ПЛАГІАТ В УКРАЇНСЬКОМУ ОСВІТНЬО-НАУКОВОМУ ОБШИРІ

Тези доповіді

УДК 001.9–007:304:001.9

Молчанова Тетяна Олегівна,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-2152-7341,
докторка мистецтвознавства, професорка,
професорка,
кафедра концертмейстерства,
Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка,
Львів, Україна
e-mail: prof@molchanova.pro

ПЛАГІАТ В УКРАЇНСЬКОМУ ОСВІТНЬО-НАУКОВОМУ ОБШИРІ

Натепер проблема плагіату суттєво загострилася, набуваючи все більшої злободенності в освітньо-науковому просторі. У статті заторкується це питання з аналізом сутності плагіату в контексті дотримання норм академічної доброчесності. Зроблено спробу віднайти відповідь на питання про стрімке поширення плагіату в Україні. Сформульовано найнеобхідніші комплексні підходи щодо протидії плагіату.
Ключові слова: плагіат, академічна доброчесність, відповідальність, комплексний підхід.

Великий тлумачний словник української мови твердить: «Плагіат (латин. Plagiarius – викрадач) – привласнення авторства на чужий твір або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора» (Великий тлумачний словник сучасної української мови. Київ-Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. С. 977.).
А у відповідності до статті 42 Закону України «Про освіту», плагіат – «оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості), та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства» (Закон України «Про освіту». Режим доступу: https://urst.com.ua/act/pro_osvitu).

Плагіат як явище академічної недоброчесності поставало в історичній площині віддавна. Ще у добу Античності деяких поетів звинувачували у плагіаті, коли виникала спокуса привласнити чуже (скажімо, римський поет Публій Вергілій Марон, який запозичив текст «Енеїди» у Гомера). У добу Середньовіччя і Ренесансу також існували спроби використання творів античних митців – йдеться, зокрема, про італійського мислителя, письменника та філософа доби Ренесансу Леонардо Брунні Аретіно, який привласнив славнозвісну «Історію війни з готами» Прокопія Кесарійського; а французький філософ-гуманіст Мішель Екем де Монтень переписував цілі фрагменти із творів давньогрецького філософа та історика Плутарха та римського письменника, філософа Сенеки (Романова І. В. Явище плагіату: історія та сьогодення//Зовнішня торгівля: право, економіка, фінанси. 2012, №3. С.268.). У XVIII-XIX ст. почали вже осудливо реагувати на подібні «запозичення», а у ХХ ст. вже розпочався ґрунтовний процес усвідомлення цього явища. Не зважаючи на правове осудження подібних акцій, плагіат продовжує існувати, залишаючись одним з найпоширеніших наукових компіляцій – це
і привласнення чужих ідей, думок і досліджень, і невміння цитувати першоджерела, і перефразування суджень інших авторів без посилань на них, і переклади наукових розвідок з інших мов, що, безумовно, постає величезною етичною проблемою суспільства, яскравою ознакою браку правової культури.

На сьогодні Інтернет перенасичений рефератами, методичними порадами та рекомендаціями з різних питань та знайомлячись з ними, потопаєш у потоці повторень і запозичень. Плагіат містять не лише наукові дисертації деяких українських авторів, а й велику кількість статей, учнівських рефератів, бакалаврських і магістерських досліджень. Певні думки та винаходи стають надбанням інших, це множиться і поширюється і знайти першоджерело часом стає неможливим.
Інтернет заповнений пропозиціями написання дисертацій «під ключ» тіньовими науковцями, вартість яких часом сягає 30 тисяч доларів. Періодично у ЗМІ з’являються статті про відомих чиновників, впливових політиків з викриванням їх у плагіаті… Статистика плагіату в Україні невтішна: за даними інтернет-сайту – 34,4%. Тож маємо справу з негативним, історично сформованим явищем.

З огляду на зазначене вище, метою статті є спроба вкотре заакцентувати питання привласнення продуктів чужої творчості та можливостей протидії.
Сьогодні ситуація з плагіатом набуває значного загострення у світі. Насамперед, це пов’язано з активним процесом комп’ютерізації всесвітньої мережі, автоматизації інформаційних процесів. Колись скрупульозно працювали у бібліотеках, з цією метою їздили і до інших міст; читали, аналізували і формували своє бачення тієї чи іншої проблеми. Тепер будь-хто, не виходячи з дому, має можливість «зайти» в Google, скачати все, що потрібно, і видати за своє. Не варто твердити лише про етичну складову цього ганебного явища. Закон України «Про авторське право і суміжні права» має мати на меті не лише захист власних майнових і немайнових прав суб’єктів авторського права, а й притягнення до відповідальності тих, хто привласнює чиюсь інтелектуальну власність. І хоча натепер академічна недоброчесність активно обговорюється на сторінках видань ЗМІ, в Інтернеті, у наукових статтях з визначенням понять, видів та форм плагіату, аналізу витоків цього явища, проблема залишається невирішеною. Це питання має розглядатися у правовому полі з жорстким покаранням кожного виявленого випадку, регулюванням цього процесу нормaми цивільного законодавствa, сформованою базою перевірки на плагіат, однаковою для усього науковому світу. Подібний алгоритм дій може стати надійним бар’єром для кожного, хто захоче піти цим необтяжливим шляхом.

Вирішити проблему можливо лише у площині суворого дотримання принципів академічної доброчесності, організації різних інформаційних курсів щодо чесності написання власних робіт (починаючи зі шкільної лави), навчання академічному письму, ретельного опрацювання наукового доробку інших авторів з повагою до їх праці. Та найголовніше – слід створити єдину систему перевірки на плагіат, однакову для всього світу, сформувати етичні перепони на шляху плагіату, що мають бути зафіксовані в нормативних документах усіх закладів передвищої та вищої навчальної ланки через створення відповідної юридичної бази, розроблення доброчесних норм із зазначенням визнання привласнення чужого матеріалу академічним безчестям, чітко виписаних процедур і правил з впровадженням санкцій щодо порушника. Та все ще риторичним залишаємо питання – чи розпочнеться в Україні та цілому світі очищення освітньо-наукового простору від порушень академічної доброчесності?

UDC 001.9–007:304:001.9

Tetiana Molchanova,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-2152-7341,
Doctor of Art History (Dr. Hab.), Professor,
Professor,
Department of Accompanist’s,
Mykola Lysenko Lviv National Music Academy,
Lviv, Ukraine
e-mail: prof@molchanova.pro

PLAGIARISM IN THE UKRAINIAN EDUCATIONAL
AND SCIENTIFIC AREA

Currently, the problem of plagiarism has significantly worsened, becoming increasingly topical in the educational and scientific space. The article touches on this issue with an analysis of the essence of plagiarism in the context of compliance with norms of academic integrity. An attempt was made to find an answer to the question of the rapid spread of plagiarism in Ukraine. The most necessary comprehensive approaches to combating plagiarism have been formulated.
Keywords: plagiarism, academic integrity, responsibility, comprehensive approach.