Порівняльні студії українських дум та південнослов'янського епосу

Тези доповіді

ПОРІВНЯЛЬНІ СТУДІЇ УКРАЇНСЬКИХ ДУМ ТА ПІВДЕННОСЛОВ’ЯНСЬКОГО ЕПОСУ

Розглянуто спорідненості та відмінності в тематиці, стилістиці, формі, поетичних засобах та музичній інтонаційності між південнословянським фольклором та українськими думами. Єдність мелодичних інтонацій низхідного руху з використанням інтонації збільшеної секунди доводить функціонування інтонаційно-ладового модусу Карпатсько-Балканського регіону, який докладно відобразила у своїх дослідженнях С. Грица.
Ключові слова: українські думи, формульність епосу, традиція-імпровізація, Карпато-Балканський модус мислення, слов’янська антитеза

Українські думи – це цілком самобутня частина слов’янського епосу. Спорідненість дум найбільше проглядається у порівнянні зі східнослов’янським та південнослов’янським епосом. Українські думи неодноразово ставали предметом наукових студій багатьох учених щодо подібності їх з епічними жанрами інших народів., серед яких варто відзначити праці українських етномузикологів: В. Гошовського, С. Грици, К. Квітки, Ф. Колесси, С. Грици. Дослідження С. Грици розкривають чимало нових фактів про зв’язок української епічної традиції з південнослов’янською, де на підставі порівняльних досліджень науковиця виводить «Карпато-Балканський модус мислення». Порівняльні філологічні студії представлені у працях М. Дашкевича, О. Міллера, М. Тершаковця, І. Франка, Я. Шуста.
Боротьба з турецькою неволею, боротьба за віру, за волю і стала тим ланцюжком, що поєднав південнослов’янську епіку з українськими думами. Ряд сюжетних подібностей між болгарськими юнацькими піснями й українськими думами вивела болгарська дослідниця Ц. Романска. І це цілком закономірно, адже і юнацькі пісні, й українські думи зародилися приблизно в один період – ХІV – ХV століття, коли територія обох народів потерпала від турків, татар. Ідея патріотизму, національної свідомості присутня і в юнацьких, гайдуцьких болгарських піснях, і в українських думах. Найчисельніша група дум, яка дійшла до нас – це саме думи про турецький полон. Близькі за змістом і за суспільним значенням з думами також і сербські юнацькі пісні, на що звернув увагу І. Франко. Як приклад близької сюжетної спорідненості з думою «Вдова» І. Франко наводить сербську пісню «Невдячні сини». Багато українських вчених, зокрема І. Франко, О. Потебня, М. Сумцов висловили думку щодо безпосереднього зв’язку між думою «Олексій Попович» та сербськими та болгарськими історичними піснями, не забуваючи і про загальноєвропейський контекст цього твору. Пізніше ця дума привернула увагу М. Грушевського і К. Грушевської, В. Перетца. Кожен з цих дослідників виклав свою точку зору на проблему у наукових працях.
Спільною проблемою в галузі вивчення героїчного епосу є проблема «традиції-імпровізації». Цю проблему розглядали дослідники епосу – Г. Керемидчиєв на прикладі болгарського епосу; М. Мурко, М. Перрі, А. Лорд – на прикладі сербо-хорватського епосу. В українській фольклористиці до цієї проблематики вперше звертається Ф. Колесса. С. Грица переконливо довела в своїх порівняльних дослідженнях на прикладі українських дум, що більш змінною є мелодика, текст більш стабільний у одного виконавця протягом його «творчого шляху. Цю тезу підтверджують спостереження болгарського дослідника Г. Керемидчиєва, який, порівнявши два записи одних і тих же пісень, записаних від Вічо Бончева в інтервалі двох років, констатував, що зміни були «не в само езиково-стильно, но и в ідейно-емоционально й композиционно отношение». Для всіх виконавців епосу властива несвідома творчість. Виконуючи кожен раз із невеликими змінами один і той же твір, вони запевняють, що не вносили туди ніяких змін.
Вчений-славіст М. Мурко під час фіксації сербо-хорватського епосу дійшов до висновку, що гусляр може на свій розсуд змінювати пісні залежно від таких обставин: який в нього настрій, скільки в нього часу для співу, хто його слухач, яку нагороду він може отримати. До цього ж висновку прийшов і Ф. Колесса, записуючи декілька варіантів думи від одного виконавця.
Самобутна форма думи, з нерівноскладовими рядками відразу вирізняє їх зі схожими епічними творами слов’ян. Проте, розглянувши ближче епіку слов’ян, ми зможемо побачити спорідненість у формі. Це традиційний поділ тексту думи на зачин (заплачку), виклад основних подій та закінчення (славословіє) мають ряд епічних пісень. Наприклад, у болгарській юнацькій пісні «Крали Марко загубва силата си» і в зачині, і в закінченні пісні, як і в українських думах, найбільший акцент поставлений на прославлення Божого імені і віри християнської. Болгарська історична пісня «Цар Иван Шишман» закінчується традиційним для дум прославленням християнської віри: ще прославим, мила моя майко ле, християнска вяра.
