НЕВІДОМІ АВТОГРАФИ МИКОЛИ ВІТАЙЛЬОВИЧА ЛИСЕНКА З АРХІВНИХ НАУКОВИХ ФОНДІВ ІНСТИТУТУ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ІМЕНІ М. Т. РИЛЬСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУУК УКРАЇНИ

Тези доповіді

УДК 78.072
Кузик Валентина Володимирівна,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0002-0110-6937,
кандидатка мистецтвознавства, докторка філософії мистецтва,
старша наукова співробітниця відділу музикознавства,
та музичної етнології,
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського Національна академія наук України,
член Національної спілки композиторів України,
лауреатка Премії ім. М. Лисенка,
Київ, Україна
e-mail: valentynakuzyk@gmail.com


НЕВІДОМІ АВТОГРАФИ МИКОЛИ ВІТАЙЛЬОВИЧА ЛИСЕНКА З
АРХІВНИХ НАУКОВИХ ФОНДІВ ІНСТИТУТУ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА,
ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ІМЕНІ М. Т. РИЛЬСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУУК УКРАЇНИ

У запропонованій статті вперше представлено рукописи М. Лисенка за 1874–1879 роки, що стосуються його вивчення оркестровки, фольклорних заміток, програм для народних шкіл, викладання фортепіано для приватних учнів.
Ключові слова: Микола Лисенко, Лисенкіана, лисенкознавство, українське музикозн авство, народна пісня, архівування історичних документів.

