ЛЮБОМИР РОМАНКІВ: ВВАЖАЮ СЕБЕ УКРАЇНЦЕМ. НІЯК ІНШЕ

Тези доповіді

УДК: 53.533
Драмарецький Борис Болеславович
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-3569-6784
кандидат історичних наук, доцент
кафедра історії світового українства, історичний факультет,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
Київ, Україна
е-mail: dddboris@gmail.com

ЛЮБОМИР РОМАНКІВ: ВВАЖАЮ СЕБЕ УКРАЇНЦЕМ. НІЯК ІНШЕ

В розвідці розглядається діяльність українського науковця зі світовим ім'ям — Любомира Романківа. Увага зосереджена на його ставленні до українства, Батьківщини та політичних процесів в УРСР і сучасній Україні крізь призму життєвого досвіду.
Ключові слова: діаспора, Любомир Романків, науковець, ІТ-сфера Пласт, український народ.

Закордонне українство становить одну із найбільших у світі спільнот та суттєво впливає на уряди країн свого проживання. Однак, переважно українці недостатньо знають про своїх земляків за кордоном, які не лише зробили значний внесок у світову культуру та науку, а й сприяли розвитку українства.
Одним із таких представників діаспори є Любомир Романків — науковець зі світовим ім'ям. Його називають «хрещеним батьком» Apple, а у Японії тонкоплівні магнітні головки називалися на його честь. Йому належить 180 наукових відкриттів, з яких 68 запатентованих, і це не лише сфера ІТ, а й технологія видобування цинку, якою користуються майже 40 років. Л.Романків є одним з десяти винахідників у світі (разом зі Стівом Джобсом) та другим українцем після І.Сікорського, що був введений до Зали національної слави США. Із 331 осіб, що отримали відзнаку IBM Fellow, був також Л.Романків. Деякі його ідеї набагато випередили свій час. Зокрема, у 1970-ті рр. ним було запропоновано збудувати комп’ютер, сполучений електричним сигналом з мозком людини, для кращого запам’ятовування інформації. Однак його шеф навіть не хотів ставити підпис з погодженням патентувати цей винахід, а сьогодні компанія Ілона Маска працює над таким комп’ютером та проводить експерименти над мавпами, вбудовуючи у їхні мізки чіпи. Загалом Л.Романків отримав 13 нагород від ІВМ і 25 нагород за винаходи та досягнення.
Світове визнання як науковця та подвійне канадське і американське громадянство не змінило Любомира Романківа. Він жив Україною: «Україна для мене – найважливіша країна». Народився Л.Романків 17 квітня 1931 р. у м. Жовква на Львівщині і вже у 1944 р. покинув Україну. Склалося так, що значна частина українських родин не бажала потрапляти до радянського «раю» та змушена була рятуватися. Батько Романківа, відомий адвокат, очолював «Просвіту» і «коли увечері до Жовкви прийшли совєтські війська, то вже вночі з’явилися списки тих, хто має бути розстріляний наступного ранку. У тих списках був мій батько» — згадує Любомир. Сім’я спочатку виїхала до Угніва, а далі — Криниці (Польща), Братислава (Словаччина), Зальцбург (Австрія), Мюнхен (Німеччина). Пізніше, через ООН батьки переїхали до Едмонтона (Канада), оскільки його прадід мав ферму в провінції Альберта.
Любомир згадує, що батьки говорили: «переступаєш цей поріг — ти вступив до нашої України. Тут говорять лише українською». У 1946 р. Л.Романків, перебуваючи у Берхтесгадені (Німеччина), став членом «Пласту», а пізніше навчався в українській католицькій школі Едмонту (Канада), в якій троє вчителів були українського походження, народжені у Канаді. В Едмонті він стає організатором станиці та ініціатором купівлі «пластового» дому. Потім у Бостоні (США) — юнацьким вихователем, а у 1965–1977 рр. – 2-им заступником Крайової пластової старшини (КПС) та секретарем КПС у США. «Пласт» мене самоорганізував і дав мені певний спосіб думання, український патріотизм», — говорив Л.Романків.
