ДО ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО МУЗИЧНО-ІСТОРИЧНОГО ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

Тези доповіді

УДК 78.03(477)(075)
Корній Лідія Пилипівна,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0003-4988-7186,
докторка мистецтвознавства,
провідна наукова співробітниця,
відділ Екрано-сценічних мистецтв і культурології,
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології
імені М. Т. Рильського,
член Національної спілки композиторів України,
Київ, Україна
e-mail: muzling@ukr.net

ДО ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО
МУЗИЧНО-ІСТОРИЧНОГО ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

Окреслено найважливіші здобутки українського музичного джерелознавства на етапі його становлення, починаючи від утвердження християнства на Русі. Схарактеризовано практичне використання музичних джерел. Відзначено деякі особливості рукописних пам’яток, осередки їхнього виникнення та перші публікації. Проаналізовано джерелознавчу науково-довідкову літературу ХІХ – початку ХХ століття.
Ключові слова: музичне джерелознавство, Ірмологіон, поголосники, партесний спів, християнство.

Становлення музично-історичного джерелознавства як наукової галузі спочатку відбувалося в практичному використанні писемних джерел. Мета нашого дослідження спроба окреслити найважливіші здобутки українського музичного джерелознавства на цьому етапі, починаючи від утвердження християнства на Русі.
В Україні, як і в Західній Європі, цей процес відбувався в епоху Середньовіччя. Ще в VІ ст. у країнах Західної Європи виникли майстерні письма, так звані «скрипторії», у яких над рукописами працювали ченці.
Після прийняття християнства Україна-Русь засвоїла досвід Візантії стосовно створення церковно-співацьких книг з невменною нотацією. Їх перекладали з грецької на старослов’янську мову. Існували осередки такої діяльності – бібліотека при Соборі Св. Софії в Києві, Києво-Печерський монастир, який з ХІ ст. став важливим центром рукописної книжності. У ньому було створено чимало співацьких книг з невменною нотацією. Проте доля старокиївської книжкової спадщини склалася драматично через зухвале пограбування міста суздальським князем Андрієм Боголюбським 1167 р., жахливі руйнування Києва під час монголо-татарської навали 1240 р., анексією московитами давніх українських рукописів у наступні історичні періоди, а також нищенням церковної культури в радянський період. Тому від першого (середньовічного) етапу в Києві збереглися лише уривки окремих рукописів з невменною нотацією.
Для запровадження християнства у всі єпархії Давньоруської держави, зокрема й на землі майбутньої Московії, з Києво-Печерського монастиря надсилали ченців та єпископів. Вони привозили з собою церковні книги, серед них з невменними (крюковими) записами. З того часу церковний спів київського зразка поширився й на Московію. Тому рукописи ХІ–ХІV ст. з невменною нотацією, що зберігаються в Росії, по суті представляють київську традицію православного церковного співу.
Другий важливий етап у становленні українського музичного джерелознавства пов’язаний з революційними змінами, що відбулися в українській культурі у другій половині ХVІ ст. і були інспіровані засвоєнням досягнень латинської культури.
Протягом ХVІ–ХVІІІ ст. в Україні створилася нова музична джерельна бази. Особливість цього етапу полягає в розширенні кола музичних джерел і появі нових осередків створення рукописів. Крім монастирів та церков, до них долучилися також міські братства, колегіуми, Києво-Могилянська академія. У цей самий час відбулися значні зміни і в самій рукописній церковній музичній книзі: перехід на нову п’ятилінійну нотацію, поява збірника церковних монодичних наспівів під назвою Ірмологіон (Ірмолой). Сучасний музикознавець Ю. Ясіновський вияв у сховищах України та інших країнах світу понад тисячу рукописних Ірмолоїв кінця ХVІ–ХVІІІ ст. При наявності спільних рис у текстовому змісті та структурі Ірмолоїв кожен з них має індивідуальні особливості, які збагачують наше уявлення про культуру того часу.
На цьому етапі джерельна база збагатилася рукописами багатоголосних творів, що фіксувалися спочатку в поголосниках (партесні твори), а з другої половини ХVІІІ ст. – у хорових партитурах, а також рукописами кантів та шкільних драм з музикою. Уся ця багата джерельна база вимагала різнопланових джерелознавчих досліджень: палеографічних, кодикологічних, текстологічних, підготовки рукописів до видання та введення творів у виконавську практику. Атеїстична політика радянської влади в Україні призвела до того, що джерелознавче дослідження рукописної музичної спадщини кінця ХVІ–ХVІІІ ст. почалося тільки від 70-х років ХХ ст.
У становленні джерелознавства як наукової галузі велике значення має публікація музичних пам’яток. В Україні вона розпочалася у ХVІІІ ст. Першими нотодруками були нотолінійні Ірмолої 1700 і 1709 рр. Перший з них підготував до видання і опублікував у друкарні Святоюрського собору Йосиф Городецький. Друге видання Ірмолою (1709 р.) було здійснене в друкарні Львівського братства. Згодом Ірмолої публікували в друкарнях Львівського братства (1775), Почаївського монастиря (1766, 1775, 1794 рр.) та Києво-Печерської лаври (20-ті роки ХVІІІ ст.). Опубліковані Ірмолої відрізняються своїм змістом. Їх укладачі робили певний відбір піснеспівів з рукописних джерел, а іноді вносили деякі спрощення в їхню мелодику.
