Видання львівських єзуїтів твору «Vindicatio genuini sensus ecclesiae catholico-ruthenae» Теодозія Рудницького-Лубенецького як приклад співпраці у львівському видавничому середовищі в середині XVIII ст.

Тези доповіді

Друкарня Львівського єзуїтського колегіуму (1642–1773) свого часу була одним із найпотужніших поліграфічних осередків на українських теренах. Її видання вирізнялися високим рівнем поліграфії, використанням великої кількості латинських прямих і курсивних шрифтів різних розмірів і широкого спектру елементів художнього оздоблення. З верстатів друкарні виходила продукція латинським шрифтом – за окремими винятками. Одним із таких винятків є невеличке видання «Vindicatio genuini sensus ecclesiae catholico-ruthenae. De forma sacramenti eucharistiae» («Захист справжнього сенсу католицько-руської церкви. Про таїнство Євхаристії»).
Як вважають дослідники, у середині – другій половині XVIII ст. друкарні Львова для виготовлення та оздоблення власної продукції запозичували одна в одної різні поліграфічні матеріали, насамперед елементи оздоблення. З прикладами таких запозичень можна ознайомитися, зокрема, в наших матеріалах на порталі НБУВ «Елементи художнього оздоблення видань друкарні Львівського єзуїтського колегіуму» та «Художнє оздоблення видань львівської друкарні братства Трійці». Окремі елементи, вірогідно, замовляли, наприклад у львівського гравера та друкаря Івана Филиповича.
Менше відомі та вивчені приклади запозичення шрифтів. Їх важче відслідкувати, адже для цього треба ретельно порівнювати накреслення літер. Однак у випадку появи кириличного шрифту у продукції друкарні, яка його не використовувала, факт запозичення виглядає досить очевидним.
Отже, твір «Vindicatio genuini sensus ecclesiae catholico-ruthenae. De forma sacramenti eucharistiae, authoritati ss. patrum orientalium innixa propria vero traditione ejusdem ecclesiae ruthenae, firmata per declarationes illustrata» вийшов у 1748 р. в друкарні Львівського єзуїтського колегіуму, обсяг 15 ненумерованих аркушів, формат 4° (Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам’ятки книжкового мистецтва: каталог стародруків, виданих на Україні (далі ЗІ), № 1649; Estreicher K. Bibliografia Polska, t. 26, s. 463). Його автором є Теодозій Рудницький-Лубенецький (бл. 1698 – бл. 1751), на той час луцький і острозький греко-католицький єпископ, жидичинський архімандрит, як вказано в титулі видання (episcopi luceorie[n]sis et ostrogiensis, exarchae Totius Russiae, archimandritae zydyczynensis). Як зазначав Я. Ісаєвич у своїй статті «Книговидання і друкарство в Почаєві: ініціатори та виконавці» (Друкарня Почаївського Успенського монастиря та її стародруки. 2011), «цей ієрарх був видатним богословом, переконаним, що для унійної церкви ряд важливих тлумачень догматики й обрядів (зокрема щодо Таїнства Євхаристії) не збігаються ні з римо-католицькою догматикою», ні з нав’язаними російською владою положеннями, «натомість відображають традиції українського православ’я, узаконені виданнями Петра Могили».
Основна мова видання – латинська, значну частину тексту надруковано паралельно церковнослов’янською та латинською або польською та латинською. На звороті титульного аркуша вміщено дві латинські цитати з церковнослов’янським перекладом.
У латиномовному зверненні до читача сформульовано мету цієї брошури: викласти вчення руської церкви про Таїнство Євхаристії на заперечення нових тверджень деяких отців східної російської церкви, згідно з якими звершення таїнства відбувається через дії церкви та священників, а не слова Христа «Це Тіло Моє, Це Кров Моя». У вступі автор розвиває думку про тяглість традицій руської церкви (Ecclesia Ruthena), яка від часів апостола Андрія, як показано в «Патерику», єпископів Кирила та Мефодія, рівноапостольного князя Володимира не відходила від догматичної єдності з католицькою вірою та зберегла трактування таїнств, зокрема Таїнства Євхаристії, згідно зі справжнім вченням святих східних отців, незважаючи на підпорядкованість у інших питаннях грецькій церкві.
На підтвердження в основному тексті у трьох розділах наведено фрагменти з творів отців церкви Іоанна Златоуста, Амвросія Медіоланського, Іоанна Дамаскіна, також Служебника (видання друкарні Львівського Ставропігійського братства 1706 (помилково, правильно 1702) р.), Молитвослова (друкарня Києво-Печерської лаври, без зазначеного року), Требника Петра Могили 1646 р., творів Еусебія Піміна [вірогідно Петра Могили] «Litos abo kamień z procy ... wypuszczony» (друкарня Києво-Печерської лаври, 1644), Іннокентія Гізеля «Мир с Богом человіку» (друкарня Києво-Печерської лаври, 1669), «анонімного автора» [Феодосія Софоновича] «Виклад о церкві, и церковных річах о Службі Божой» (друкарня Києво-Печерської лаври, 1667), Йоанникія Галятовського «Messiasz prawdziwy» (друкарня Києво-Печерської лаври, 1672), Стефана Яворського «Камень віри» (друкарня Києво-Печерської лаври, 1730). Тексти цитованих творів надруковано відповідно церковнослов’янською та польською мовами з паралельним перекладом на латинську або навпаки з латинської на церковнослов’янську. Коротке закінчення сформульовано латинською.
