ПІСНЕСПІВИ ОКТОЇХА У ПИСЕМНИХ ДЖЕРЕЛАХ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ: ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ІСНУВАННЯ СПІВАЦЬКОЇ ТРАДИЦІЇ

Тези доповіді

УДК 78.03
Прилепа Олеся Петрівна,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-8438-1589,
кандидатка мистецтвознавства, наукова співробітниця,
відділ музикознавства та етномузикології,
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського Національна академія наук України,
Київ, Україна
e-mail: prilepa2206@gmail.com

ПІСНЕСПІВИ ОКТОЇХА У ПИСЕМНИХ ДЖЕРЕЛАХ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ: ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ІСНУВАННЯ СПІВАЦЬКОЇ ТРАДИЦІЇ

З’ясовано, що за писемними джерелами співацька традиція Києво-Печерської лаври має тривалий монодичний період (від найдавніших часів по XIX ст.) та період багатоголосся (від 90-х рр. XIX – першого 15-ліття ХХ ст. до наших днів). Розглянуто особливості функціонування системи осмогласся в монодичній та багатоголосній системах. Доведено збереженість формульної структури піснеспівів Октоїха упродовж усього часу її існування.
Ключові слова: богослужбово-співацька традиція Києво-Печерської лаври, монодія, багатоголосся, осмогласся, поспівка.

