”ЛІТОПИС НОТ” ФІКСОВАНА ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО НОТОДРУКУВАННЯ ХХ – ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ ХХІ СТОЛІТТЯ

Тези доповіді

УДК 016:025.178(477)
Руденко Людмила Григорівна,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0002-0329-0504,
кандидатка мистецтвознавства,
старша наукова співробітниця,
відділ музичних фондів,
Інститут книгознавства,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: rudenkol@nbuv.gov.ua

”ЛІТОПИС НОТ” ФІКСОВАНА ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО НОТОДРУКУВАННЯ ХХ – ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ ХХІ СТОЛІТТЯ

Розглянуто історію створення та функціонування державного бібліографічного покажчика "Літопис нот". Підкреслено значення обов’язкової фіксації нотної літератури задля докладного вивчення етапів розвитку українського нотодрукування, а також можливості глибше ознайомитися з творчою діяльністю українських композиторів.
Ключові слова: "Літопис нот", нотодрукування, композиторська творчість, музика, Книжкова палата України.

Заснування Книжкової палати України 1918 року, заклало підвалини фіксації всієї друкованої продукції, що видавалася в Україні, з урахуванням її наукового та бібліографічного опрацювання. Для цього був створений державний бібліографічний покажчик «Літопис українського друку», перший номер якого вийшов 1924 року. «Літопис» передбачав повний облік друкованої продукції, подання усієї систематичної інформації про видання, застосовуючи при цьому методи єдиного бібліографічного опису. У ньому фіксувалася й нотна література, яка позначалася великою літерою «М», що проставлялася поруч з індексом УДК і означала «Музика» (Очеретна Л., Кочупалова В. "Літопис нот" як засіб інформаційного забезпечення розвитку музичного мистецтва. // Вісник Книжкової палати України. 2010. № 11. С. 1–4). До «Літопису українського друку», входили бібліографічні описи друкованої нотної продукції, що публікувалася не лише у вигляді збірників чи окремих музичних творів, а й композицій, надрукованих на сторінках газет, журналів, дитячої літератури та інших художніх та публіцистичних видань.
1954 року для фіксації творів музичного мистецтва, а також методичної літератури, пов’язаної з цією сферою діяльності, Книжкова палата України у Харкові започаткувала видання періодичного державного покажчика, що мав назву «Літопис музичної літератури України». Спочатку покажчик виходив двічі на рік, з 1970 року його назву було змінено на "Літопис нот". З 1984 року по 1991 він видавався чотири рази на рік, у 1991 році вийшов друком лише один номер. З 1992 року по 1996 роки покажчик припинив своє існування. 1997 року Книжкова палата України, але вже в Києві, відновила видання "Літопису нот" один раз на рік. (Івченко Л. "Літопис нот". // Енциклопедія сучасної України. Київ, 2015. Т. 17. С. 533).
"Літопис нот" – державний бібліографічний покажчик, що інформує про нотні видання, зареєстровані Книжковою палатою України. Він має чітку усталену структуру. Інформація подається у систематичному порядку за «Схемою класифікації нотних видань», розробленою Книжковою палатою України. У "Літопису нот" вміщено бібліографічну інформацію про окремо видані музичні твори, окремі збірники вокальної та інструментальної музики, видання музичного фольклору, дитячої музичної літератури, змішані збірники вокальної та інструментальної музики, навчальні та методичні нотні видання тощо. Кожен номер "Літопису" містить допоміжні покажчики: іменний, назв нотних збірників, назв вокальних та інструментальних творів, перших слів тексту вокальних композицій. Зазначимо, що інформація про музичні твори, опубліковані в книгах, літературно-художніх виданнях, масових і дитячих журналах та газетах України, які фіксувалася раніше, на сьогоднішній день у "Літопису" не надається.
На жаль, після 1996 року, нотовидавнича справа в Україні значно скоротилася. Майже не публікувалися твори видатних українських та зарубіжних композиторів, практично не друкувався доробок сучасних митців. На початку 2000-х, ситуація дещо змінюється. Прагнення майстрів музичного мистецтва до відновлення історичної справедливості, повернення в Україну національного музичного надбання, спонукало до інтенсивної репрезентації та популяризації української музики від епохи Бароко до сьогодні. Проводяться щорічні фестивалі хорової, вокальної, інструментальної музики, присвячені ювілейним датам життя та творчості композиторів, а також визначним подіям, пов’язаним з історією розвитку українського музичного мистецтва. На цих фестивалях звучала музика українських митців, яка тривалий час була забороненою або маловживаною. Це доробок: Миколи Дилецького, Артемія Веделя, Максима Березовського, Степана Дегтярьова, Кирила Стеценка, Левка Ревуцького, Бориса Лятошинського, Валентина Сильвестрова, Мирослава Скорика, Євгена Станковича, Лесі Дичко, Ганни Гаврилець та багатьох інших. Представники української мистецької еліти у співпраці з видавничими організаціями докладають усіх зусиль, аби якомога більше музичних творів українських митців було надруковано і репрезентовано широкому світовому загалу. Музичні видавництва активно працюють у Києві, Львові, Дрогобичі, Луцьку, Рівному, Одесі, Харкові, Дніпрі, Херсоні, Тернополі, Івано-Франківську та в інших українських містах.
