КАТЕРИНА ҐАЛАҐАН VS ІНОКЕНТІЙ АННЕНСЬКИЙ: ЕПІЗОД З ІСТОРІЇ КОЛЕГІЇ ПАВЛА ҐАЛАҐАНА

Тези доповіді

УДК 94(477.411):378.094-027.55(091)[Ґалаґан] (043.2)

Будзар Марина Михайлівна,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-3720-7799,
кандидатка історичних наук, доцентка,
доцентка кафедри історії України,
історико-філософський факультет,
Київський столичний університет імені Бориса Грінченка,
Київ, Україна
e-mail: bmimab24@ukr.net

КАТЕРИНА ҐАЛАҐАН VS ІНОКЕНТІЙ АННЕНСЬКИЙ:
ЕПІЗОД З ІСТОРІЇ КОЛЕГІЇ ПАВЛА ҐАЛАҐАНА

У тексті проаналізовано документ із фонду Літературні матеріали (фонд І) Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені
В. І. Вернадського. Це чернетка листа Катерини Ґалаґан; як попечителька Колегії вона пояснює свою позицію щодо діяльності тогочасного директора Інокентія Анненського. Зміст листа суттєво доповнює історію колегії початку 1890-х років.
Ключові слова: Колегія Павла Ґалаґана, Катерина Ґалаґан, Григорій Ґалаґан, Інокентій Анненський, Устав Колегії, навчальний процес, виховний процес.

