БОГОГЛАСНИКОВА ПІСНЯ «QUI MUNDUM PROBE NOSCIT»: ДЖЕРЕЛОЗНАВЧО-ТЕКСТОЛОГІЧНІ КОМЕНТАРІ

Тези доповіді

УДК 783.65(477)+(497)"17/18"

Зосім Ольга Леонідівна,
ORCID 0000-0001-7546-094X,
докторка мистецтвознавства, професорка,
Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
е-mail: olgazosim70@gmail.com

БОГОГЛАСНИКОВА ПІСНЯ «QUI MUNDUM PROBE NOSCIT»: ДЖЕРЕЛОЗНАВЧО-ТЕКСТОЛОГІЧНІ КОМЕНТАРІ

Наведено результати пошуку першоджерел латиномовної богогласникової пісні «Qui mundum probe noscit», яка була поширена у балканському регіоні у XVIII–ХІХ століттях. Проведено текстологічний аналіз її вербального та музичного компонентів.
Ключові слова: латиномовна духовна пісня, контрреформація, рукописні співаники і канціонали, Богогласник, джерелознавчо-текстологічні студії.

Латиномовні духовні пісні не є рідкістю в українських рукописних співаниках XVIII–ХІХ століть. Традицію їх виконання відбито у почаївському «Богогласнику» (1790–1791), в якому надруковано три пісенні твори латинською мовою: «Qui mundum probe noscit» (№ 207) з українським та польським перекладами («Кто добрѣ свѣт познаєт» (№ 208), «Kto dobrze świat ogląda» (№ 209)); «Non unus, alter, decimus annus» (№ 219) з українською версією «Ей не pѣк, не два, и не десятый» під тим самим номером; «Moriendum, hoc est certum» (№ 228) з польським перекладом «Umrzeć trzeba, to rzecz pewna» (№ 229). Усі три пісні ми знаходимо у почаївських друках 1805 та 1825 років. Разом із перекладами вони потрапили і до львівського «Богогласника» 1850 року, проте у виданні латинські тексти пісенних творів «Qui mundum probe noscit» та «Non unus, alter, decimus annus» розміщалися вже після української версії, тоді як пісня «Moriendum, hoc est certum», що мала лише польський переклад, була опублікована так, як у перших виданнях. У львівському «Богогласнику» 1886 року було залишено лише українські версії пісень «Qui mundum probe noscit» і «Non unus, alter, decimus annus», текст яких було наближено до церковнослов’янської мови. Латиномовні богогласникові пісні, за винятком перекладу твору «Non unus, alter, decimus annus», який знаходимо у двох рукописних співаниках ХІХ століття, так і не закріпилися в українській рукописній традиції, що засвідчило їх малу популярність, попри системну промоцію у друках.
Пісні «Non unus, alter, decimus annus» та «Moriendum, hoc est certum» наразі відомі лише по виданнях «Богогласника», вони відсутні в католицьких рукописних та друкованих канціоналах XVII–ХІХ століть, що може бути непрямим свідченням їх написання українськими авторами. Якщо ж говорити про пісенний твір «Qui mundum probe noscit», то його запис ми знаходимо поза межами України, а саме у хорватському рукописному співанику «Cantilenae antiquae, In lingua latina, croatica et hungarica, saeculi XVIII», що нині зберігається під номером 176 у Хорватському державному архіві. Оцифрована версію рукопису відсутня у відкритому доступі, що ускладнює його вивчення, однак латиномовні пісні з цього джерела проаналізовано, а їх тексти надруковано в дипломній роботі Еми Іванковіч (Ivanković E. Latinsko pjesništvo u pjesmaricama sjeverozapadne Hrvatske (Diplomski rad). Zagreb, 2020. 112 s.). Дослідниця не подає дату створення рукопису, однак відповідно до змісту однієї з пісень, що відсилає до історичних реалій, рукопис не міг з’явитися раніше 1767 року (с. 59). Отже, час запису пісні «Qui mundum probe noscit» у хорватських джерелах, хоч і не набагато, хронологічно випереджає «Богогласник». Е. Іванковіч вказує і на друковану версію твору в угорському виданні «Phoenix Pannonius» 1859 року (с. 66), що вийшла пізніше богогласникової на кілька десятиліть. Про інші друковані видання, що містять цей твір, окрім «Богогласника», наразі невідомо.
Щодо авторства пісенного твору «Qui mundum probe noscit», то в «Богогласнику» перед текстом пісні зазначено, що його написано духовною особою (Authore Quodam Religioso). Дещо більше конкретики ми маємо в роботі, присвяченій історії словенської літератури, де вказано, що ця латиномовна пісня написана єзуїтом, ім’я якого невідомо (Štrekelj K. Zgodovina slovenskega slovstva. Ljubljana: Založba ZRC, ZRC SAZU, 2012–2014. 1340 s. С. 718), що цілком кореспондує зі стилем поетичного тексту, який має вирізні риси контрреформаційної барокової поезії.
Хорватський співаник має паралітургічне призначення, оскільки він, яка зазначає Е. Іванковіч, розпочинається заупокійними піснеспівами з літургічних книг Officium pro defunctis та Missa pro defunctis. Окрім гімнографічних текстів, збірник містить дві групи пісень у середині та наприкінці збірки, де «Qui mundum probe noscit» записана серед групи з чотирьох пісенних творів на с. 41–49 рукопису (с. 60–62).
