Видавничий проєкт Івана Федорова та Петра Мстиславця в контексті європейського книгодрукування

Тези доповіді

ВИДАВНИЧИЙ ПРОЄКТ ІВАНА ФЕДОРОВА
ТА ПЕТРА МСТИСЛАВЦЯ
В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО КНИГОДРУКУВАННЯ

Розглядається феномен видавничої діяльності Івана Федорова і Петра Мстиславця на тлі запровадження й розвитку європейського книговидання. Окреслено його провідні центри, в тому числі й близькі до західноукраїнських земель, зафіксовано друкарні, що працювали поряд. Окремо виділено кириличне друкарство.
Ключові слова: Іван Федоров, Петро Мстиславець, українське книговидання, Апостол 1574 р., Буквар 1574 р., європейське книгодрукування ХVІ ст..
Keywords: Ivan Fedorov, Petrо Mstyslavets, Ukrainian book publishing, Apostol 1574, Primer 1574, European book printing of the 16th century.

Цьогоріч українська спільнота святкує 450 років від часу публікації у Львові Апостола і Букваря, що є першими відомими книгами, надрукованими на українських землях. Обидва видання надруковані видавцем і друкарем Іваном Федоровим, на український лад Іваном Федоровичем, у Львові у своїй приватній друкарні у 1574 році. Цей ювілей є хорошим приводом звернутися до спадщини І. Федорова, її осмислення й переосмислення, і до спроби оглянути історію давнього книговидання на українських теренах в ширшому європейському контексті.
Видавнича біографія Івана Федорова як друкаря розпочинається десятьма роками раніше у Москві разом Петром Мстиславцем з друку Апостола 1564 р. і двох Часовників 1565 р., далі продовжується у Заблудові виданням Євангелія учительного 1569 р. й Псалтиря з Часословом 1570 р. Після Львова Іван Федоров розбудовує друкарню В. К. Острозького в Острозі, де друкує декілька видань, найбільші з яких Новий Завіт 1580 р. і Біблія 1581 р. Наприкінці життя І. Федоров планував повернутися до видавничої діяльності у власній друкарні у Львові, однак ці плани перервала його смерть 1583 р. Для розуміння логіки видавничої діяльності варто аналізувати цілісний видавничий проєкт включно як зі спільною, так і з самостійною діяльністю і Івана Федорова, і Петра Мстиславця. Обидва видавці – і І. Федоров, і П. Мстиславець, видавали свої книги за спільною просвітницькою видавничою програмою, що складалася з текстів для широкого кола читання й освоєння грамоти – з навчальних посібників для початківців (Часовник, Псалтир, Буквар) і більш складних популярних текстів (Апостол, Євангеліє учительне, Четверовангеліє, Новий Завіт, Біблія). Поки у Львові в 1574 р. І. Федоров працював над виданнями Апостола й Букваря, П. Мстиславець у Вільнюсі за сприяння братів Зарецьких і Мамоничів видає Євангеліє 1575 р., Псалтир 1576 р. і Часослов бл. 1574–1576 рр., і наступного року Литва відзначатиме 450 років Євангелія 1575 р., яке знаменує собою становлення регулярного кириличного друку тут.
Порівняно з європейським книговиданням українське постає доволі пізно, аж через 125 років після запровадження Йоганном Гутенбергом та іншими європейськими майстрами тиражування книг рухомими літерами. Як відомо, європейське книгодрукування дуже швидко розповсюдилося спочатку на теренах Німеччини й Італії, й охопило більшість західно- й центральноєвропейських країн. Так само швидко розвивалися й технологічні спроможності друку, збільшувалися тиражі книг, що досягали кількох тисяч примірників, розвивалося мистецтво шрифту, урізноманітнювалися можливості й удосконалювалися засоби художнього оформлення книг прикрасами й ілюстраціями.
Тільки в другій половині ХV ст. було надруковано приблизно 40 000 назв книг, а в ХVІ ст. – вже більше 242 тисяч назв. Усього у 1500 р. надруковано 946 назв книг, у 1568 р. (близько до видавничих проєктів І. Федорова й П. Мстиславця) – 3745 назв, у 1600 р. – 6078 назв (статистику подано за виданням Владимиров Л. И. Всеобщая история книги. Москва, 1988. С. 132). Тобто на початок видавничих проєктів І. Федорова й П. Мстиславця кількість опублікованих книг назв сягала сотень тисяч примірників, з урахуванням тиражів цих видань світ в цей час вже заповнили мільйони книг.
Найпотужнішими європейськими центрами книговидання й книгорозповсюдження того часу були Венеція, Страсбург, Кьольн, Париж, Ліон, Лондон, Нюрнберг, Лейпциг, Базель, Франкфурт-на-Майні, Амстердам, Антверпен, Віттенберг. Суттєво вплинув на європейське книговидання ХVІ ст. потужний реформаційний рух. В час видавничої діяльності Івана Федоровича активно видає книги альдівське підприємство у Венеції, де видавничою справою займається Пауль Мануцій, у Женеві працює друкарня Генріка Етьєна, у Антверпені – Кристофа Плантена. З 1581 р., коли Іван Федоров друкує в Острозі Біблію, розпочинається видавнича діяльність дому Ельзевірів.
