Методика атрибуції середньовічних книжкових оправ українського походження

Тези доповіді

УДК
Гальченко Олена Михайлівна,
ORCID https://orcid.org/0000-0003-1020-4675,
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник,
старший науковий співробітник,
відділ кодикології та кодикографії,
Інститут рукопису,
Національна бібліотеки України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
е-mail: Galchenko@nbuv.gov.ua

МЕТОДИКА АТРИБУЦІЇ СЕРЕДНЬОВІЧНИХ КНИЖНИХ ОПРАВ УКРАЇНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ

Розглянуто методику атрибуції українських середньовічних книжних оправ XІV–XVІІ ст. Її було використано для виявлення та вивчення найдавніших зразків, які змінюють уявлення про історію східнослов’янського і зокрема українського інтролігаторського ремесла.
Ключові слова: атрибуція, українські книжні оправи, методика атрибуції, історія інтролігаторства.

Вивчення та атрибуція середньовічних книжних оправ, виготовлених на теренах України, справа доволі складна. Відсоток первинних оправ, що дійшли від тих часів, досить незначний. Однак саме вони дають уявлення про українське інтролігаторське ремесло та його розвиток. За часів СРСР його історію в Україні виводили з ХVІІ ст., у кращому випадку – з кінця ХVІ ст., мотивуючи тим, що первинні оправи часів сивої давнини тут практично не збереглися. Саме розробка методики атрибуції давніх українських оправ мала на меті виявити національні оправи за межами України і спростувати концепцію про провідну роль росіян у появі й розвитку інтролігаторства у східних слов’ян.
Розробка методики базувалась на тому, що традиціями книгописання та виготовлення книг, як і поширенням християнства на Русі, ми завдячуємо візантійським грекам, тому для найдавніших оправ кириличних рукописних книг традиційною є візантійська конструкція оправи. Головними центрами створення книг були переважно монастирі. Між часом написання тексту книги та її оправленням проходив незначний проміжок часу, тому час і місце написання та виготовлення її первинної оправи буде збігатися. В межах однієї країни, але в різних регіонах, оздоблення оправ однієї конструкції та часу створення можуть відрізнятися як характером оздоблення, так і за видом використаних інструментів. Оправи з однотипною конструкцією та оформленням, для виконання якого використані однакові за формою та змістом інструменти, вказують на їх походження з одного регіону або з одного монастирського скрипторія чи інтролігаторської майстерні. І чим більше тотожних відбитків оздоблення зустрічається серед досліджуваної групи оправ, тим більша ймовірність їх належності до одного місця створення. Свідченням цього можуть бути як записи про створення рукопису, так і різноманітні примітки та облікові позначки про їх належність певному монастирю чи іншій інституції. Щоб підтвердити або спростувати ці твердження при атрибуції українських середньовічних оправ, застосовувався комплексний аналіз їх вивчення, що складається з декількох етапів, зокрема, визначення мови і часу створення писемної пам’ятки, візуального огляду оправи та використання додаткових писемних відомостей, що підтверджують або спростовують встановлені результати.
Питання мовної та часової атрибуції давніх українських кириличних писемних пам’яток детально розроблені в українському мовознавстві і зазвичай не становлять проблеми. Значно більше питань викликає візуальний огляд книжних оправ, що складається з визначення первинності та вторинності досліджуваної оправи, аналізу техніки оправлення та оздоблення її покриття. При визначенні первинності оправи було визначено десять основних ознак, які вказують на поновлення або заміну оправи в процесі побутування книг, на які слід звертати увагу. Наступним є встановлення відповідності конструкції первинної оправи та її оздоблення часу створення пам’ятки, що спирається на порівняльне вивчення досліджуваної оправи з іншими оправами подібної техніки оправлення, однак точно датованими. Для українських земель часів Середньовіччя традиційними є візантійська (ХІV – остання чверть XVIІ ст.) та готична (середина XVI – XVIІ ст.) техніки оправлення, кожній з яких притаманний певний набір конструктивних ознак та характер оздоблення. Перехід від однієї техніки оправлення до іншої відбувався поступово і охопив період від середини ХVІ ст. до першої чверті ХVІІ ст., тому хронологічні рамки зміни технік для різних регіонів помітно відрізнятися. Зберігаючи основні конструктивні ознаки типу, досліджувані оправи можуть мати окремі відмінності як в техніці оправлення, так в оздобленні (схемах розміщення тиснення та вживаного для цього інструменту), які можуть вказувати саме на їх українське походження. Підтвердити або спростувати отримані результати може додаткова письмова інформація як власне з рукопису (різноманітні записи та облікові позначки), так і з інших письмових джерел. Наприклад, підписи виробників книг (писців, інтролігаторів, граверів) дають змогу уточнити часові межі виконання оправи рукописної книги. Вивчення документів з архівів церковних та світських інституцій, особових архівів колекціонерів або дослідників книг, що містять документальні свідоцтва про походження писемної пам’ятки, її зв’язок із певними історичними подіями чи особам, можуть стати в пригоді при уточненні історії побутування пам’ятки, а також локалізувати час створення як первинних, як і вторинних її оправ.
Запропонована методика була використана для виявлення та вивчення давніх українських оправ, що зберігаються в різних книгозбірнях як в Україні, так і поза її межами. Було виявлено близько ста первинних оправ західноукраїнського походження від середини ХІV до ХVІІ ст. включно, які досі не були відомі науковому загалу. Їх вивчення дозволило на тільки визначити основні конструктивно-декоративні ознаки, притаманні цих оправам, а й встановити певні особливості оправ, створених в тих чи інших монастирях Західної України. Отримані результати докорінно змінюють нинішні уявлення про історію розвитку інтролігаторства та палітурництва кириличних пам’яток на теренах України. За результатами проведених досліджень було встановлено, що характер оздоблення оправ українських писемних пам’яток ХІІ–ХVІІІ ст. чітко співпадає з техніками оправлення, поширеними на наших землях в той чи інший період. Вивчення схем розміщення тиснення та вживаного інструменту у поєднанні з наявним набором конструктивних ознак, притаманних досліджуваній оправі або групі оправ, надало змогу більш точно окреслити їх територіальне походження (країна, регіон, місто, майстерня). Вірогідність атрибуції первинності оправ за нашими підрахунками сягає 95% і дає змогу не тільки атрибутувати оправу окремо взятої книги, але й може стати в нагоді при вивченні окремих масивів однотипно оформлених та оправлених книг, що належать окремим церковним і світським інституціям та приватним власникам.

UDC
Olena Halchenko,
ORCID https://orcid.org/0000-0003-1020-4675,
Candidate of Historical Sciences, Senior Research Fellow,
Senior Research Fellow,
Department of Codicology and Codicography,
Institute of Manuscript,
V. I. Vernadskyі National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
е-mail: Galchenko@nbuv.gov.ua

METHODOLOGY OF ATTRIBUTION OF MEDIEVAL BOOKBINDING OF UKRAINIAN ORIGIN.
The principles of the methodology of the attribution of Ukrainian medieval bookbinding of the 14th–17th centuries are considered. These principles were used to identify and study the oldest samples that change the perception of the history of East Slavic bookbinding and Ukrainian bookbinding craft.
Keywords: attributions, Ukrainian bookbinding, method of attribution, history of bookbinding.