АНАТОЛІЙ БУЦЬКИЙ. ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ (ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ)

Тези доповіді

УДК 78.03(477)
Таранченко Олена Георгіївна,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0002-8038-8927
кандидатка мистецтвознавства, доцентка,
професорка кафедри історії української музики та музичної фольклористики,
Національна музична академія України імені П. І. Чайковського,
Київ, Україна
e-mail: olenataranchenko@gmail.com

АНАТОЛІЙ БУЦЬКИЙ. ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ (ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ)

Розглянуто постать талановитого музиканта Анатолія Буцького, його значення в розвитку модерної музичної культури України 1910–1920 х років. Розкрито багатовекторність універсальної особистості композитора, музикознавця, віртуозного піаніста, педагога, одного з організаторів нової системи національної музичної освіти. Виокремлено значення київського періоду життєдіяльності митця (1904– 1925) як важливого етапу становлення його творчої індивідуальності.
Ключові слова: універсальна постать А. Буцького, київський період життєтворчості.

Анатолій Буцький – талановитий музикант, неординарна особистість. Його постать є однією з примітних з-поміж українських митців славетної епохи злету і розвою новітньої культури України 1910-х – 1920-х років, її європейських спрямувань. Він належить до активних учасників і творців тієї ренесансної доби. Багатогранна від природи індивідуальність А. Буцького формувалась у межеву епоху, означену цивілізаційними зламами й національно-культурними зрушеннями, стрімкою динамікою музично-творчого процесу з його новаційними устремліннями, пошуками, драматичними протиріччями. Такі зламні історичні епохи, як доводить сучасна наука, характеризуються входженням у культуру когорти виключно обдарованих, талановитих діячів культури.
Саме до них можна віднести А. Буцького (1892–1965). Про це свідчить багатовекторна праця митця, широта змістовного поля його життєдіяльності. В ньому синтезувались талант композитора, віртуозного піаніста-виконавця, скрипаля, вдумливого глибокого науковця, педагога, палкого лектора-просвітителя, самовідданого організатора системи національної музичної освіти, активного громадського діяча. Прикметно, що усі ці сфери діяльності А. Буцького були позначені вагомою практичною і творчою результативністю, стали значним внеском у розвиток сучасної української культури.
Однак сьогодні спадщина митця є недостатньо відомою, призабутою. За виключенням кількох наукових публікацій автора цієї статті, постать і доробок А. Буцького ще мало досліджені. Відомості про музиканта обмежуються скупими даними у довіднику А. Мухи «Композитори України та української діаспори» (А. Муха, 2004), а також констатацією і посиланнями на факт існування деяких його теоретичних праць у відповідному розділі четвертому академічної «Історії української музики» («Історія української музики»: у 6 томах. Т. 4: 1917-1941. Київ, 1991). Не створено розгорнутої наукової розвідки чи невеликої брошури про нього.
Позаяк, наявні архівні факти і матеріали, спогади рідних, відгуки сучасників, публікації в тогочасній періодичній пресі свідчать, що А. Буцький перебував у центрі культурно-творчих процесів України 1910–1920х років, належав до когорти першопрохідців. Він – один із засновників сучасної музикознавчої науки в Україні, зокрема, такого її новітнього напрямку як філософія музики, що розроблявся в той час у Європі й поступово лише формувався на вітчизняних теренах. Чутливе і безпомилкове сприйняття нового в композиторській практиці сприяли спробам А. Буцького опановувати модерні тенденції творчості, наблизитись до тодішніх авангардних експериментальних пошуків. Особливо успішними вони були для митця в музично-театральній сфері. Нинішня система музичної освіти також завдячує титанічним зусиллям митця в розробці й впровадженні комплексної, трирівневої моделі підготовки фахівців-музикантів, що спиралась на кращі існуючі національні традиції та наявний загальноєвропейський досвід. Значним був внесок А. Буцького в формування нового змістового наповнення предметів і курсів у музичних ВНЗ відповідно до нагальних історичних викликів та потреб розбудови української культури. Ентузіастична діяльність тоді доволі молодого митця, його авторитет викликали повагу й схвальні відгуки його сучасників. Серед них – музиканти Б. Яворський, Б. Асафьєв, М. Вериківський, П. Козицький, театральні режисери Л. Курбас, М. Терещенко, Б. Тягно, художники А. Петрицький, В. Меллер, поет П. Тичина та інші.