Показовим для Л.Романківа став випадок у Києві, коли йому довелося читати доповідь у Київському університеті (у 1971 р. його запросили прочитати доповідь у Московському університеті, і він погодився лише за умови, що отримає дозвіл поїхати до Києва та Львова, хоча й з'ясував, що перебуває під постійним наглядом, а можливість відвідати Україну залежатиме від «його поведінки»). У Києві науковця запитали, якою мовою він виступатиме — англійською, російською чи українською. Відповідь була очевидна — «українською», бо він є українцем і винаходи зробив як українець, а не, наприклад, як канадець чи американець. Однак голова відділу хімічної інженерії професор Андропов заявив: «Покличте перекладача, бо я погано розумію українську». Л.Романків був шокований, що в професор українського університету не розуміє української мови і просить перекладача на російську.
Повернувшись до США, Любомир працював головою Пластової булави (виконавчий орган «пластового» руху) від 1978 до 1984 рр. На фірмі навіть жартували, що він має дві роботи: одна — вдень на ІВМ, а ввечері, коли настає ранок в Україні, — «Пласт».
Після проголошення незалежності він щороку відвідував Україну, сприяючи розбудові українського «Пласту», двічі возив українських пластунів на з’їзди скаутів «Джемборі»: у 1995 р. (Нідерланди) та у 1999 р. (Чилі). 10 серпня 1997 р. на Ювілейному зборі присвяченому 85-літтю Пластової присяги, що проходив на горі Сокіл, його було обрано Начальним пластуном, а у 2003 р. було переобрано на нову каденцію. Також Л.Романків створив Фонд Начального пластуна, що поповнював як з власних коштів, так і з добровільних внесків. Фонд щороку (1997-2007) виплачував працівникам Пласту 60 тис. дол. Робота Любомира Романківа у Пласті пояснюється розумінням важливості виховання сильної та свідомої української молоді. «…Ми завжди зважуємо на те, що нас українців єднає і що нам треба плекати, щоб об’єднувати український народ...».
Таким чином, Л.Романків по-різному ставиться до Батьківщини, українців та політичної влади. З однієї сторони — це безмежна любов до України. «Я маю і канадське, і американське громадянство, але це не означає, що я себе вважаю американцем. Я себе вважаю українцем. Ніяк інше!» - наголошував Л.Романків. Він розбудовував «Пласт», мав велику українську бібліотеку, що включає усі твори Шевченка, Франка тощо. Визнавав, що Україна була провідною країною світу з багатьох напрямків: програма Буран, унікальні підприємства — «Мотор Січ» та «Південмаш, літак «Мрія».
З іншої сторони, Л.Романків переконаний, що «якби лишився в Україні, то був би у Сибіру або розстріляний».. Не погодився він й переїхати до України, незважаючи на чисельні пропозиції початку 1970-х рр., оскільки «мав би фінансові обмеження та не мав би тих можливостей». А з проголошенням незалежності бачив, як програма Буран почала занепадати, що президент ставить золоті унітази, а за один такий унітаз міг би послати студента, який би повернувся назад і робив важливу технічну роботу в Україні. Любомир вважав, що «в Україні уряд не має поняття, що треба розбудовувати науку в державі», особливо коли бачив в Америці найкращих програмістів, що вчилися в Україні, але не змогли отримати хорошої роботи і тому працюють у США. Однак позиція Л.Романківа залишалася незмінною: Україну мають розбудовували сильні молоді люди, які бачили світ, пізнали його і повернулися назад, а для цього необхідно провести корінні зміни у суспільній свідомості.
Тож, включаючи комп'ютер ми знаємо, що починають працювати винаходи Любомира Романківа, однак не менше він зробив і для розбудови українства.

UDC: 53.533
Boris Dramaretskiy
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-3569-6784
Candidate of Historical Sciences, Associate Professor,
Department of History of World Ukrainians, Faculty of History,
Taras Shevchenko National University of Kyiv,
Kyiv, Ukraine
е-mail: dddboris@gmail.com
LYUBOMYR ROMANKOV: I CONSIDER MYSELF A UKRAINIAN. NOT ANYTHING ELSE
The research examines the activities of a world-renowned Ukrainian scholar, Lubomyr Romankiv. Attention is focused on his attitude to Ukrainianness, the Motherland, and political processes in the Ukrainian SSR and modern Ukraine through the prism of his life experience.
Keywords: diaspora, Lubomyr Romankiv, scientist, IT sector Plast, Ukrainian people.