ЗВУКОЗАПИСИ ЯК ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

Тези доповіді

УДК 78.05 : 78.09

Дутчак Віолетта Григорівна,
ORCID https://orcid.org/0000-0001-6050-4698,
доктор мистецтвознавства, професор,
завідувачка кафедри музичної україністики та
народно-інструментального мистецтва,
Прикарпатський національний університет
імені Василя Стефаника», Івано-Франківськ, Україна
е-mail violetta.dutchak@pnu.edu.ua

ЗВУКОЗАПИСИ ЯК ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ
МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

У дослідженні представлено аналіз звукозаписної спадщини української
діаспори як джерельної бази дослідження її музичної культури. Визначено
основні види звукових джерел, засади їх систематизації, технічні і правові можливості їх відтворення й оцифрування. Проаналізовано сучасні наукові дослідження щодо аудіоколекцій української діаспори.
Ключові слова: звукозаписи, музичні звукові архіви української діаспори ,
аудіо-колекції, види звукозаписів, оцифрування звукозаписів.

Постановка проблеми. В умовах еміграції перед діячами української
культури серед пріоритетних завдань завжди була фіксація результатів своєї діяльності – як в ідентифікаційній площині (в умовах іноетнічного
середовища), так і в трансляційній (задля майбутніх поколінь і незалежної держави).
Незважаючи на вимушену відірваність від Батьківщини, українські митці діаспори зробили неоціненний внесок у збереження народних і
академічних традицій, підтриманих високим рівнем майстерності співаків,
інструменталістів, оркестрових та хорових колективів.
Одними з найпоширеніших форм фіксації таких традицій та здобутків став звукозапис – на різноманітних носіях, у студіях радіо та телебачення, шляхом прямих трансляцій та записів власними технічними засобами. Звукозаписи отримували офіційний статус музичних документів різних часових періодів, майнову
приналежність у царині авторського права для власників звукозаписних фірм, медіастудій, виконавців, композиторів, дизайнерів-художників обкладинок-
обгорток платівок, касет, дисків, а також приватну власність володарів різних
записів (виданих та здійснених власноруч).

Метою пропонованого дослідження постає розгляд звукозапису у площині його аналізу як складової джерельної бази вивчення музичної культури української діаспори.

Виклад основних матеріалів дослідження. Розгляд аудіотворчості митців
української діаспори упродовж ХХ – початку ХХІ ст. можна здійснювати з
кількох позицій:

виокремлення історичних етапів звукозапису в середовищі української еміграції та діаспори;

аналізу музичної творчості митців – носіїв фольклору, композиторів, виконавців, що відображають індивідуальні та колективні здобутки різних часових періодів і географічних (просторових,
територіальних) показників (різних осередків українців);

еволюційних процесів
технічного прогресу щодо можливостей фіксації та обробки звуку – від
фонографування до сучасних експериментів з використання складових
звукозапису в нових авторських композиціях, перформенсах, медіапросторі;
динаміки репертуару, зокрема тематичних, жанрових, стильових напрямів
творчості виконавців;

творчої взаємодії музикантів (солістів, диригентів,
аранжувальників), художників, дизайнерів, продюсерів; співпрацю працівників мистецького, журналістського, технічного напрямів і т. і.

Зафіксована (записана) музична спадщина становить багатоманітний
системний пласт для вивчення, оскільки синтезує не лише аспекти історії
музики, виконавства, музичних стилів, інструментарію, але й музичного
менеджменту, продюсування, соціології, культурології та ін.

Важливими аудіоджерелами для аналізу динаміки творчості виконавців, стильових змін,
репертуарних особливостей постають здійснені звукозаписи різних жанрових
інструментальних, вокальних та вокально-інструментальних напрямів
фольклору, джазу, естрадно-популярної, академічної музики. При цьому суттєві
відмінності спостерігаються між записами, здійсненими безпосередньо при
виконанні і студійними «підготовленими» (багаторазовими) зразками.
Музичний запис при цьому постає своєрідним текстом музичної, соціальної,
історичної, національної практики, може розглядатися за допомогою різних
методологій, врахування контекстів технологічного та медійного характеру.

Ще одна площина аналізу звукозаписів – суто психологічна, оскільки передбачає аналіз запиту аудиторії, ставлення слухачів до виконавців у результаті
прослуховувань, медіапопулярності, можливостей і практики вивчення,
опрацювання (обробок, транскрипцій, реміксів, каверів тощо) і стильового
наслідування.

Дуже часто звукозапис, здійснений під час концерту, радіо чи телепередачі стає унікальним джерелом для подальшого теоретичного
осмислення.