Видання прикрашено двома ініціалами, двома заставками та кінцівкою з поліграфічних матеріалів друкарні Львівського єзуїтського колегіуму. Колонтитули традиційно оздоблено виливними прикрасами.
Дрібний кириличний курсив, яким переважно набрано фрагменти церковнослов’янського тексту, найбільш вірогідно походить із друкарні Львівського Ставропігійського Успенського братства. Таким же курсивом (10 рядків – 50 мм) набрано текст видання братства «Акафісты всеседмичніи благоизбраніи» 1742 р. (ЗІ, № 1420). Цей шрифт за накресленням схожий на шрифт перших видань братської друкарні, наприклад «Просфонима» (1591) та «О хрістіанском благочестіи к іудеом отвіт» Мелетія Пігаса (1593) (ЗІ, № 23, 24), а також на шрифт Острозької Біблії (Острог : Друкарня В. К. Острозького, друк І. Федорова, 1581; ЗІ, № 13), що не дивно, адже львівське братство свого часу викупило частину типографських матеріалів Івана Федорова.
З документів братства відомо, що воно укладало договір із друкарем на виготовлення кожного видання у визначеній кількості примірників (див. Шустова Ю. Документы Львовского Успенского Ставропигийского братства (1586–1788). Источниковедческое исследование. 2009). Крім того, дослідники вважають, що друкарі могли легально та нелегально виготовляти ще певну кількість примірників для реалізації на власний рахунок. Можна припустити, що майстер із братської друкарні міг зі «своїми» шрифтами припрацьовувати на стороні, в даному випадку на замовлення друкарні єзуїтського колегіуму.
Відомі приклади офіційної співпраці друкарні братства з іншими львівськими друкарськими осередками. Зокрема, вона знайшла втілення у виданні твору київського педагога та письменника Михайла Козачинського «Філософіа Арістотелева поумствованію періпатетиков изданная» (ЗІ, № 1511), «офіційно» виготовленого у двох друкарнях – Ставропігійського братства та Львівського єзуїтського колегіуму. У випадку твору «Vindicatio» також могла мати місце співпраця названих підприємств, із якихось причин не зафіксована на титулі у відомостях про місце друку.
Постають питання, для кого призначалася ця брошура латинською мовою та чому луцький і острозький єпископ для публікації свого твору звернувся не у Почаївську греко-католицьку друкарню, фундатором якої він був і яка знаходилася безпосередньо в його церковній юрисдикції, а у львівську єзуїтську. Можливо причина в тому, що в цей час, у 1746–1747 рр., владика Теодозій отримав номінацію короля Августа ІІІ на київську митрополичу кафедру, проти чого виступила потужна коаліція впливових католицьких ієрархів, папського нунція та василіан. Натомість луцький і острозький єпископ, відомий своєю суворою прихильністю обрядам східної церкви, вірогідно намагався змінити ситуацію на свою користь (зрештою марно), для чого, зокрема, і доводив у тексті твору думку про єдність догматів руської та католицької церков.
Примірник твору Теодозія Рудницького-Лубенецького «Vindicatio genuini sensus ecclesiae catholico-ruthenae. De forma sacramenti eucharistiae» з фонду відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського – в задовільному стані, має паперову обкладинку, від якої збереглася нижня частина та фрагмент верхньої частини при корінці, внаслідок чого папір титульного аркуша має невеликі ушкодження. Обкладинку виготовлено з цупкого шпалерного паперу червоно-цегляного кольору з рослинним візерунком. Подібний папір використовували палітурники Львівського єзуїтського колегіуму, його можна побачити на низці примірників у фонді бібліотеки.
Книжка має наліпку з рукописним цифровим шифром невстановленої книгозбірні, внизу титульного аркуша міститься напис «M[onaste]rij Abbatialis Kaniovien[sis]». Автор твору Теодозій Рудницький-Лубенецький до призначення на луцьку й острозьку єпископську кафедру обіймав посаду архімандрита Успенського монастиря в Каневі, тож цілком можливо, що він сам відправив примірник свого твору в канівський монастир.
Невелике видання львівських єзуїтів 1748 р. ставить перед дослідниками книги більше запитань, ніж дає відповідей. Одночасно накопичення фактографічного матеріалу та увага до найдрібніших деталей можуть дозволити виявити інші подібні приклади незафіксованої співпраці між різними друкарськими осередками як з України, так і з інших територій, і таким чином збагатити наші знання про різноманіття української стародрукованої продукції.