«ВОРОЖА» ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ НАУКОВИХ ЕМІГРАЦІЙНИХ ОСЕРЕДКІВ У СВІТЛІ РАДЯНСЬКОЇ ПЕРІОДИКИ КІН. 1960–1970-Х РР.

Тези доповіді

УДК 93(477)(055):061
Дзира Олеся Іванівна,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-3928-3824,
кандидатка історичних наук,
завідувачка відділу зарубіжної україніки,
Інститут книгознавства,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
м. Київ, Україна
е-mail: dzyraolesya@gmail.com

«ВОРОЖА» ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ НАУКОВИХ ЕМІГРАЦІЙНИХ ОСЕРЕДКІВ У СВІТЛІ РАДЯНСЬКОЇ ПЕРІОДИКИ КІН. 1960–1970-Х РР.

Проаналізовано статті про наукову діяльність українських закордонних інституцій в «Зарубіжних виданнях про Україну» (кін. 1960–1970-х рр.), які базувались на матеріалах фонду спеціального зберігання Центральної наукової бібліотеки Академії наук УРСР.
Ключові слова: спецфонд Центральної наукової бібліотеки Академії наук УРСР, «Зарубіжні видання про Україну», наукові установи української діаспори.

З ідеологічних міркувань закордонні українознавчі науково-дослідні інституції практично не були об’єктом досліджень радянських учених. Поодиноким винятком стало періодичне видання відділу зарубіжної історіографії Інституту історії АН УРСР «Зарубіжні видання про Україну: науково-реферативний бюлетень», яке публікувалось для службового користування з метою вести «ідеологічну війну з імперіалізмом». Його автори вивчали діяльність діаспорних наукових організацій, що, згідно їхніх упереджених висновків, займалися фальсифікацією минулого й сучасного України. У полі їхніх досліджень опинилися: Український технічно-господарський інститут (Мюнхен), Український вільний університет (Мюнхен) (далі – УВУ), Український католицький університет (Рим), Східноєвропейський дослідний інститут імені В. Липинського (Філадельфія), Наукове товариство ім. Шевченка (далі – НТШ), кафедри і семінари українознавства в провідних іноземних університетах, Українське історичне товариство (далі – УІТ), Українська вільна академія наук (далі – УВАН), Канадський інститут українських студій (Едмонтон) (далі – КІУС) тощо. Публікації про ці установи у вищезгаданому бюлетені стали предметом нашого дослідження.
Так, роботу НТШ в Україні та еміграції аналізує Г. Ігнатченко (Під вкраденою назвою. Зарубіжні видання про Україну. 1969, №3. С. 28–41). Дослідник дає позитивну оцінку діяльності товариства до Жовтневого перевороту, а також прихильно ставиться до його зв’язків з Академією наук УСРР, щоправда при цьому звертає увагу на участь у наукових здобутках організації «буржуазних націоналістів». Автор кардинально змінює свою оцінку, коли переходить до розгляду еміграційного періоду історії НТШ, оскільки не вважає його продовжувачем справи львівського товариства, критикує праці його членів за «викривлення історичної дійсності», приписує їм співпрацю з німецькими нацистами тощо. Він детально вивчає структуру НТШ, специфіку членства, видавничу діяльність, наукові конференції, фінансові справи.
Чинне місце в системі «диверсійно-ідеологічних центрів української антирадянської еміграції» відводиться М. І. Павленком для УВУ (Павленко М. І. Відродження «Українського вільного університету». Там само. 1970, № 2. С. 26–34.). Автор описує віденський, празький та мюнхенський періоди в його історії, особливо зосереджуючись на останньому. Велика увага надається викладачам університету, його контактам із закордонним науковим та діаспорними громадськими організаціями. Попри засилля вульгарно-соціологічної термінології стаття виглядає доволі інформативною й гарно структурованою.
М. Варварцев описує мету й результати так званих «студійних семінарів» Конгресу української вільної політичної думки (далі – КУПВД), що розпочали свої засідання у 1972 р. (Варварцев М. М. Буржуазно-націоналістичні ідеологи в пошуках нових засобів антирадянських диверсій. Там само. 1975, № 4. С. 8–17). Називаючи організації, що стояли за роботою КУПВД (Українська революційно-демократична партія, Організація українських націоналістів за кордоном, Українське національно-демократичне об’єднання), автор наголошує на їх антагонізмі стосовно «бандерівської» групи націоналістичних організацій, хоча, на його думку, «немає принципової різниці між прихильниками різних націоналістичних тактичних концепцій». Історик аналізує деякі виступи на цих семінарах, опубліковані в «Матеріалах Конгресу української вільної політичної думки» (Мюнхен, 1972, Зб. 1; 1973, Зб. 2). Так, він критикує виступ Б. Левицького за висновки щодо мети організації внутрішньої міграції в СРСР, що полягає у «денаціоналізації» населення. Зі слів М. Варварцева, ціль «модернізації» національних постулатів – це вихід на радянську аудиторію. Відповідальними за проведення семінарів він називає американські спецслужби, а радіостанцію «Свобода» – філіалом ЦРУ.
