ДРАМАТУРГІЯ СТАНОВЛЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В ГЛУХОВІ

Тези доповіді

ДРАМАТУРГІЯ СТАНОВЛЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В ГЛУХОВІ

Глухівський учительський інститут є першим педагогічним закладом подібного типу в Україні. Створений для навчання незабезпеченого прошарку населення, в результаті свого розвитку заклад став одним із престижних ВИШів країни. Яскрава плеяда його студентів сформувала на Глухівщині багатий культурний фон, який і досі насичує та підживлює даний геолокус.
Ключові слова: Глухівський учительський інститут, Глухів, освіта, педагогіка, ГНПУ.

Глухівський учительський інститут не можна назвати феноменом, який раптово виник. Це результат довготривалого процесу, який ще у 1767 році ініціювала глухівська шляхта, пропонуючи створення українського університету та шкіл. Проте, через побоювання щодо зростання автономії Гетьманщини, жодна з пропозицій не була підтримана царським урядом.
Лише через століття розпочалася доба студентства у Глухові. 12 березня 1874 керівництвом Київського навчального округу було прийнято рішення про заснування Глухівського учительського інституту, а вже 21 вересня цього ж року відбулося його офіційне відкриття. Перший набір склав 25 осіб із 39 екзаменованих. Штат викладачів був невеликим. На 1894 р. він складав 11 осіб з урахуванням директора та почесного попечителя інституту.
Обранню повітового міста для відкриття учительського інституту сприяло декілька факторів.
Піклувальник Київського навчального округу П. Антонович писав до міністра освіти Д. Толстого: «… місто Глухів, знаходячись на околиці Чернігівської губернії, в сусідстві з губерніями Курською та Орловською, має чисто російський характер, а тому вихованці інституту будуть знаходитись поза будь якими неблагонадійними впливами місцевого оточення… І якщо ми бажаємо, щоб учителі в малоросійських губерніях були “справді російськими людьми” і в той же час розуміли малоросійську мову, необхідно, щоб вони пройшли курс у доброму російському педагогічному закладі, який знаходиться в російському місті». Ці рядки є яскравим свідченням про наміри керівництва країни впливати на процеси русифікації територій через освітню галузь.
Іншим фактором стала атмосфера дореволюційного часу наприкінці ХІХ ст., яка вже була насичена новими антицарськими ідеями, що ширилися від центру до периферії. Саме тому, щоб уникнути прогресивних впливів на молодь, яка є носієм бунтарських ідей і здатна до протесту, царські чиновники вирішили створити інститут у провінційному місті, що знаходиться на відстані від промислових і культурних центрів.
Намір відкрити інститут у Глухові виявили і міські керманичі, тим паче, коли дізналися, шо учительські інститути можуть розташовуватися не лише у губернських, а й у повітових містечках. Голова Глухівських земських зборів І. Маркович, голова земської управи Ф. Красовський і глухівський міський голова Н. Терещенко порушили питання відкриття в Глухові вчительського інституту. За споминами С. Сергеєєва-Ценського до відкриття інституту був причетний «місцевий філантроп», відомий педагогічний діяч І. Неплюєв.
Але Глухів, як у сучасному воєнному світі, так і на початку ХХ ст. не виправдав кліше «проросійського міста». Український гурток з власною бібліотекою було відкрито студентами інституту у 1905 році. У 1905 – 1907 роках вони провели страйки з вимогами відкрити українські кафедри, ввести вивчення української мови та літератури, викладати українською історію України, які адміністрація, нажаль, розцінила невиправданими та безпідставними.
У 1917 року інститут був реорганізований у педагогічний і мав три відділи: літературно-історичний, фізико-математичний та природно-географічний.
В післяреволюційні роки в зв’язку з реорганізацією системи освіти, всі педагогічні інститути мали бути перетворені у інститути народної освіти. Таким чином 1920/1921 навчальний рік Глухівський ВИШ зустрічав у статусі Глухівського інституту народної освіти. Проте, тотальне створення нового формату закладів спричинило їх надлишок, і радянське керівництво вирішило ліквідувати «зайві». Ця доля спіткала Глухівський інститут у 1924 році. Постановою Колегії від 20.06.1924 р. та Президії від 26.06.1924 р. Головного відділу професійної освіти він був ліквідований та перетворений на трирічні педагогічні курси, які через рік стали педагогічним технікумом, що проіснував до 1933 р.
Багато викладачів до початку роботи в Глухівському учительському інституті вже здобули великий педагогічний досвід у престижних ВИШах країни, мали багато наукових праць та винаходів. Доля привела їх до Глухова через евакуацію або намагання врятуватись від голоду.
Таким чином, на момент розформування інституту у 1924 році педагогічний склад був висококваліфікованим та становив ядро високоосвіченої інтелігенції. Проте працювати на педкурсах залишилось небагато дореволюційних викладачів. Адже позиція керівництва освіти вимагала зачищення рядів педкадрів, виключення з викладацького процесу осіб, які є «носіями ворожої буржуазної ідеології та культури» і мають шкідливий вплив на виховання комуністичного світогляду радянських студентів.
Пройшовши освітянську реорганізацію в 1933 р. (педагогічний інститут), 1934 (трирічні педкурси), зрештою у 1937 р. заклад став дворічним учительським інститутом з двома відділами: фізико-математичним та природно-географічним.
Через ІІ Світову війну та окупацію Глухова німецькою армією робота закладу припинилась з 1941 до вересня 1943 року. Більшість викладачів та студентів стали на захист Батьківщини. Після звільнення Глухова від фашистських загарбників у 1943 році приміщення інституту було зруйноване, матеріальна база знищена. Але, не зважаючи на це, заклад продовжив роботу на двох факультетах (фізико-математичний та природно-географічний). У 1954 р. учительському інституту присвоєно статус педагогічного інституту, який проіснував до 2001 р. і був замінений на університет, а в 2009 р. надано статус «Національний».

Таким чином здійснилася педагогічна мрія, що своїм корінням сягає у добу глухівських канцеляристів. Наперекір маніпуляціям антиросійського уряду, учительський інститут став носієм національної культури та осередком українських ідей. Такі видатні випускники інституту, як С. Васильченко, Н. Городовенко. О. Довженко, М. Карпов, І. Співак, М. Христенко та інші є здобутком української культури, науки та мистецтва. Вони залишили яскравий слід в історії Глухівщини та формуванні її культурно-мистецького простору.