Другим друкованим джерелом став збірник духовних пісень «Богогласник», опублікований у греко-католицькій Почаївській лаврі (1790–1791 рр.), упорядниками якого були ченці-василіани. Він підсумував розвиток паралітургічного жанру канта, що поширювався в рукописних пісенниках.
На початок ХІХ ст. припадає формування в Україні теоретичних засад українського історичного джерелознавства. Дослідники справедливо вважають В. Антоновича (1834–1908) основоположником національного наукового історичного джерелознавства. Він уперше в Україні створив узагальнюючий курс лекцій про джерела історії України («Источники для истории Юго-Западной России»), який викладав студентам Київського університету Св. Володимира (1879–1881 рр.).
Значна заслуга В. Антоновича також у створенні джерелознавчої науково-довідкової літератури. Двадцять п’ять років він працював на посаді головного редактора «Комісії для розгляду давніх актів» і опублікував дев’ять томів праці «Архив Юго-Западной России…», що подають цінні відомості і про музичну культуру.
Наприкінці ХІХ – у першому десятилітті ХХ ст. над укладанням джерелознавчої літератури займалися професори Київської духовної академії, які були істориками, богословами, літераторами. До них належав Микола Петров (1840–1921). Він заснував при Київській духовній академії Церковно-археологічне товариство й очолював Церковно-археологічний музей, у якому було зібрано 40 тисяч пам’яток духовної та матеріальної культури. Серед праць М. Петрова особливо цінне «Описание рукописных собраний, находящихся в г. Киеве» (Москва, 1891–1904), в якому подано описи давніх українських музичних пам’яток (Ірмологіонів та партесних творів). В іншому довіднику «Акты и документы, относящиеся к истории Киевской духовной академии» (Киев, 1904–1907) описано матеріали, що стосуються музики в цьому закладі.
Музично-джерелознавчою діяльністю займався також випускник Київської духовної академії композитор і диригент Василь Петрушевський. Він віднайшов чимало українських духовних творів ХVІІІ – початку ХІХ ст. і опублікував їх у виданні – «Сборник духовнро-.музыкальных произведений» (Киев. 1901, 1902, 1913, 1914, 1915 рр.).
Музикознавча література, автори якої використовують малодоступні джерела, сама може слугувати джерелом для подальших наукових досліджень з певної проблематики. Такою є книга українського історика Костянтина Харламповича «Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь» (Казань, 1914). У ній автор використав малодоступні історичні джерела й навів чимало фактів про набори українських музикантів для Московії. Цієї проблеми торкалися всі історики української музики, і при цьому спиралися на дослідження К. Харламповича.
У появі джерелознавчих розвідок з історії української музичної культури 20-х років ХХ ст. важливу роль відіграв часопис «Музика», заснований 1923 р. Всеукраїнським музичним товариством імені Миколи Леонтовича. Члени редакційної колегії М. Грінченко, П. Козицький, К. Квітка та інші усвідомлювали необхідність копіткої роботи щодо виявлення джерел історії української музичної культури. У першому числі часопису редакція повідомила про відкриття рубрики «З архіву української музики» і звернулася до читачів з проханням надсилати до неї джерельні матеріали (листи, документи, невидані рукописи, тощо). У цьому ж числі було опубліковано допис: «Чернігівський цех музикантів» ХVІІІ ст.», написаний на основі архівних матеріалів.
Наступного року з’явилися дуже цінні публікації історико-джерелознавчого спрямування Федора Ернста «Кріпацькі капели на Україні» і Данила Щербаківського «Набір півчих в 1790 р. в Малоросії для придворної капели» та «Оркестри, хори і капели на Україні за панщини». Ці статті стали важливим джерелом для істориків української музики, а доля їх авторів в умовах більшовицьких репресії 30-х років ХХ ст. була трагічною.
З 30-х років ХХ ст. у Радянській Україні через атеїстичну політику влади та безпідставні обвинувачення українських діячів у буржуазному націоналізмі, займатися джерелознавчими та музично-історичними дослідженнями було складно й небезпечно. Ситуація змінилася лише з кінця ХХ ст., особливо після здобуття Україною державної незалежності. Активізувалася робота в напрямку джерелознавчих та музично-історичних досліджень, яка стала досить результативною.

UDC 78.03(477)(075)
Lidiia Kornii,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0003-4988-7186,
Doctor of Art Criticism,
Leading Research Scientist
Screen and performing arts and culturology department,
The Rylskyi Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology
National Academy of Sciences of Ukraine,
Member of NSKU,
Kyiv, Ukraine
e-mail: muzling@ukr.net

TO THE PROBLEM OF FORMATION OF UKRAINIAN MUSIC-HISTORICAL SOURCE STUDIES

The author outlines the most important achievements of Ukrainian musical source studies at the stage of its formation, starting with the establishment of Christianity in Rus`. The practical use of musical sources is characterized. Features of handwritten monuments, centers of their origin and first publications are described in the article. The author analyzes source-based scientific and reference literature of the 19th and early 20th centuries.
Keywords: musical source studies, Irmologion, partbooks, partsong, Christianity.