ФІНАЛЬНА ФУГА З КОНЦЕРТУ «НЕ ОТВЕРЖИ» М. БЕРЕЗОВСЬКОГО: ПИТАННЯ ТЕМПУ. ОРИГІНАЛЬНА ВЕРСІЯ ВОСКРЕСЕНСЬКОГО КАНОНУ МИКОЛИ ДИЛЕЦЬКОГО: ПРЕЗЕНТАЦІЯ ВИДАННЯ

Тези доповіді

Вивчено питання темпу фінальної фуги з концерту «Не отвержи мене во время старости» М. Березовського. Проаналізовано рукописні та друковані джерела нотного тексту.
Ключові слова: творчість Максима Березовського, хоровий концерт «Не отвержи мене во время старости», темп, фінальна фуга

Духовний концерт «Не отвержи мене во время старости» Максима Березовського є одним з найвідоміших творів доби класицизму в українській музиці. Його нотний текст тричі публікувався у ХІХ столітті (1817-1818, 1842, 1880-ті роки), а сучасні хорові диригенти користуються виданням 1989 року. Образна концепція концертного циклу ґрунтується на принципі розгортання конфлікту, який закладено вже у сповненій прихованого драматизму першій частині. Зіткнення з образами зовнішньої ворожої сили, персоніфікованими у другій частині, та молитовне самозаглиблення третьої частини призводять до драматичного вибуху у фінальній фузі, яка уособлює протест і моральну перемогу героя. У такій концепції циклу, де прихований драматизм початкової частини проривається назовні у фіналі, надзвичайно важливу роль відіграє темп виконання фінальної фуги.
У виданні концерту «Не отвержи» М. Березовського 1989 року у фінальній фузі вказано темп Allegro agitato (у квадратних дужках). Цей темп надзвичайно вдало відображає сутність фуги як квінтесенції драматичних протестних образів, які проявляються у стрімкому нагнітанні емоцій із різким обривом на гребні кульмінаційної хвилі та коротким повільним завершенням-післямовою. Такий самий темп, однак вже без квадратних дужок, вказано у перевиданні 1995 року. Драматичного трактування в темпі Allegro фуга здобуває в усіх сучасних виконавських версіях.
У більш ранніх публікаціях концерту «Не отвержи» або його окремих частин, наявних у виданнях 1940–1980-х років, фінальна фуга має інше позначення темпу. Короткий огляд цих видань почнемо з двох публікацій 1940 року, у яких було надруковано окремі частини концерту без тексту:
1) ІV частина – у книзі П. Чеснокова «Хор та управління ним»;
2) ІІІ та ІV частини – у хрестоматії «Історія російської музики у нотних зразках» під редакцією С. Гінзбурга.
У виданні П. Чеснокова фуга має позначення темпу Умеренно, у виданні С. Гінзбурга – Moderato.
Наступними є видання повного концертного циклу з нотним текстом у кінці 1960-х років:
1) друге видання хрестоматії «Історія російської музики у нотних зразках» під редакцією С. Гінзбурга 1968 року;
2) «Хрестоматія української дожовтневої музики» під редакцією О. Я. Шреєр-Ткаченко 1969 року.
В обох цих виданнях у фінальній фузі вказано темп Moderato.