Е. Іванковіч подає розшифрований латинський текст пісні (с. 98–104), а тому ми маємо можливість здійснити порівняльний аналіз української і хорватської версій. Богогласниковий текст має одинадцять доволі великих за обсягом строф, де друга половина є модифікованою версією першої, при цьому мелодія першої і другої півстроф є неідентичною. Цю специфіку не відображено у розшифровці Е. Іванковіч, де кожна півстрофа подана як окрема строфа. Висловимо припущення, що мелодія, записана в цьому рукописі, є відмінною від богогласникової, і обидві півстрофи співалися на одну мелодію. Це підтверджує скорочення пісні в хорватському рукописі на дві з половиною строфи, що було б неможливо, якщо б у обох півстрофах була своя мелодія. У цілому ж обидва латинські тексти є подібними, за виключенням скорочення та перестановки рядків у шостій і сьомий строфах, хоча й не повністю ідентичними, що є типовим для пісенного жанру, що має напівусний-напівписьмовий спосіб поширення. В угорській збірці «Phoenix Pannonius» (Phoenix Pannonius. Edidit Aloysius Grynaeus. Pestini: Typis Josephi Gyurian, 1859. 146 p. С. 74–76), яка не є співаником, а зібранням (на кшталт хрестоматії) латиномовної поезії різних жанрів, текст пісні «Qui mundum probe noscit» скорочено з одинадцяти до п’яти строф. Текст пісні дещо видозмінено, однак збережено форму строфи та загальний зміст.
Оскільки пісню «Qui mundum probe noscit» знайдено в хорватських та словенських джерелах, постає питання національної приналежності автора. Звернімо увагу, що попри наявність польського перекладу, її немає в польських рукописних та друкованих співаниках. Також її не знаходимо в угорських та словацьких канціоналах XVII–XVIII століть, наприклад, в популярній збірці «Cantus Catholici», що мала угорське (1651) та словацьке (1700) видання. Однак вона відсутня й у хорватських друкованих канціоналах, зокрема у «Citara octochorda» (1757). Але оскільки поширення пісні локалізовано в балканському регіоні, вона з високим ступенем ймовірності має коріння саме там, хоча контрреформаційна барокова латиномовна поезія тяжіла до універсалізму без конкретизації національних або локальних рис. Якщо ця гіпотеза є вірною, постає питання, як ця пісня потрапила до українського «Богогласника». Відповідь на нього мають дати поглиблені джерелознавчі дослідження хорватських, словенських, угорських, словацьких, австрійських джерел, що дозволить прослідкувати шляхи міграції цього пісенного твору, а, можливо, зайти його автора та встановити час написання.
Окрім тексту, хорватський рукопис містить ще й мелодію пісні, однак вона не наведена в роботі Е. Іванковіч, оскільки її дослідження є літературознавчим. На жаль, рукописний співаник широкому загалу наразі недоступний, хоча лише знайомство з цим рукописом дасть можливість порівняти обидві мелодичні версії. Вже було висловлено припущення, що мелодії в українському та хорватському співаниках є відмінними, бо скорочення пісні у хорватському рукописі на дві з половиною строфи можливе лише за умов менш розлогої мелодії, яка повторюється з текстом кожної півстрофи. При цьому залишається відкритим питання, чи вона подібна до богогласникової, де використано її частину з першої або другої півстрофи, чи мелодія є зовсім іншою. Усі варіанти є можливими, враховуючи особливості поширення духовнопісенного репертуару в європейській традиції. Якщо ж говорити про мелодичну версію з «Богогласника», то вона є характерною для європейського бароко, а деякі звороти близькі до української пісенності. Попри яскраву та легку для запам’ятовування мелодію, пісня «Qui mundum probe noscit» так і не стала популярною в Україні, чому на заваді, на нашу думку, став розлогий, риторично навантажений, а тому вже архаїчний для ХІХ століття текст.

UDC 783.65(477)+(497)"17/18"
Zosim Olga,
ORCID 0000-0001-7546-094X,
Doctor in Arts, Professor,
V. I. Vernadskyі Taurida National University,
Kyiv, Ukraine
е-mail: olgazosim70@gmail.com

THE BOHOHLASNYK'S SONG "QUI MUNDUM PROBE NOSCIT": SOURCES AND TEXTOLOGICAL COMMENTS

The article presents the results of the search for the primary sources of the Latin-language Bohohlasnyk song “Qui mundum probe noscit”, which was widespread in the Balkan region in the 18th–19th centuries. A textual analysis of the verbal and musical components was carried out.
Keywords: Latin-language spiritual song, Counter-Reformation, handwritten songbook and cantionals, Bohohlasnyk, source and textual studies.