Богослужбово-співацька традиція одного з найстарших монастирів України – Києво-Печерської Лаври – є плодом духовного життя багатьох поколінь насельників обителі. Народжена в молитовних стояннях лаврських подвижників і втілена в характерних співних формах, вона віддзеркалює духовний досвід і потенціал нашого народу. На базі писемних богослужбових співацьких пам’яток, що знаходяться у фондах бібліотек України, можна проглядати особливості її розвитку від кінця XVI ст. до сьогодення. У книгосховищах Києва зберігається понад п’ятдесят рукописних нотних джерел, пов’язаних із Києво-Печерським монастирем. Більшість – в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі Ір НБУВ), а також у фондах Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику (далі НКПІКЗ). Серед них – Ірмологіони (ІР НБУВ, ф. 301, № 350П, друга чверть XVIІ ст.), Феодосійської церкви (ІР НБУВ, ДА 91Л), церкви Різдва Богородиці Дальніх Печер (ІР НБУВ, КПЛ 36П/2; ІР НБУВ, ф. 30, № 17), Великої Успенської церкви (ІР НБУВ, ф. 1, № 5385 – 20 рр. XVIІІ ст., № 5394 – 20–30 рр. XVIІІ ст., № 5396 – 20–30 рр. XVIІІ ст.; КПІКЗ, Книга № 2084 (1852 р.), Книга № 2087 (1852 р.), Книга № 855 (ХІХ ст.), Книга № 879 (1854 р.), Книга № 2874 (1854 р.), Дальніх Печер (ІР НБУВ, ф. 30, № 20 – 80-і рр. XVIІІ ст.), Ближніх Печер преп. Антонія (ІР НБУВ, ф. 1, № 5390 – кін. XVIІІ ст.), просфорні Києво-Печерської Лаври (ІР НБУВ, Кир. 876п, 1775 р.), Микільського лікарняного монастиря (ІР НБУВ, ф. 1, № 5392 – 20–30 рр. XVIІІ ст.), № 5386 – після 1768–70 рр. XVIІІ ст.). Піснеспіви Супрасльського ірмологіону кінця XVI ст. (ІР НБУВ, ф. 1, № 5391), заснованого ченцями Києво-Печерського монастиря, також віддзеркалюють богослужбово-співацьку традицію Лаври, докази чого маємо в наукових дослідженнях музикознавців, Лідії Корній, Олени Шевчук, Юрія Ясіновського та інших. У Києво-Печерському монастирі до кінця ХІХ – початку XX ст. дотримувалися рукописної традиції нотописьма. З 1670 р. у Лаврі періодично друкували ненотовані Октоїхи, а з 1674 р. – ненотовані Ірмологіони, що вказує на потужну усну співацьку практику.
Попри постійну охоронну працю лаврських насельників над збереженням багатовікової співацької традиції бачимо в ній еволюційні зміни, спричинені трансформацією монодичних співів у києво-печерське багатоголосся. Відтак співацька традиція Лаври за писемними джерелами має 1) тривалий монодичний період (від найдавніших часів до XIX ст. включно) і 2) період Києво-Печерського багатоголосся, писемно зафіксованого від 90–х років XIX – початку ХХ ст. до наших днів. Києво-Печерський наспів у багатоголосній формі був опублікований у двох версіях: виданнях, підготовлених Леонідом Малашкіним у 1887–1888 роках та виданнях спеціальної Лаврської комісії 1910–1915 рр.
Система гласових піснеспівів корпуса Октоїха пройшла також тривалий шлях розвитку. Києво-Печерські монодійні гласові піснеспіви, представлені у корпусі Октоїха, презентують давнє річище столпового співу. Вони мають формульну структуру: базовим структурним елементом є поспівки. Поспівково-формульна структура, уставна для мелодичного стилю знаменного співу, існувала впродовж історичного шляху буття Києво-Печерського наспіву і збереглася до наших днів.
Суттєві зміни у стилістиці Києво-Печерського розспіву можна спостерігати за писемними джерелами починаючи з другої пол. XVIII ст. Йдеться про мелодико-ритмічні спрощення у наспівах. Причин цього вбачаємо кілька. Під впливом никоновської реформи середини XVII ст. в Ірмологіонах 20–30-х років XVIII ст. з’являються змішані редакції вербальних текстів, що поєднують місцеву версію тексту XVII ст. та пореформену російську (напр., ірмологіони (ІР НБУВ ф. І, № 5394; ф. І, № 5392). Уніфікована пореформена редакція тексту у повному вигляді спостерігається у джерелах Києво-Печерської Лаври з другої половини XVIII ст., що можна стверджувати на підставі аналізу Ірмологіонів, збережених до теперішнього часу (ІР НБУВ, ф. 30, № 17, друга пол. XVIIІ ст.; ф. І, № 5386, 1768 р.). Офіційне введення в богослужбовий обиход монастиря пореформених редакцій текстів спричинило й редакційні зміни наспіву.
У другій половині XVIII–XIX ст. важливою причиною змін у принципах розспівування богослужбового тексту є уведення у богослужбову практику багатоголосся. На теперішньому етапі дослідження першим джерелом, у якому стали помітними зміни, виявився Ірмологіон 1775 р. послушника Івана Бабанського (ІР НБУВ, Кир. 876п). У його гласових піснеспівах можна спостерігати фрагментарну появу спрощених у мелодико-ритмічному аспекті форм поспівок, що співіснують зазвичай із традиційними незмінними поспівками-столпами у православній монодійній традиції, а також власними українськими формами поспівок, стійкими у співі XVII–XVIII ст. Нетиповими для стилістики монодії до цього часу можна визначити такі механізми видозмін поспівок: випущення повторного мелодичного сегменту поспівки; втрата характерних мелодико-ритмічних атрибутивних елементів поспівок; нетипове як для стилістики столпового співу ритмічне збільшення окремих сегментів поспівки; уведення читця на ділянках піснеспіву, де у більш ранніх джерелах панував розспів. При цьому спрощені в мелодико-ритмічному плані поспівки зберігають свою мелодичну основу, звуковисотне положення в системі обиходного звукоряду та місце у формі піснеспіву. У Києво-Печерських Ірмологіонах XIX ст. (ієродиякона Сави 1820 р., послушника І. Салухи 1852 р., ієродиякона Онисима 1854 р.) проявляються ті самі тенденції, що були ледь помітними в Ірмологіоні 1775 р. Проте кількість незмінних поспівок зменшується, а спрощених, скорочених – збільшується. Спрощення у піснеспівах 8-ми гласів Ірмологіонів XIX ст. не було рівномірним. Згідно наукових досліджень Обиходної частини ірмологіонів Олени Шевчук, в лаврських ірмолоях другої половини ХІХ ст., порівняно з версіями силабічних наспівів XVII–XVIII століть, рельєфні силабічні наспіви підлягли значному спрощенню. «Вирівняння» мелодичної лінії дослідниця гіпотетично пояснює, почасти, поширенням багатоголосної практики виконання (Шевчук О. Ю. Фіксація літургійного циклу: слово vs наспів. Міжн. конф. Musica Moderna: XV–XXI. Київ: НМАУ імені П. І. Чайковського. 21 квітня 2017). Подібні процеси відбувалися і в системі гласових піснеспівів Октоїха. Підтвердження цього знаходимо в аналізі гласових піснеспівів Києво-Печерського багатоголосся, опублікованого, у виданнях Л. Малашкіна (1887–1888 р.) та спеціальної Лаврської комісії 1910–1915 рр.

UDC 78.03
Olesia Prylepa,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-8438-1589,
PhD, Candidate of Arts, Research Scientist,
Department of Musicology and Ethnomusicology,
M. Rylskyi Institute of Art, Folk Studies and Ethnology,
National Academy of Sciences Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: prilepa2206@gmail.com

CHANTS OF THE OKTOICHOS IN THE WRITTEN SOURCES OF KYIV-PECHERSK LAVRA: CERTAIN CHARACTERISTICS OF THE EXISTENCE OF THE SINGING TRADITION

The study reveals that, based on written sources, the singing tradition of Kyiv-Pechersk Lavra encompasses an extensive monodic period (from the earliest times to the 19th century) followed by a polyphonic (bagatogolossya) period (from the 1890s the first 15 years of the 20th century and continuing to the present). The research examines specific features of the Oktoichos system's operation within both monodic and polyphonic frameworks. It has been proven that the formulaic structure of the Oktoichos chants has been preserved throughout its entire period of existence.
Keywords: liturgical singing tradition of Kyiv-Pechersk Lavra, monody, polyphony, Oktoichos, Pospivka (melodic formula).