Пам’яті Роксани Скорульської
Бувають такі періоди життя, що закарбовуються у пам’яті окремими завершеними епізодами, значущими для розробки якоїсь тематики та плідними у своїх наслідках як для загальної громадської справи, так і для співпраці конкретних людей. Такою була співпраця з Роксаною Скорульською, що розпочалася у 1990 році. На базі Меморіального будинку-музею М. Лисенка в Києві, яким керувала пані Роксана, нам вдалося здійснити низку мистецьких проєктів, пов’язаних із творчими постатями композиторів Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Левка Ревуцького, Михайла Скорульського, поетів Тараса Шевченка, Максима Рильського, Павла Тичини, повернути із забуття доробок Дмитра Ревуцького, висвітлити імена митців розстріляного Українського Відродження, подати широку інформацію про видатного музикознавця Миколу Грінченка та створений 1923 року журнал «Музика», 100-річчя якого нині відзначаємо. Особливо креативними були програми, здійснені разом з видатним актором-читцем Павлом Громовенком – лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка, що були зафільмовані відеооператором Миколою Кузиком.
Саме у стінах будинку М. Лисенка під час конференції, присвяченої 170-річчю митця, було затверджено поняття «лисенкознавство» як осібний напрямок і термін українського музикознавства. Там же було представлено громаді рукописи нотних творів, що довгий час лежали в архіві під назвою «безименні». Зокрема спеціально написаний «Туш» (урочистий марш) для тріумфального чествування ювілею легендарної Марії Заньковецької під час її виступів у київському театрі (ймовірно 1904, з нагоди 50-річчя актриси). Дарма, що рукопис перебував у поганому стані, але він піддавався реставрації та чітко виділив три фази «виходів»: 1) акторів загального плану; 2) корифеїв трупи; 3) самої тріумфаторки. Цілком вірогідно, що «Туш» грав Микола Віталійович, який до всіх подій ставився по простому демократично, без зайвого гонору уславленого митця.
Наступні «безименні» сторінки було атрибутовано як рукопис кантати «Памяти Лисенка» М. Вериківського й П. Козицького на вірш М. Рильського, написаної в Уфі, навесні 1942 року під час евакуації діячів української культури спеціально до 100-річчя композитора-класика. Збереглися клавір кантати, окремо хорові партитури 1-ї та 2-ї частини, 2 сторінки віршу М. Рильського.
На початку нового століття, завдяки активній діяльності Ростислава Полипчука з’явилася щаслива можливість розпочати у видавництві «Музична Україна» друк лисенкознавчих матеріалів, що замислювалося як вагома складова загальної української «Лисенкіани». Вдалося видати 1-й том «Микола Лисенко у спогадах сучасників», «Микола Лисенко. Листи», «Ревуцький Д. Микола Лисенко. Повернення першоджерел», «Микола Лисенко. Дні і роки». На жаль, виданню 2-го тому «Спогадів» стала на заваді передчасна смерть Р. Пилипчука. Не побачило світ і видання матеріалів про останні 10 років життя М. Лисенка (1902–1912), обірвалося із життями Р. Сорульської та Марини Чуєвоої. Запланована у цьому видавничому проєкті також книжка «Етнографічні праці Миколи Лисенка. Спогади й рефлексії сучасників», куди повинні були увійти етномузикологічні розвідки Миколи Віталійовича про кобзаря Вересая, українські народні інструменти, відомості про кобзарів і лірників, списки фольклорних збірок, учнів з фортепіано, а також фундаментальні статті Ф. Колесси й К. Квітки про митця та кілька спогадів, які не увійшли до попередніх видань Р. Пилипчука. Однак життя виявило свої жорстокі вимоги до діяльності видавництва, в зв’язку з чим воно стало неспроможним здійснити публікацію вповні запланованих книжок з лисенкознавства.
У пропонованому дослідженні розглянуто кілька унікальних архівних матеріалів творчої діяльності композитора в період 1874–1879 рр. Джерела зберігаються в Архівних наукових фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України. Ці шість років життя М. Лисенка позначилися особливою динамікою розвитку як у творчому, так і у житейському планах. Зокрема, 1874 рік для композитора розпочався досить вдало. Наприкінці попереднього року відбулася прем’єра «Різдвяної ночі», що мала позитивний розголос у пресі, а особливо в українській громаді. Авторитет молодого митця після закінчення лейпцігської консерваторії (1869) значно зріс. Цьому сприяли перші друковані збірки народних пісень, активне концертування у Києві, Чернігові з віртуозними творами Л. Бетховена, Ф. Шопена, Р. Шумана, Ф. Ліста. У цей період Лисенко знайомиться з М. Драгомановим, П. Житецьким, родинами Русових і Косачів. Активно співпрацює з Археологічною комісією, більш ґрунтовно вивчає джерела народної творчості та її носіїв – «українських рапсодів» – кобзарів і лірників, бере участь у складанні програми українських підручників для народних шкіл (1875).
У той же час він з особливою інтуїцією музúки-професіонала відчуває недостатність власного володіння темброво-технічними можливостями оркестрової партитури та намагається надолужити це під началом Миколи Римського-Корсакова у Петербурзькій консерваторії (з осені 1874 – по травень 1876). Поза заняттями в консерваторії М. Лисенко 1875 року у Соляному городку (зосередженні петербурзьких українців) організовує так званий «Хор малоросов», виступи якого мали значний резонанс (зокрема, в деяких концертах роль акомпаніатора виконував М. Мусоргський). По поверненні до Києва влітку 1876 року, Микола Віталійович продовжує активну творчу та громадську діяльність, що триватиме до останніх днів його життя.
У рукописах М. Лисенка за період 1874–1879, вміщено багато вельми цікавих та малодосліджених фактів. Зокрема, Ф 24/19 – шкільний зошит композитора «Лисенко М. Способы писания партитуры (2 ар., олівець, формат шкільного зошита, ймовірно 1874–75 рр.)», Ф 24–3/20 Допоміжні матеріали (12 ар., 34 Х 22 см). Записано репертуар кобзаря Михайла Кравченка з Сорочинців – думи, псальми, сатиричні, козачки; Ф 24/5//29., 2 ар., чорнило, 35 Х 22 см. – відомості про людей, від яких М. Лисенко особисто записував пісні (рос. мова). Особливості запису й скорочень М. Лисенка відповідають українським написанням: Нижин („и” замість „е”, м. – містечко, с., сел. – селище – В.К). У цій же підбірці вміщено чернеткові записи змісту матеріалів до вивчення українського фольклору (запис українською): весняного циклу (танки, короводи/коловоди, веснянки), пісні з побуту, пісні доісторичні, обрядові, пісні історичні, пісні козацькі безіменні, бурлацькі, рекрутські, пісні за «Кобзарем» Т. Шевченка, позначено джерела тогочасних видань звідки брати (за сторінками), типи виконання – сольові й гуртові тощо. У фонді № 24/120; 49 ар., знаходиться записна книжка композитора. На деяких сторінках записної книжки дрібним почерком чорнилом виписані графіки занять з учнями (числа, місяці, іноді позначений рік). Кілька учнів позаймалося недовго (2–3 місяці), більшість – рік і два. Можливо, що постійні учні М. Лисенка вчилися у нього й далі, але записи, ймовірно, велися вже у якомусь іншому „кондуїті” – В. К. У книжці вміщено також список учнів Миколи Лисенка. На сторінках записної книжки зазначено репертуар для учнів відповідної складності: етюди, поліфонія, п’єси. Також бачимо адреси людей з Полтави, Чернігова, Москви, яких знав М. Лисенко, деякі побутові нотатки – закупівлю постільної білизни для дому, нагадування про викуп із ломбарду закладених речей тощо.
Сподіваємося, що представлені документи дозволять більш ґрунтовно зануритися у вивчення маловідомих сторінок життя Миколи Лисенка та заповнити окремі лакуни у вітчизняному лисенкознавстві.

UDC-78/072
Valentyna Kuzyk,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0002-0110-6937,
Сandidate of Art Criticism, Doctor of Art Philosophy,
Senior Research Officer of Musicology and Ethnology department
The Rylsky Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology,
National Academy of Sciences of Ukraine,
Member of NSKU, winner of the M. Lysenko Award,
Kyiv, Ukraine
e-mail: valentynakuzyk@gmail.com