розбудовували спільне соціокультурне поле. Особливо і зокрема, в галузі науки, оскільки наука найбільш міцна і стійка єднальна сила. Практика міжнародного архівного співробітництва показує, що тут потрібне комплексне об’єднання зусиль на всіх рівнях: індивідуальному в особі окремих фахівців, колективному – в особі установ і на державному – в особі керівних національних архівних органів.
Державний рівень міжархівного співробітництва обіцяє найбільш масштабні результати, бо в ньому передбачається сприяння влади. Цікавою в цьому плані є «Угода про співробітництво в рамках проєкту «Спільна архівна спадщина», укладена 18 квітня 2024 р. Її підписали керівники Державних архівів Польщі, Державної архівної служби України, Офісу Головного архівіста Литви, Національного архіву Латвії і Національного архіву Естонії.
Концепцію спільної архівної спадщини Угода бере за модель формування архівних відносин в об’єднаній Європі. Сторони зобов’язуються досліджувати національні архівні ресурси для виявлення матеріалів, що становлять спільну документальну спадщину, свідчить про спільне минуле та документують взаємовідносини, готують повні переліки архівів, що їх цікавлять, інформують одна одну про знайдені матеріали. Передбачається популяризація знань про спільну архівну спадщину, еквівалентний безкоштовний обмін цифровими копіями, забезпечення вільного доступу до всіх архівних матеріалів, видання спільних збірників документів з історії взаємовідносин, організація спільних виставок архівних документів, конференцій і семінарів.
Принагідно згадати, що 17 жовтня 2008 р. була підписана «Угода про співробітництво між Державним комітетом архівів України і Генеральною Дирекцією державних архівів Республіки Польща в галузі архівної справи», результатом якої має стати підготовка бази даних «Спільна польсько-українська архівна спадщина». Спільні бази даних – бажаний результат для всіх сторін співробітництва. Тому доцільно ініціювати нові двосторонні і багатосторонні договори інтеграційного характеру, реалізації яких сприятиме формуванню цифрової архівної бази українсько-європейських відносин.
Одним із фундаментальних завдань цієї роботи має бути створення постійно діючої архівної цифрової бази про історію інтеграції українських наукових установ і вчених у європейських науковий, освітній, інформаційний, загалом інтелектуальний простір. Наука дає найбільш вагомі і стійкі докази давнього взаємопереплетіння української і європейської передової думки. Українські вчені і наукові осередки були співтворцями європейського інтелектуального середовища, як і навпаки.
Якби ми узагальнили архівні дані про участь і роль українських науковців у європейському науковому житті, створили відповідну цілісну картину, то мали б надійну неспростовну документну базу для викриття міфів про меншовартість українців. Фрагменти (і немалі) такої бази криються в архівах Києво-Могилянської академії, Наукового товариства імені Шевченка, класичних українських університетів: Харківського, Київського, Львівського, Одеського, Чернівецького. Множинні докази тривалого тісного співробітництва із європейськими науковими центрами містять архіви Національної академії наук України і галузевих національних академій – педагогічної, медичної, правової, аграрної, мистецької.
Дані українських академій про міжнародне співробітництво публікується в їх річних звітах. Вони періодично узагальнюються, зокрема в ювілейних виданнях. Звіти зарубіжних академій й інших наукових центрів через мовні барєри, збої в книгообміні тощо нам менш доступні. А важливо знати, як вони оцінюють результати співробітництва, бачить перспективи його розвитку, як сприймаються українські наукові надбання в зарубіжному інтелектуальному просторі.

Українські академії – найбільші вітчизняні учасники наукової євроінтеграції. Їх досвід – внесок у готовність вступу України до ЄС. Закономірно напрошуються ідея започаткування великого міжакадемічного проєкту з питань інформаційного забезпечення наукової євроінтеграції, де немаловажну роль гратиме і ведення відповідної архівної бази.
У цьому зв’язку необхідно посилити увагу до тих архівних сфер, де можна виявити нові документи з україністики і європеїстики. Насамперед – це іномовні документи. В українських архівах зберігаються фонди, збірки, окремі документи латинською, німецькою, польською, болгарською, ідиш та іншими мовами.
Найменш опрацьовані латиномовні тексти. Хоча в середні віки в Україні латиною написано багато наукових, філософських, богословських, полемічних творів. Українські науковці і студенти входили в європейські освітні і наукові заклади й установи саме завдяки володінню латиною. Українські католики мають значний латиномовний архівний спадок. Архіви Ватикану зберігають немало україністичних документів латинською, як, звичайно, й іншими мовами. Так що архівна пам’ять про латиномовну євроінтеграцію України може прислужитися і сьогоденню.

