МИХАЙЛО ГОРБАЧЕВИЧ – ВИХОВАНЕЦЬ КИЇВСЬКОЇ ДУХОВНОЇ АКАДЕ МІЇ, ДИРИГЕНТ АКАДЕМІЧНОГО ХОРУ І ДОСЛІДНИК ЦЕРКОВНОГО СПІВУ

Тези доповіді

УДК 783:2-53(477) "20"

Ясіновський Юрій Павлович,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0002-0927-0133,
доктор мистецтвознавства,
професор кафедри літургіки,
директор Інституту церковної музики,
Український Католицький університет,
Львів, Україна
e-mail: irmos@ucu.edu.ua

МИХАЙЛО ГОРБАЧЕВИЧ – ВИХОВАНЕЦЬ КИЇВСЬКОЇ ДУХОВНОЇ АКАДЕ МІЇ, ДИРИГЕНТ АКАДЕМІЧНОГО ХОРУ І ДОСЛІДНИК ЦЕРКОВНОГО СПІВУ

Розглянуто внесок вихованця Київської духовної академії Михайла Горбачевича в дослідження церковного співу. Відзначено його роль в київській школі літургістів, зокрема в історії жанрів і форм церковного співу.
Ключові слова: церковний спів, літургія, богослов’я, Київська духовна академія, Київська церква.

Серед дослідників церковного співу привертає увагу особистість Михайла Горбачевича (1801–1873) – талановитого церковного співця, реґента і дослідника церковного співу. Походив з білорусько-українського пограниччя, що на Підляшші. З дитячих літ відзначався великим музичним талантом, мав гарний голос, співав на церковному кліросі. Уже в молодому віці реґентував і навчав церковному співу. Початкову освіту отримав у Мінській духовній семінарії, а вищу – у Київській духовній академії, де керував академічним хором і добре опанував історію церковного співу, що й стало предметом його маґістерської праці, яка була опублікована 1831 р. у двох частинах.
Народився Михайло Горбачевич 1801 р. у місті Більську на передмісті Дубичі на Підляшші на українсько-білоруському пограниччі, а помер 19 листопада 1873 р. у Свіязькому Свято-Успенському монастирі Казанської єпархії. Його батько Семен був ремісником-гарбарем і служив пономарем у місцевій церкві; мати Анна була з родини Велешкевичів. Після смерти батька М. Горбачевич деякий час перебував у Симоновському монастирі в Берестю, де запримітили його чудовий голос і великий музичний талант. З грудня 1808 р. співав в архиєрейському хорі у Мінську, спершу у дискантах (1809–1813), а потім в альтах (1815–1816); згодом вже наглядав за півчими і навчав їх. У 1812–1815 рр. перебував у Києві, де переховувався від армії Наполеона.

1817 р. вступив до Мінської духовної семінарії, що знаходилась у Слуцьку, яку закінчив 1825 р. У 1825–1829 рр. навчався у Київській духовній академії, де в роках 1827–1829 був реґентом академічного хору. Завершивши навчання 26 вересня 1829 р. із званням маґістра богословія, отримав посаду професора грецької та німецької мов у Київській духовній семінарії, де певний час виконував також адміністративні функції.

Темою його маґістерської праці була історія церковного співу, яка 1831 р. була опублікована у двох числах петербурзького журналу «Христианское чтение».
У березні 1830 року був пострижений у Києво-братському монастирі під іменем Мартирій, 30 квітня висвячений на ієродиякона, а 6 травня — на ієромонаха. 15 лютого 1831 р. переведений до Петербурзької духовної академії, а влітку 22 серпня того ж року був скерований на посаду ректора Пермської духовної семінарії і професора богословія. 4 листопада 1831 р. отримав сан архимандрита.
У середині 30-х захворів, почалися постійні головні болі, що унеможливило його подальшу наукову працю. 7 жовтня 1840 р. був призначений настоятелем Задонського монастиря Липецької єпархії, а 23 липня 1842 р. став настоятелем Свіязького монастиря Казанської єпархії, де й помер 19 листопада 1873 р.