Історія Колегії Павла Ґалаґана (далі – Колегія), приватного середнього навчального закладу, який був ще й впливовим культурно-просвітницьким центром, досить детально висвітлена у публікаціях кінця XX – початку XXI ст. Серед найґрунтовніших – вельми інформативна стаття С. Білоконя у журналі «Київ» (1988); дисертаційна робота Т. Ткаченко «Громадська та благодійна діяльність Г. П. Галагана» (2002), де цій проблематиці присвячено окремий розділ; монографії М. Смольницької «Колегія Павла Галагана в національно-культурному житті України (1871–1920 рр.)» (2007) та О. Шевчук «Організація і зміст навчально-виховного процесу Колегії Павла Галагана» (2013).
Утім, левова частка дослідницької уваги належить діяльності Григорія Павловича Ґалаґана, тоді як постать його дружини Катерини Василівни, уродженої Кочубей, залишається в тіні, хоча вже сучасники поділяли думку, висловлену законовчителем Колегії Симеоном Трегубовим у некролозі: «Колегія настільки ж її творіння, як і Григорія Павловича». Тим важливішим є введення до наукового обігу джерел, що репрезентують участь Катерини Ґалаґан у роботі Колегії, передусім із 1888 р., коли після смерті чоловіка вона більше семи років була почесним попечителем закладу. До цього часу відноситься один з драматичних моментів історії Колегії: на початку 1890-х років вирішувалося усунення з посади директора Інокентія Федоровича Анненського, російського педагога й літератора. М. Смольницька згадала цей сюжет з історії закладу, зазначивши, що Анненський «почав ламати усталені звичаї в Колегії», і К. Ґалаґан домоглася його переведення з Києва. Ці події варто розглянути детальніше.
Проблема директорства Колегії турбувала Катерину Василівну ще з 1890 р., коли Іван Іванович Ничипоренко, обдарований педагог, який очолював заклад 11 років і був у дружніх взаєминах з подружжям Ґалаґанів, подав у відставку. На думку Г. Ґалаґана, І. Ничипоренку були притаманні любов до справи, надзвичайно сумлінне до неї ставлення, зігріте щирим почуттям (ІР НБУВ, ф. I,
№ 1385, арк. 2). Катерина Василівна прагнула обрати особу, чиї людські та ділові якості відповідали б цим високим критеріям.
Спочатку обговорювали кандидатуру педагога і громадського діяча Юрія Юрійовича Цвітковського, члена Старої громади, який внаслідок репресій проти українофілів вимушено залишив Київ.
З початку 1880-х років він викладав у Петербурзі, але не розірвав зв’язків з українськими діячами. Ю. Цвітковського рекомендували Катерині Ґалаґан як сам І. Ничипоренко, так і інші педагоги, чиєї поради вона просила (ЦДІА України у м. Києві, ф. 1475, оп. 1, спр. 694, арк. 78). Поки що невідомо, з яких причин Ю. Цвітковський не став директором (можливо, через зв’язок з українським національним рухом або з інших мотивів), але він був із тих, хто спочатку підтримав директорство І. Анненського, а пізніше розчарувався: «До мене поступово доходили дуже невтішні звістки про ставлення Анненського до Колегії, і мене це безкінечно засмучувало. Людина ця зовсім не справдила моїх та й багатьох товаришів своїх очікувань» (ІР НБУВ, ф. 179, № 850, арк. 1).
Одиниця зберігання 47189 з фонду І Інституту рукопису містить документ, що свідчить про дії Катерини Ґалаґан у справі
І. Анненського. Це чернетка листа, ймовірно, до міністра просвіти
І. Д. Делянова, де К. Ґалаґан недвозначно висловилась щодо подальшого директорства І. Анненського: «З болем у серці я маю сказати Вам, що він не виправдав моїх сподівань, які покладала я на нього як на виконавця найзадушевніших бажань моїх і покійного чоловіка мого Григорія Павловича», – пише вона та аргументує. Насамперед, тут наголошено на особливих засадах діяльності закладу: «Ми бажали бачити в ньому більшу чи меншу подобу родини, де, як відомо, центр ваги полягає у вихованні волі та серця, а не в одній зовнішній дресурі молодих людей», – йдеться в листі. Навчально-виховний процес влаштовано так, щоб у викладанні головних предметів педагог мав цілковиту змогу «сприяти відпрацюванню особливих прийомів, більше чи менше розрахованих на індивідуальність тих чи інших вихованців». Внаслідок цього Колегія, на думку її засновників, мала сприяти розвитку самостійної педагогічної справи «шляхом навчально-виховної практики».
К. Ґалаґан усвідомлює, що звертається до високопосадовця. Вона акцентує увагу, що такі засадничі принципи підтримав Олександр II у рескрипті, і устав Колегії, де вони були прописані, теж затверджений імператором. Водночас К. Ґалаґан констатує, що завдання узгодити міністерські вимоги й постанови з уставом Колегії виявилося для І. Анненського непосильним. Колегія мала право самостійно організувати навчальний процес (кількість уроків на тиждень, правила річних іспитів, методи й прийоми навчання тощо) з єдиним обмеженням, щоб викладання кожного предмету не було нижчим, ніж передбачають чинні міністерські вимоги для державних закладів. Натомість І. Анненський запропонував «викладачам діяти у всьому за вказівками проєкту навчальних планів, опублікованих Міністерством для класичних гімназій», застосовував міністерські правила про річні іспити у всіх класах «без будь-якого міркування про доцільність цих правил для Колегії», тобто не дотримувався усталених основ навчального процесу.
Але, на думку К. Ґалаґан, ще більш неспроможним він виявився в організації виховного процесу, використовуючи свою посадову владу як важіль впливу: «Діючи передовсім через інших викладачів і не беручи безпосередньої участі у справі виховання, знівелював цю роботу до формальних вимог і наказів, що складаються з недопущень, заборон і довільних дозволів».
Варто зауважити, що Катерина Василівна підкреслила суб’єктивний зміст конфлікту. Вона пише, що похилий вік і важкий недуг обмежують її спроможність втручатися у справи Колегії на правах попечителя, а І. Анненський, можливо, користується цим: «Інакше я не можу пояснити собі ту самовпевненість, з якою він бере на себе відповідальність за долю Колегії», нехтуючи її уставом і можливістю порадитися як з попечителькою, так і з найближчими співробітниками. К. Ґалаґан зізнається, що рішення далося їй нелегко, повідомляє про вагання, про спостереження впродовж 15-ти місяців (тобто лист написано, найімовірніше, на початку 1893 р.), але констатує, що це допомогло їй пересвідчитися: Інокентій Анненський – «людина, яка не підходить Колегії, людина стороння та, можна сказати, чужа основним ідеям, що покликали на світ цей дорогий для мене заклад».
Такий висновок містить цікавий нюанс. Катерина Василівна була переконана, що Колегію має очолювати людина нестороння.
І справді, директором закладу (і одним з найбільш діяльних) протягом наступних дев’яти років (1893–1906) став Андроник Іоаникійович Степович – близький до родини Ґалаґанів, випускник Колегії, досвідчений педагог і філолог-славіст. Причини цього вибору частково пояснює Василь Дмитрович Сиповський, педагог-словесник, який викладав у Колегії у 1871–1873 рр., у листі від 1 січня 1894 р. до самого Андроника Степовича, свого колишнього учня. Вітаючи адресата, В. Сиповський писав: «Радію, між іншим, більше за Колегію, ніж за тебе (хоча я, як вже писав тобі, радив Катерині Василівні зупинитися на тобі). Катерина Василівна шукала саме людину з душею, до того ж – українця», – підкреслення авторські (ІР НБУВ, ф. 179, № 770, арк. 10 зв.).
Зауважимо, що чернетка листа написана Катериною Ґалаґан власноруч. Це важливо тому, що довгі роки вона потерпала від складної форми артриту, і навіть просте порівняння почерку з листами, датованими десятиріччями раніше, свідчить, як фізично важко було їй писати. Але тілесна неміч не подолала сили духу, не примусила, як казав А. Степович, «грати лише тільки якусь суто страждальну роль у звичайних і незвичайних питаннях життя колегії». «Ні, – продовжував він у некролозі в пам’ять К. Ґалаґан, – вона до кінця життя свого зберегла цілковиту самостійність поглядів і строгу витримку у поглядах і переконаннях».
Як бачимо, розгляд джерела лише про один з епізодів 50-річної історії Колегії Павла Ґалаґана демонструє, що дослідження цього непересічного навчального закладу є незавершеним. І численні документи, передусім особового походження, що зберігаються в Інституті рукопису НБУВ, уможливлюють такі розвідки.

UDC 94(477.411):378.094-027.55(091)[ Galagan] (043.2)
Maryna Budzar,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-3720-7799,
Associate Professorof ,
the Department of History of Ukraine,
Borys Grinchenko Kyiv Metropolitan University,
PhD in History, Associate Professor,
Kyiv, Ukraine
e-mail: bmimab24@ukr.net.

KATERYNA GALAGAN VS INOKENTII ANNENSKYI: THE EPISODE FROM THE HISTORY OF PAVLO GALAGHAN’S COLLEGE

The text was analyzed by a document from the Literary Materials Fund of the Institute of Manuscripts of the National Library of Ukraine named after V. I. Vernadsky. This is a draft of a letter written by Kateryna Galagan as a trustee of the Pavlo Galagan’s College. She explains her position regarding the activities of the then director of the institution, Inokentii Annenskyi. The content of the letter significantly complements the history of the collegium of the early 1890s.
Keywords: Pavlo Galagan’s College, Kateryna Galagan, Hryhoriy Galagan, Inokentii Annenskyi, College Charter, educational process, educational process