Нові документи, цікаві з точки зору свідчень про історичні традиції євроінтеграції України, чекають нас у вітчизняних і зарубіжних архівах, доступ до яких відкрито недавно. Це – колишні секретні, службові, особові архіви, строки обмеження в користуванні якими закінчився. Воєнні архіви, архіви спецслужб, дипломатичних відомств, закритої науково-дослідної тематики, персональних даних тощо.
Ще багато нових документів, корисних для розуміння минулого і сучасного євроінтеграції, можна знайти в архівах з природознавства, техніки, технологій. Здобутки українських учених у цих галузях мають немало підтверджень у патентних архівах європейських країн. Патенти та винаходи і відкриття українського походження в архівах зарубіжжя – свідчення реального функціонування вітчизняної наукової спадщини в світовому інтелектуальному просторі. Значення патентних сховищ для розвитку архівної євроінтеграції не слід недооцінювати.
Резерви архівної євроінтеграції можна знайти і в спадщині українських наукових товариств, асоціацій, спілок, комісій, рад. Їх у нас дуже багато. Кожна наука у них так чи інак представлена. Всі вони зв’язані з відповідними профільними міжнародними і національними зарубіжними товариствами. Реально функціонують і в європейському інтелектуальному житті. Це спільні дослідження, конференції, публікації, виставки, інші форми спілкування. Звичайно ж, вони накопичили і різноманітний архівний матеріал про взаємодію із іноземними партнерами. Цей матеріал можна і треба більше використовувати для розвитку наукової та й тієї ж архівної євроінтеграції.
Розглядаючи резерви архівної підтримки євроінтеграції, не забудемо і про архіви наукових видавництв і журналів. Не все, що надходило до їхніх редакцій, опубліковано. Там, особливо в старих видавництвах і журналах, зібралися цілі поклади оригінальних, правлених рукописів, рецензій на них, протоколів обговорень, листувань з авторами. Ці документи можуть стати в пригоді при вивченні руху українських наукових і художніх творів у європейське середовище, а європейських – в українське. На жаль, архіви наукових видавництв і журналів мало фігурують в сучасних історичних дослідженнях.
Великий євроінтеграційний потенціал нарощується в цифрових архівах. У процесі оцифрування архівних документів на традиційних носіях інформації і архівування оригінальних цифрових документів формується колоссальна Дата база,,яка стане основним джерелом документів з історії цивілізації. За наявності досконалих програм вилучення знань з великих масивів інформації, з них можна буде відбирати необхідні євроінтеграційні документи на бажану тему. Підготовка таких програм не терпить зволікання.
Український архівна наукова спадщина багата змістом, глибоко укорінена в європейській інтелектуальне середовище, ввібрала в себе кращі надбання світової науки і культури, конкурентноздатна на міжнародному інформаційному просторі. Але все це – потенціал, реалізація якого вимагає постійного удосконалення всієї архівної справи. Євроінтеграція стимулює це завдання. Передусім вона вимагає узгодження з міжнародними вітчизняних стандартів опрацювання архівних документів, правил доступу до архівів, обміну документами, спеціалістами, технологіями. Розгортати державну договірну основу міжархівного співробітництва. Активізувати участь українських архівів у міжнародних наукових, інформаційних організаціях (Всеєвропейська федерація академій наук – ALLEA, Міжнародний союз академій соціальних наук – IUA, Міжнародна федерація бібліотечних асоціацій та установ – IFLA) – та множина галузевих наукових товариств. Доцільно принагідно насищати архівними документами освітні шкільні і вишівські програми, мас-медіа, особливо телерадіомовлення на зарубіж, урізноманітнювати діяльність архівних прес-служб.

Архівна наукова спадщина – потужний арсенал історичних свідчень самобутності і суб’єктності України. Архіви – документні скарбниці суспільної пам’яті. Вони служили і служитимуть незамінним джерелом інформаційного забезпечення повноцінного функціонування України в світовому співтоваристві держав і народів.

UDC 930.25:001](100=161.2}

Oleksii Onyschenko,
ORCID https://orcid.org/0000-0003-2424-0554,
Academician of the National Academy of Sciences of Ukraine,
Doctor of Sciences (Philosophy), Professor,
Advisor of the National Academy of Sciences of Ukraine Presidium,
The head of the Informational-library council,
of National Academy of Sciences of Ukraine,
Honored Worker of Science and Technology of Ukraine,
Honorary General Director,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: onyshenko@nas.gov.ua

EUROPEAN INTEGRATION POTENTIAL
OF UKRAINIAN ARCHIVE SCIENTIFIC HERITAGE

Ukrainian archival scientific heritage consists of all types of archival documents on all information carriers created by scientists in Ukraine and Ukrainian scientists abroad. For this, archival documents of foreign scientists about Ukraine and Ukrainians have to be added. In complete it constitutes a huge, constantly increasing document base for the formation of the national identity of Ukrainians, image of Ukraine and Ukrainians in the foreign surrounding, the integration of Ukrainians into the European and world intellectual space. Archival wealth is a wealth of ways and opportunities to represent Ukraine to the world and the world to Ukraine.
Keywords: archive, archival scientific heritage, European integration, Ukrainian studies, European studies, digital archive, document.