Аудіоджерела також можуть розглядатися як зразки матеріальної та
нематеріальної спадщини національної культури. Окремі записи, що здійснені
саме в діаспорі, зафіксували втрачені (заборонені, ліквідовані в радянський час)
в Україні. У більшості вони стосуються духовних релігійних традицій,
трансляції творчості українських січових стрільців, повстанських пісень,
фольклорних жанрів кобзарства, троїстої музики, а також творчості
композиторів діаспори.

Основні площини аудіо-творчості митців діаспори –
видання на окремих носіях (платівки, бобіни, касети, диски) та записи (участь)
у медіапроєктах (радіо, телебачення, інтернет).
Архівні колекції звукозаписів української діаспори на сьогодні ще не до
кінця упорядковані.

Важливість звукозаписної творчості української діаспори відзначали музикознавці Павло Маценко, Теодор Терен-Юськів, видавець і
власник відомої музичної крамниці на Манхеттені Мирон Сурмач.

А одним з перших, хто звернувся до узагальнення матеріалів цього напряму став відомий
колекціонер українського зарубіжжя Степан Максимюк. Він склав каталог фірм
платівок, які записували українську музику, систематизував «Бібліографію
українських звукозаписів» (Вашингтон, 1995).

Окремі колекції звукозаписів
(переважно платівок) є складовими архівних і бібліотечних фондів за кордоном, поступово виокремлюються й в Україні.
Стосовно їх упорядкування й
оцифрування, то ці процеси відбуваються дуже повільно, оскільки виникають
проблеми авторського права і правонаступництва як виконавців, так і власників
звукозаписів.

Паралельно до процесів вивчення культури української діаспори з
90-тих рр. ХХ ст. актуалізується потреба в диджиталізації творчості митців діаспори шляхом їх переведення з аналогових носіїв у цифровий формат, а
також пошуку можливостей доступності до цифрових колекцій, у т. ч. й
онлайн.
Створення веб-сайтів окремих колективів й організацій діаспори
спонукало до систематизації дискографій композиторів Михайла Гайворонського (США),

Андрія Гнатишина (Австрія),

Григорія Китастого (Канада),

«Візантійського хору» Мирослава Антоновича (Нідерланди),

капели бандуристів імені Тараса Шевченка (США).
Поступово ці процеси
активізуються й в Україні, зокрема здійснюється упорядкування й оцифрування
творчості співака й бандуриста Володимира Луціва (Великобританія),
бандуриста Зіновія Штокалка (США), співака Йосипа Гошуляка (Канада), ін.

Важливе наукове осмислення звукових вимірів творчості митців діаспори
здійснені у роботах Г. Карась (музична діаспоріана), В. Дутчак (бандурне
мистецтво зарубіжжя), І. Довгалюк (історія української фономузикології),
І. Клименко (музичний фольклор української еміграції), У. Граб (Мирослав
Антонович і «Візантійський хор»), І. Дем’янця (творчість Андрія Гнатишина),
Н. Федорняк (естрадна музика української діаспори Північної Америки),
Н. Калуцької (творчість Олександра Кошиця), Т. Пересунько (історія
фонозаписів «Щедрика» М. Леонтовича), О. Кубік (ансамблеве виконавство в
діаспорі) та ін.

Окремим прикладом упорядкування аудіоархіву зразків української музики за кордоном постає систематизація і оцифрування
звукового архіву Українського Вільного Університету (Мюнхен, Німеччина),
що реалізовується на сучасному етапі професорами Прикарпатського
національного університету імені Василя Стефаника М. Черепаниним і
В. Дутчак.

Висновки. Попри активізацію процесів упорядкування й оцифрування звукової музичної спадщини української діаспори, постає потреба у формуванні
систематизованого каталогу аудіоматеріалів та розширенні можливостей доступу нових дослідників до раритетних звукозаписів, їх наукового й
культурно-мистецького осмислення, появі нових наукових публікацій та
матеріалів для навчальних курсів.

UDC 78.05 : 78.09

Violetta Dutchak,
ORCID https://orcid.org/0000-0001-6050-4698,
Doctor of Arts, Professor,
Head of the music ukrainistics and folk instrumental art department,
Vasyl Stefanyk Precarpathian National University,
Ivano-Frankivsk, Ukraine
е-mail violetta.dutchak@pnu.edu.ua

SOUND RECORDINGS AS A SOURCE OF RESEARCH
OF THE UKRAINIAN DIASPORA MUSICAL CULTURE

The study presents an analysis of the sound recording heritage of the Ukrainian
diaspora as a source base for the study of its musical culture. The main types of sound
sources, the principles of their systematization, technical and legal possibilities of
their reproduction and digitization are identified. Modern scientific research on the
audio collections of the Ukrainian diaspora is analyzed.
Keywords: sound recordings, music sound archives of the Ukrainian diaspora, audio
collections, types of sound recordings, digitization of sound recordings.