Усю нотну літературу, яка публікується від початку ХХІ століття, наочно демонструє державний бібліографічний покажчик "Літопис нот", у якому фіксуються відомості не лише про надрукований нотний матеріал, а й подається опосередкована інформація про жанрові різновиди музичної літератури. Завдяки "Літопису", можна дізнатися, які сфери музичного мистецтва найпопулярніші серед сучасних композиторів, наскільки швидко та ефективно ведеться дослідницька робота вчених щодо заповнення невідомих лакун творчості видатних українських митців та репрезентація через друк раніше маловживаної й неопублікованої їхньої спадщини тощо. Таким чином, на сьогодні у "Літопису" зафіксовано неопублікований раніше мистецький доробок: М. Дилецького, М. Березовського, А. Веделя, Д. Бортнянського, К. Стеценка, В. Барвінського, П. Козицького та інших особистостей. Зафіксовано чимало перевидань творів зарубіжних композиторів, вперше опублікованих композицій сучасних визначних митців та композиторів-аматорів, репертуарні збірки окремих співаків та колективів, як наприклад «Твори українських композиторів з репертуару Володимира Піруса», «Співає Закарпатський народний хор» тощо. Однак, залишається ще надто велика кількість невиданої друком української музичної спадщини, або ж тих творів, які потребують перевидання. Тож поле діяльності для видавців музичної літератури необмежене.
Після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну нотовидавнича справа знову скорочується. Це зумовлено насамперед браком коштів, які держава практично не виділяє на розвиток культури, оскільки країна перебуває у стані війни. Цю неприємну тенденцію фіксує "Літопису нот", з якого чітко видно, скільки нотної продукції видається впродовж певного періоду, які видавництва не припиняють своєї діяльності і головне – якого рівня композиторська спадщина виходить друком. Такий стан українського нотодрукування пояснюється тим, що основний масив друкованої нотної продукції видається за власний рахунок авторів музики або слів. Це здебільшого композитори та поети аматори, котрі своїми музичними та літературними напрацюваннями прагнуть поділитися із широким загалом суспільства. Адже у їх мистецьких творах передана палка любов до України та національної культури. Інший масив нотної літератури видається за спонсорські кошти. Це, як правило, перші видання або перевидання доробку митців, визнаних в Україні та світі: С. Дегтярьова, М. Вербицького, М. Скорика, Б. Фільц, В. Сільвестрова, Г. Гаврилець та ін. Втім, слід зазначити, що твори цих та інших композиторів публікуються у збірниках змішаного типу.
Видання нотної літератури за власний рахунок, створили «сприятливе підґрунтя», яке не зобов’язує видавців та видавництва надсилати обов’язковий примірник до Книжкової палати. Тому, на сьогоднішній день бібліографічна реєстрація українських музичних видань не є повною, позаяк без обов’язкового примірника подати достовірну інформацію про видавців та публікацію нотних видань в Україні неможливо. Таке становище є вкрай негативним для української музичної культури, адже надання лише повного реєстру друкованої нотної літератури, може стати важливим чинником задля збереження історії, подальшого розвитку та репрезентації українського музичного мистецтва далеко за межами держави.

UDC 016:025.178(477)
Liudmila Rudenko,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0002-0329-0504,
Ph.D Musicology, Senior Researcher,
Music Books and Collections Department,
Institute of Book Studies,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: rudenkol@nbuv.gov.uа

"THE CHRONICLE OF NOTES" THE RECORDED HISTORY OF UKRAINIAN NOTE PRINTING OF THE XX – FIRST QUARTER OF THE XXI CENTURY

The author reviews history of the creation and functioning of the state bibliographic catalogue "Chronicle of notes". The importance of mandatory recording of music literature is emphasized as significant for detailed studies of stages of development of Ukrainian sheet music printing and for opportunities to get more acquainted with the creative activity of Ukrainian composers.
Key words: "Chronicle of sheet music", sheet music printing, composer's artwork, music, Book Chamber of Ukraine.