Р. Симоненко вивчає «кафедру українознавства» в США, що згодом переростає в Інститут українознавства при Гарварді, і вплив на її діяльність О. Пріцака (Симоненко Р. Г. Черговий план ідеологічних диверсій українського буржуазного націоналізму та його реалізація. Там само. 1975, № 3. С. 3–36). З його слів закордонні україністи мали на меті «використати в підступах проти радянської науки націоналістичні схеми історії народів СРСР». Автор поливає брудом О. Пріцака, біографії й поглядам якого приділяє багато уваги. Р. Симоненка дратує, що останній прагне вивести вивчення української мови з поля слов’янознавства й доводить відсутність безперервної та спільної культурної традиції в розвитку «трьох братніх народів». Перелічуючи видання Інституту, радянський історик переконує, що його видавничі плани за 5 років завершились провалом, оскільки у своїй більшості це були перевидання. Також він розглядає особливості наукової роботи, фінансування, кадрову політику Інституту та проблематику семінарів українознавства. У кінцевому підсумку оцінює заклад як проєкт нових антирадянських ідеологічних диверсій та вимагає своєчасного реагування з боку радянських науковців. Загалом стаття Р. Симоненка є доволі детальним оглядом історії створення українознавчих кафедр й Інституту українознавства в Гарварді й напрямів наукової роботи останнього.
У збірнику подаються різноманітні замітки, повідомлення про заохочення до українознавчих публікацій на сторінках «Британської енциклопедії»; про наміри створення філії УВАН у Європі; обговорення провідними українськими науковцями оновлення діаспорної методології української історичної науки; читання українознавчих лекцій для молоді; відкриття відділу радянознавства при Університеті Акрона; літні курси Українського католицького університету та УВУ; УІТ, його періодичний орган «Український історик» і найближчі наукові плани; відшкодування урядом ФРН коштів Українській бібліотеці імені Симона Петлюри за пограбування гітлерівцями; кафедру українознавства при Гарвардському університеті й започаткування нею серії видань «Гарвардська серія українознавства»; літні курси українознавства при Гарвардському університеті, організовані вже згаданою кафедрою; утворення в Мюнхені наукового «Українського товариства для дослідів проблем Азії» та про його плани «провокаційної» діяльності на міжнародній арені; участь УІТ у конференції Американської асоціації славістів 26–28 березня 1970 р.; ювілей УВУ і його відозву з цього приводу; літні університетські спільні курси Мічиганського університету й УВУ з липня 1974 р. на тему історії, політики, економіки, літератури СРСР тощо; затвердження трьох нових українознавчих курсів, запропонованих Колегією Святого Андрія при Манітобському університеті, нібито для поширення проукраїнської «клерикально-націоналістичної ідеології» серед молоді; відкриття Я. Рудницьким українознавчих кафедр у закордонних університетах; утворення у 1976 р. КІУСу при Альбертському університеті, його фінансування, співробітників і найближчі плани тощо.
Отже, наукова діяльність українознавчих діаспорних осередків була під пильним прицілом радянських істориків, які спеціалізувалися на контрпропагандистських дослідженнях і публікували свої розвідки у «Зарубіжних виданнях про Україну». Вони приділяли багато уваги працям, що стосувалися радянської дійсності, питанням фінансування закордонних інституцій та їх науковим планам. З позицій компартійної ідеології науковий доробок діаспорних учених огульно характеризувався як фальсифікаторський та антирадянський.

UDC 93(477)(055):061
Olesya Dzyra,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-3928-3824,
PhD (History),
Head of the Department of Foreign Ukrainica,
Institute of Book Studies,
Vernadsky National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: dzyraolesya@gmail.com
«ENEMY» ACTIVITY OF UKRAINIAN SCIENTIFIC EMIGRATION CENTERS IN THE LIGHT OF THE SOVIET PERIODICALS Of THE LATE 1960s AND 1970s
The articles about the scientific activity of Ukrainian foreign institutions in «Foreign publications about Ukraine» (the late 1960s and1970s), which were based on the materials of the special storage fonds of the Central Scientific Library of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR, were analyzed.
Keywords: special storage fonds of the Central Scientific Library of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR, «Foreign publications about Ukraine», scientific institutions of the Ukrainian diaspora.