Маґістерська праця про церковний спів Михайла Горбачевича, написана при завершенні навчання у Київській духовній академії і присвячена його найбільшій пассії — церковному співу. У цьому ґрунтовному дослідженні йдеться про історію церковного співу, його витоки й опору на старозавітню спадщину християнських подвижників у розбудові літургійних піснеспівів, створення і формування ними літургійних книг, слов’янські переклади і їх сприйняття Київською Церквою.
Ця праця виразно й однозначно відображає києво-руське розуміння церковного співу як високого мистецького чину, підкреслює його красу і велич. Акцентує значення співного елементу піснеспівів у пізнанні Божих правд: «Зворушливі мелодичні звуки, в які огортаються високі істини, зосереджені в Піснеспівах, суть одного з найсильнійших засобів пробуджувати благочестя, торкатися й підносити душу» (Христианское Чтение, 1831, ч. 42, с. 70–106. Ч. 1, с. 71).
Висловлює важливу для нас думку про створення текстів нових піснеспівів на віршовій основі і пристосованих до мелодичних структур, а не навпаки, як це можна побачити у багатьох працях сучасних російських дослідників, як і в декого з українських, які вторують московським наративам; він писав: «Оскільки Церковні Піснеспіви призначалися для співу, то потрібно було при їх укладі вживати розмірені, пристосовані до співу поєднання слів, тобто віршовану мову» і далі «Ще у псалмах та інших старозавітних піснях знаходимо міру, строфи та різні роди віршів, пристосованих до різних викрутасів ["извитий"] і падінь голосу», володіють всіма достоїнствами поезії, «бо мова її жива, сильна і піднесена, що й складає одну з важливіших складових істинної поезії, а при потребі – легко знімали зайві склади і вставляли недостаючі» (Христианское Чтение, 1831, ч. 42, с. 70–106. Ч. 1, с. 86, 87).

У частині другій М. Горбачевич пише про роль і місце співу у давніх народів, дошукується причин цього: «Пініє є вияв живих почуттів серця, є мова душі, схвильованої сильним захопленням [...], душа при незвичайних відчуттях не задовольняється ні звичайною мовою, ні звичайним голосом, а шукає виразів піднесених, відповідних до величі предмету, що його вражає, подвоює, посилює тон голосу і т. п., одним словом перетворює слово у спів» (Христианское Чтение, 1831, ч. 43, с. 132–186. Ч. 2, с. 134). Нагадує, що «у Греків знання музики з давнини вважалося приналежним кожної освіченої людини; від поезії воно [слово] ніколи не було відокремлене. Поезію вважали нудною без музики, а музику без поезії — німою (Diodor). Тому піїти водночас були і музикантами. Церковні піснеписці, як піїти, також знали музику» (Христианское Чтение, 1831, ч. 43, с. 132–186. Ч.. 2, с. 142–143, прим. 10). Згадує також київський напів, який вважає дуже подібним до знаменного, тільки більше прикрашений і «має багато дивовижних красот» (Христианское Чтение, 1831, ч. 43, с. 132–186. Ч. 2, с. 182). Тому й не дивно, що високо поціновував творчість Бортнянського (с. 184, прим. 58).
Для нас дуже важливим є твердження Горбачевича, яке віддзеркалює власне київське розуміння церковного співу і передусім як краси, як високої і піднесеної музично-вербальної розмови з Всевишнім.

Своєю працею Михайло Горбачевич започаткував майбутні дослідження знаної київської школи літургістів, зокрема, в історії жанрів і форм церковного співу і піснеспівів та їх візантійських авторів, зосібна, Миколи Григор’єва, чернігівського архиєпископа Філарета Гумілевського та ін.

UDC 783:2-53(477) "20"
Yurii Yasinovskyi,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0002-0927-0133,
Doctor in Art Studies,
Professor of the Department of Liturgy,
Director Institute of Church Music,
Ukrainian Catholic University,
Lviv, Ukraine
e-mail: irmos@ucu.edu.ua

MYKHAILO HORBACHEVYCH IS A STUDENT OF THE KYIV SPIRITUAL ACADEMY,
ACADEMIC CHOIR CONDUCTOR AND CHURCH SINGING RESEARCHER

The contribution of Mykhailo Gorbachevych, a graduate of the Kyiv Theological Academy, to the study of church singing is considered. His role in the Kyiv school of liturgists is noted, particularly in the history of genres and forms of church singing.
Keywords: church singing, liturgy, theology, Kyiv Theological Academy, Kyiv Church.