Обидва виявлені нами варіанти темпу фінальної фуги – Moderato та Умеренно – трапляються у публікаціях концерту 1970–1980-х років, аж до появи збірника хорових творів М. Березовського 1989 року. Це означає, що в той час фуга виконувалась у помірному темпі, що докорінно змінювало образно-емоційну концепцію усього циклу, згладжувало протестні настрої фінальної частини.
У пошуках протоджерела такого темпу були вивчені коментарі до видань концерту «Не отвержи» 1960-х років. О. Я. Шреєр-Ткаченко зазначила, що джерелом нотного тексту для її публікації стало видання С. Гінзбурга. Своєю чергою, С. Гінзбург повідомив, що текст «приводиться по друкованому примірнику початку ХІХ століття з фондів ГРБ (нинішня РНБ у Санкт-Петербурзі. – О. Ш.), зі збереженням церковнослов’янського тексту».
З трьох видань концерту «Не отвержи» у ХІХ столітті до нашого часу дійшли примірники другого (1842, Придворна співацька капела) і третього (1880-ті роки, видавництво П. Юргенсона). Вони мають у своїй основі текст першого видання 1817-1818 років. Один з примірників видання 1842 року насправді перебуває фондах РНБ.
Вивчення обох наявних друкованих видань ХІХ століття дало підстави переконатись у тому, що у виданні 1842 року у фінальній фузі вказано темп Moderato, а у виданні П. Юргенсона – Умѣренно. Це означає, що помірний темп був зазначений вже в першому видання 1817-1818 років, і що основою нотного тексту і темпового позначення фінальної фуги для хрестоматії С. Гінзбурга слугувало видання Придворної співацької капели 1842 року, тоді як П. Чесноков взяв нотний текст і темпове позначення фуги з видання П. Юргенсона 1880-х років.
Як було встановлено, початковий нотний текст концерту «Не отвержи», зафіксований у рукописних джерелах останньої третини ХVІІІ століття, мав дещо інший вигляд і редагувався для першого видання. Тому в пошуках темпу фінальної фуги, задуманого М. Березовським, ми звернулись до аналізу рукописів, укладених раніше часу першої публікації.
Списки концерту «Не отвержи» було виявлено у чотирьох рукописних пам’ятках:
1) збірці партесних творів 60-х років ХVІІІ століття з фондів РНММ (окремі голосові книги, РНММ, ф. 283, од. зб. 898 (І дискант), 718 (І тенор), б/н);
2) київській збірці духовних творів Б. Галуппі та М. Березовського 70-х років ХVІІІ століття (окремі голосові книги, ЦДАМЛМ України, ф. 441, № 907, од. зб. 1-6, № 13);
3) збірці хорових концертів 1779 року з фондів РНММ (окремі голосові книги, РНММ, ф. 279, од. зб. 937 (І дискант), 172 (І альт), 882 (ІІ альт), 884 (ІІ тенор), № 26);
4) британському рукописі кінця ХVІІІ століття (партитура, British Library, London, Add. 24288, f. 97r.-114 r.).
З чотирьох наявних рукописних пам’яток темп фінальної фуги зазначено лише в одній. Це збірка хорових концертів 1779 року з фондів РНММ (Москва). Вказаний темп – Скоро, тобто Allеgro. Це означає, що темп був скоригований для першого видання 1817-1818 років, і що темп, пропонований редактором збірки 1989 року М. Юрченком, відповідає початковому авторському задуму та відтворює передбачуване М. Березовським тлумачення образної концепції фінальної частини.