Якщо поглянути на території розповсюдження, то окремі потужні видавничі центри розташовувалися зовсім недалеко від західних українських теренів, зокрема, у Польщі. Провідним центром польського книговидання став Краків, де на час виходу Апостола і Букваря 1574 р. діяли десятки потужних друкарень, які видавали книги різноманітної тематики та призначення. В цей тут працюють видавництва Лазаря Андрисовича, Миколая Шарфенберга, Матея Віжбенти, Маттеуша Сібенейхера.
Крім того, поза Краковом діють друкарні у Вроцлаві, Торуні, Гданську, Празі. Активно розвивається протестанське книговидання, центрами якого стали Кенісберг (сучасний Калінінград), на території Великого князівства Литовського відомі протестанські видавничі проєкти, пов’язані з Брестом, Несвіжем, Заславлем, Лоськом, Тяпиним.
З урахуванням інтенсивного розповсюдження європейського книговидання на східні терени закономірно постає питання, чи могло книгодрукування розпочатися у Львові на кілька десятиліть раніше. Так, Львів був потужним торгівельним, економічним, ремісничим центром, де могло ще з кінця ХV – початку ХVІ ст. постати й латинське, й кириличне друкарство. Однак відомостей про це, окрім згадок кінця ХVІІІ ст. про те, що у 1460 р. Степан Дропан подарував друкарню Львівському Онуфрієвському монастирю, ми не маємо. Ніяких інших раніших документів про цю друкарню не віднайдено, як і її видань, тому і діяльність друкарні, і постать друкаря С. Дропана виглядають легендарними. Відтак зрозуміло, що і можливі факти друку книг, і коло їх розповсюдження й читання у Львові в ХV–ХVІ ст. потребують сучасних історико-книгознавчих досліджень.
Окремо варто зауважити, що доволі швидко після винаходу книгодруку постає й видання кириличних книг. Піонером кириличного книговидання стає німець за походженням Швайпольт Фіоль, який надрукував у Кракові впродовж доволі стислого терміну 1491 р. щонайменше чотири видання богослужбового вжитку – Октоїх, Часослов Тріоді пісну й цвітну. Підтримав його ініціативу й Осмогласник, надрукований у Цетін’є Макарієм. Доволі активно працювали кириличні друкарні у першій половині ХVІ ст.
Загалом до 1574 р. кириличні видавництва різної потужності й продуктивності запрацювали вже у Белграді, Брашові, Венеції, Вільнюсі, Заблудові, Милешеві, Москві, Несвіжі, Празі, Сібіу, Скутарі, Трговишті, Тюбінгені, переважно вони друкували книги для південних слов’ян і румунів. За цей час вийшло друком 143 видання, з них 78 до 1550 р., і 63 до 1574 р., що показує поступову активізацію кириличного друку. Найпотужнішими з них були друкарні Б. та В. Буковичів та Якова Крайкова у Венеції. Одночасно із друкарнею І. Федорова у Львові працювали друкарні Ієроїма Загуровича у Венеції, диякона Коресі у Брашові й Себеші. Репертуар кириличних друкарень представляли книги богослужбового вжитку, серед яких були Апостоли, Євангелія, Псалтирі, Часослови тощо. Безумовний вплив на розвиток східнослов’янського книговидання мав видавничий проєкт Ф. Скорини, до якого ввійшли надруковані спочатку у Празі у 1517–1519 рр. 23 книги Біблії, потім у Вільнюсі – збірник акафістів і канонів під назвою «Малої подорожної книжки» 1522 р. та Апостол 1525 р. Всі ці книги були знайомі й активно розповсюджувалися в українському середовищі, в тому числі в рукописних копіях.
Варто відмітити, що львівські кириличні видання І. Федоровича не тільки розпочали друк книг на українських теренах, і започаткували постійне кириличне книговидання, з останніх десятиліть ХVІ ст. запрацювали друкарні у Львові й Острозі, пізніше в Дермані, Стрятині й Крилосі. Одночасно з кириличними виданнями І. Федорова у Львові розпочинається й латиношрифтне. Спочатку з друку кількох видань похідної друкарні при королівській канцелярії Стефана Баторія, а потім з двох правничих друків 1581 р. П. Щербича «Speculum Saxonum» та «Ius Municipale».
Провідним центром кириличного книговидання, пов’язаним тісними стосунками з українськими осередками, зокрема, львівським і київським, був і Вільнюс, який в останніх роках ХVІ ст. став потужним центром книговидавничої діяльності. За підрахунками науковців, за останні десятиліття ХVІ ст. тут було видано друком 158 видань. При цьому місцеві друкарні представляли конфесії католиків, протестантів, православних, пізніше й уніатів і віддзеркалювали складні стосунки, протиріччя, утиски й конфлікти, що відображалося на їх роботі й видавничій продукції.
Звичайно, і кириличні книги, що видавалися в центрах для потреб східних слов’ян і румунів, і латиношрифтні видання, були відомі на українських теренах, і не тільки у таких потужних економічних центрах західної України, як Львів, а й у Києві.
Відтак матеріал показує, що книговидання у Львові розпочиналося в період активного розвитку видавничої справи на європейських теренах, діяльності чисельних видавництв, публікації книг літургійного вжитку у кириличних друкарнях багатьох видавничих центрів, і цей досвід був відомий і запроваджувався на українських теренах.