Все це посилює необхідність актуалізувати постать А. Буцького, його спадщину. Створення сучасного цілісного уявлення про внесок митця в розвиток української музичної культури 1910-х–1920-х років ХХ століття, потребує ретельної архівно-пошукової, джерелознавчої роботи. Об’єктивною трудністю є відсутність авторського рукописного архіву, який за свідченням рідних А. Буцького було втрачено у роки ІІ Світової війни. Проте науковці все ж мають надію віднайти авторські партитури композитора, які додадуть важливі необхідні штрихи до портрету митця.
Джерельні матеріали, які вдалось зібрати автору цієї публікації, дають уявлення щодо вагомості постаті музиканта, простежити етапи його формування.
Як свідчать архівні документи, становлення творчої індивідуальності А. Буцького розгорталось у кількох етапах. Показовим в цьому сенсі був київський період (1904–1925), що його сам митець оцінював як особливо важливий, визначальний у власній біографії. Початок цього етапу синхронізувався з роками юності та навчання й проходив під знаком радості споглядання багатовимірності життя, особистісного самовираження/самореалізації.
До Києва А. Буцький приїжджає у дванадцятирічному віці разом із матір’ю, видатною скрипалькою, професором Оленою Вонсовською. Відома концертуюча музикантка з європейським ім’ям, вона палко відгукнулась на запрошення М. Лисенка обійняти у щойно відкритій Музично-драматичній школі посади викладача скрипки і заступника директора. Її син А. Буцький успадкував кращі риси своїх батьків, волелюбні традиції давнього польського роду. Вже в ті роки він вирізнявся допитливим розумом, прекрасним вихованням, освіченістю, високою моральністю, громадянським темпераментом. Отримав блискучу, різносторонню освіту в Київському університеті Св. Володимира. Після закінчення фізико-математичного факультету, продовжив навчання на медичному. Серйозно захоплювався іншими науками – хімією, біологією, ботанікою. Разом із цим, ще з дитячих років наполегливо займався музикою, чудово знав твори світової класики. Вчився грі на скрипці та роялі під керівництвом матері. Згодом вступив до Музично-драматичної школи М. Лисенка, де успішно оволодівав секретами виконавської майстерності з фортепіано у самого Миколи Віталійовича. Навчання й спілкування з М. Лисенком, авторитет Майстра вплинули на остаточний вибір подальшого професійного шляху юнака. Він вступає до Київської консерваторії (класи композиції – Р. Глієра і теорії музики – Б. Яворського). З 1913 року концертує як піаніст-віртуоз, працює на посаді викладача фортепіано та теорії музики в Музично-драматичній школі М. Лисенка. У цей період створює цикли камерних творів. Захоплюється вивченням ідей теорії ладового ритму Б. Яворського, творчо втілюючи їх у власній композиторській та викладацько-методичній практиці. Отримані А. Буцьким висока університетська освіта й глибинні знання у різних галузях науки сприяли результативності й продуктивності його діяльності. Разом із притаманними йому широкою ерудицією, витонченим музичним слухом це відкривало нові шляхи і способи пізнання та бачення механізмів художньої творчості. Зокрема, спроби розробки актуальних питань і завдань молодої музикознавчої науки, що тільки-но починала формуватись в Україні, наукового дослідження питань музичного мислення, підходів до аналізу структури творів сучасної музики.
На початку 1920-х років А. Буцького запрошують на посаду професора нещодавно створеного на базі музично-драматичної школи М. Лисенка Вищого музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка, де веде клас композиції та фортепіано. В 1921 році А. Буцького було обрано ректором інституту. На цій посаді він успішно працював до 1925 року – моменту свого від’їзду з Києва. Окреслені на основі знайдених джерельних матеріалів загальні риси одного з найбільш продуктивного, київського етапу становлення особистості А. Буцького допомагають краще пізнати й вивести «з тіні минувшого» неординарну постать митця, крізь призму якої наблизитись до цілісного усвідомлення багатобарвного неоднолінійного процесу розвитку українського музичного мистецтва новітньої доби.

UDC 78.03(477)
Olena Taranchenko,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0002-8038-8927,
Candidate (PhD) of Art Studies,
Associate professor, Ukrainian National Tchaikovsky Academy of Music, professor of the History of Ukrainian Music and Musical Folklore Department,
Kyiv, Ukraine
e-mail: olenataranchenko@gmail.com

ANATOLY BUTSKY. STAGES OF FORMATION (SOURCE KNOWELEDGE ASPECT)

The figure of the talented musician Anatoly Butsky, his importance in the development of modern musical culture of Ukraine in the 1910s-1920s is considered. The multi-vector nature of the universal personality of the composer, musicologist, virtuoso pianist, teacher, one of the organizers of the new system of national music education is reveled. The important of the Kyiv period of the artist’s life (1904-1925) is singled out as an important stage in the formation of his creative individuality.
Keywords: the universal figure of A.Butsky, the Kyiv period of creativity.