УДК 783.2 (477)

Шуміліна Ольга Анатоліївна,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0002-2615-1208,
докторка мистецтвознавства, професорка,
професорка кафедри теорії музики,
Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка,
Львів, Україна
e-mail: shumili2016@gmail.com

ОРИГІНАЛЬНА ВЕРСІЯ ВОСКРЕСЕНСЬКОГО КАНОНУ МИКОЛИ ДИЛЕЦЬКОГО:
ПРЕЗЕНТАЦІЯ ВИДАННЯ

Презентовано видання «Микола Дилецький. Воскресенський канон: оригінальна версія». Основним рукописним джерелом нотного тексту є рукописний комплект з фондів ІР НБУВ.
Ключові слова: творчість Миколи Дилецького, партесний рукопис, Воскресенський канон.

Воскресенський канон видатного українського композитора Миколи Павловича Дилецького (бл. 1650 – після 1723) є одним з найвідоміших творів партесної доби. Написаний на тексти пасхального канону преподобного Іоана Дамаскіна для подвійного хору, він є великою багаточастинною музичною композицією, що складається з ірмосів дев’яти пісень канону (крім другої), екзапостиларія «Плотию уснув» і пасхального тропаря «Христос воскресе из мертвих». Після першої публікації 1976 р., підготовленої Н. О. Герасимовою-Персидською, Воскресенський канон почали активно виконувати, і згодом він увійшов до концертної практики і навчальних програм.
Джерелом нотного тексту канону став один з рукописних комплектів київської партесної колекції, яка зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (ІР НБУВ, ф. 306, од. зб. 43). Комплект з каноном є неповним – замість восьми голосових книг він має лише сім. Як встановила Е. Клименко, партії комплекту зібрані із розрізнених раніше творів та невеликих зошитів, різних за походженням та часом, які пізніше були переплетені в одну книгу. У комплекті виявлено близько 25-ти почерків (скорописом та півуставом ХVІІ–ХVІІІ ст.), понад 20 філіграней та їх різновидів; партії Воскресенського канону знаходяться у розділі, датованому – за папером – кінцем 50-х – 90-ми роками ХVІІ ст. та 10-ми роками ХVІІІ ст., і це відповідає рокам життя М. Дилецького.
Втраченою є книга із партіями другого дисканта, і це означає, що для видання канону цю партію потрібно було реконструювати. У примітках до першої публікації 1976 р. зазначено, що партію другого дисканта реконструював професор Львівської консерваторії Ярема Якубяк. У такому вигляді, з реконструйованою партією другого дисканта, Воскресенський канон було двічі перевидано у 1981 і 2003 роках.
У 2008 р. стало відомо про збереженість оригінальної партії другого дисканта. Її виявила російська дослідниця партесної спадщини Ірина Герасимова в одному з архівів Санкт-Петербурга. Інформацію про свою знахідку вона презентувала на науковій конференції у Національній музичній академії України імені
П. І. Чайковського (організувала і провела конференцію кафедра старовинної музики), та розмістила у статті «Невідомі партії концертів Миколи Дилецького з зібрання Придворної півчої капели», яка була опублікована в Києві. Протягом 15-ти років на цей факт ніхто з виконавців не звертав уваги. Замість того, щоб прийняти у роботу партитуру, відновлену на основі оригінальних матеріалів, хорові колективи продовжували виконувати Воскресенський канон з реконструйованою партією. Однак порівняння оригінальної та реконструйованої версій партії другого дисканта показало доволі суттєві розбіжності, що підтвердило потребу відновлення і публікування початкової авторської версії.
У презентованому виданні опублікована хорова партитура Воскресенського канону з оригінальною партією другого дисканта (джерело нотного тексту – ОР РНБ, Кап. Q. 67, арк. 161–164 зв.). Партитуру повністю відновлено з рукописних матеріалів, за винятком відсутніх у рукописній партії другого дисканта п’ятої пісні канону «Богоотец убо Давид» та тропаря «Христос воскресе из мертвих», що завершує композицію. Обидва ці фрагменти реконструйовані згідно логіки будови партії другого дисканта у рукописному джерелі. Окрім партитури, опубліковано факсимільні копії рукописних партій, на яких можна роздивитися особливості київської квадратної нотації, зокрема фіксацію нотного тексту без тактових рисок, автентичний поділ канону на пісні, зазначене в партії другого альта прізвище Дилецького, що свого часу стало підставою для авторської атрибуції, та ін.
При укладанні партитури у нотний та вербальний текст рукописного джерела було внесено деякі виправлення, передусім з метою уникнення неточних акордових конструкцій. Оригінальні варіанти зазначено у посторінкових покликах.
Дякую колективу співробітників Інституту рукопису НБУВ за збереження унікальних матеріалів української музичної спадщини партесної доби.

UDC 783.2 (477)
Olha Shumilina,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0002-2615-1208,
doctor of art history (Dr. Hab.), professor,
professor from the Department of Music Theory,
Mykola Lysenko Lviv National Music Academy,
Lviv, Ukraine
e-mail: shumili2016@gmail.com

ORIGINAL VERSION OF THE "RESURRECTION CANON"
MYKOLA DILETSKY: PUBLICATION PRESENTATION

The edition «Mykola Diletsky. The Resurrection Canon: The Original Version». The main handwritten source of the sheet music text is a handwritten set from the collections of the IR NBUV.
Keywords: the work of Mykola Dyletskyi, Partes manuscript, Resurrection canon.