У сербських юнацьких піснях знаходимо закінчення, наближені за змістом до закінчень дум. Зокрема, це побажання слухачам, наприклад: Бог му дао са животом здравље, Вама, браћо, на срећно веселе!, прославлення Бога та розкривання патріотичних почуттів: Богу хвала, Срби задобише И поштење дивно учинише!, які перекликаються зі славословієм дум старішої верстви. А ось ці закінчення сербських пісень перекликаються із закінченнями дум моралістичного характеру: Тешко оном свакоме кунаку, Што не слуша свого старијега!
Серед українського народу постать кобзаря-лірника вважалася ледь не сакральною, споконвіку вони були «людьми Божими». У дослідженнях сучасної болгарської етнолінгвістки Каті Михайлової виведено ряд спільних ознак співця-жебрака у слов’янських народів – сакральність, бідність, мобільність, сліпота, зв'язок з культом померлих, семантика молитви жебрака, репертуар епічних релігійних пісень, таємні організації, одяг, атрибути, музичні інструменти.
Цікавим є порівняння стилю виконання епічних співців за спогадами слухачів. Як спільну рису слід відзначити стан самозаглиблення виконавців під час виконання. П. Ровінський помічає, що співак комбінує спів речитативом із інструментальними програшами. Тобто стиль виконання такий самий, як в думах – спів, який чергується з «переграми». Слухаючи пізніше О. Вересая, П. Ровінський, писав: «його спів мені сильно нагадав сербських співаків; та ж манера стогнати, варіюючи тим одноманітну мелодію». М. Мурко під час спостереження сербко-хорватських співців теж зазначав, що «аудиторія слухає співця з величезною увагою, і зміст пісень часом доводить слухачів до сліз».
Зображальні засоби фольклору у думах привертали увагу багатьох дослідників. Серед них слід назвати американського лінгвіста і літературознавця Р. Якобсона, поляків К. Мошинського, М. Касіяна, словенця Ф. Міклошича. Неминучим у фольклорному літературному процесі стало виникнення поетичних кліше, поєднання іменника з характерним для нього епітетом – словесних формул. Цю думку висловив Воїслав Джюрич, який у своїй книзі, присвяченій сербохорватській епіці, написав, що типові місця – неминучий наслідок народної творчості.
Внаслідок близькості географічних ландшафтів (гори Карпати, лісостепи з однаковою флорою тощо) у слов’янському фольклорі закріпилися спільні епітети-формули такі, наприклад, як: гора зелена, бистра вода, лист зелений, вода студена, тихий Дунай, темний ліс.
Слов’янська антитеза (заперечне порівняння) теж широко вживається на початку дум та історичних слов’янських пісень. Наприклад, болгарська історична пісня про турецьке панування в Болгарії «Яничари тъгува за рада си» починається словами: «Що ми се белее, белее, люлее, Отвъд през бял Дунав? Дали са лебеди, или са снегове, Дали са ледове, или са дъждове? Не бяха лебеди, не бяха снегове, Не бяха ледове, не бяха дъждове, Най ми цар кондисал, цар с голями войска».
Виконавці-співці епосу за допомогою використання формул та певних прийомів здатні викликати у свідомості слухача певний емоційний стан і утримувати цей стан протягом виконання всього епічного твору. Окрім того, за допомогою тих же формул, співці певним чином полегшують собі процес запам‘ятовування тексту твору.
Розглянувши нотації пісень болгарських, сербських, македонських, хорватських пісень, ми знайшли там чимало місць, мелодичних зворотів, споріднених із формулами дум, особливо з низхідним рухом та зі збільшеною секундою. Під час порівняння українських дум із південнослов’янськими епічними піснями ми користувалися збірниками болгарських народних пісень в записах Є. Стоін, Н. Кауфмана та В. Стоіна; сербських пісень Ф. Кухача та македонських Т. Біцевскі/
Спільні мелодичні мотиви болгарських епічних пісень і українських дум ми знаходимо в закінченнях болгарських пісень. Але попри наявність мелодичних спорідненостей південнослов’янських пісень та українських дум, основна відмінність полягає в ритміці. У думах більш вільна рецитація, мелодична сторона якої підпорядковується певною мірою словесній.
Таким чином порівняльна характеристика українських дум та південнослов’янського епосу дозволяє виділити їх спільні риси: подібність тематики, структури поетичного тексту, функції співців, організації навчання, семантики епітетів-формул, рис виконавства. Відмінність українських дум від південнослов’янського епосу полягає у наявності лірико-трагедійного начала поряд з героїкою, використанні самобутнього інструменту – діатонічної бандури та у нерівноскладовості форми поетичного тексту.