БІБЛІОСМІЯ ТА ОРГАНОЛЕПТИКА В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Тези доповіді

УДК
Крікова Таміла Вальтерівна,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-4514-9998,
головний бібліотекар,
відділ наукових технологій збереження фондів,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
е-mail: krikovatam@ukr.net
БІБЛІОСМІЯ ТА ОРГАНОЛЕПТИКА В СУЧАСНИХ УМОВАХ
Застосування бібліосмії та сенсорного методу як складових органолептичного методу для експресконтролю режимів зберігання бібліотечних фондів у сховищах.

Ключові слова: бібліотека, сховище, книги, режими зберігання, сенсорний метод, органолептика, запах, бібліосмія.

Запахи – важлива частина механізму нашого сприйняття та аналізу довкіллі, хоча дотепер на цьому особливо і не акцентували увагу. Під час відкривання дверей до сховища одне з перших підсвідомих відчуттів – це запах. У сховищі запах має майже все: книги, конструктивні складові приміщення, повітря, обладнання тощо. Запах залежить від того, в яких умовах «існує» книга. Навколишнє середовище для книги у сховищі формується під впливом виду деревини, з якої зроблені книжкові полиці; пластику вікон або інших матеріалів, які є в приміщенні; рівня вологості і температури повітря самого приміщення та того повітря, яке потрапило під час провітрювання. Нюх допомагає нам миттєво орієнтуватися, чи все гаразд у сховищі. Запахи сирої штукатурки або плісняви миттєво сигналізують про аварійну ситуацію або відповідно про наявність мікологічного ураження. Поява під час провітрювання запахів гару чи пилу свідчить про пожежі або пилові бурі у навколишньому середовищі, що вимагає термінового зачинення вікон.
Сенсорний метод використання запахів для контролю режимів зберігання бібліотечних фондів у сховищах є однією із складових органолептичного методу. Органолептичний метод ґрунтується на відчуттях, сформованих за результатами аналізу інформації, отриманої людиною за допомогою органів чуття – зору, слуху, нюху, тактильні (дотику) і смаку. Зазвичай органи чуття людини виконують роль приймачів і перетворювачів певної інформації. Органолептичний метод – простий, не потребує складних приладів і тому ніколи не втрачає своєї актуальності. Значна перевага цього методу – швидкість отримання даних порівняно із використанням хімічного чи інструментального контролю. Суттєвим недоліком методу є слабка веріфікованість та значна суб'єктивність. Під час трирічної пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19 застосування цього методу було сильно обмежене через втрату здатності до нюхового сприйняття бібліотечними фахівцями як побічного ефекту цієї хвороби. Але після одужання, ми спостерігаємо, що сенсорні відчуття працівників відновилися.
Для багатьох з нас запах старовиної книги пов′язаний із відчуттям давнини та викликає своєрідну ностальгію. Вчені називають це «запахом часу». Він виникає у результаті хімічних реакцій, що постійно відбуваються між складовими елементами книг із різними швидкостями залежно від освітлення, температури, вологості та плину часу. З фізико-хімічної точки зору книги складаються з таких матеріалів, як папір, пергамент, чорнила, друкарська фарба, клей, шкіра, тканина тощо. Існує термін, який визначає ефект, що виникає у людини від запаху книги: нової або старої – бібліосмія (bibliosmia). Цей термін запропонував у 2014 р. англійський дослідник Олівер Тірел (Oliver Tyrell). Запах, який ми асоціюємо з книгами, викликаний хімічним розпадом з’єднань у папері. Упродовж тривалого часу запах посилюється. Звичайно, аромат старовинних фоліантів яскравіший, насиченіший, ніж запах зовсім нових видань. Залежно від композиційного складу папір розкладається швидше або повільніше. Під час цього процесу утворюються летючі органічні сполуки. За запахом можна визначити загальний стан книги та навіть її приблизний вік і склад паперу. Зазвичай папір містить у собі як целюлозу, так і лігнін – складне з'єднання ароматичних спиртів (більше або менше, у залежності від паперу). Саме лігнін поступово надає сторінкам книги жовтуватий відтінок та запах. З часом він окислюється, погіршуючи стан паперу.
Учені лондонського центру, що займається збереженням культурної спадщини, розробили метод, де спеціальні датчики розпізнають запах старовинних видань та водночас аналізують суміш усіх наявних органічних сполук. За результатами цих досліджень було встановлено, що у складі запаху книг є 15 речовин, які відомі як летючі органічні сполуки, що здатні випаровуватися та виділяти газ із передбачуваною швидкістю. Ми відрізняємо запахи, оскільки відчуваємо наявність різних летючих органічних сполук у повітрі. Старі книги зазвичай мають трохи солодкуватий трав'яний запах з легкою кислинкою та нотками ванілі разом з відчуттям загальної затхлості та старовини. Букет запаху старої книги створений і такими речовинами, як бензальдегід (надає мигдальні нотки), ванілін (ваніль), оцтова кислота (кислинка), етилбензол (солодкі нотки), етилгексанол (трав'яні нотки), толуол (солодкувато-терпкий аромат) тощо. Хіміки зафіксували сприйняття більше 100 бібліосмій, що асоціювались у читачів з какао, кавою, шоколадом, старою горілою деревиною, прілого листя, рибного базару, навіть плісняви. Наприклад, томик «Улісса», який належав археологу Томасу Едварду Лоуренсу, згідно з його записами, мав «солодкий, дещо димний аромат, що просочив кожен шматочок паперу та палітурки». Перший фоліант Шекспіра від 1623 року має «приглушені солодкі нотки бензальдегіду, хімічної речовини, що нагадує вишню мараскіно, і трохи запаху меблевої плісняви». Також є відчутні нотки тютюну, але в цьому вже заслуга одного з власників книги, шекспірознавця Едмонда Мелоуна – він нещадно прокурив її ще у XVIII столітті. Крім того, залежно від епохи, коли була видана книга, в ній можуть бути додаткові хімічні сполуки. Як вважають дослідники, ці сполуки можуть допомогти встановленню дати видання книги, бо є унікальними для визначеного періоду часу. Так, наприклад, книги, що були видані до середини дев’ятнадцятого століття, відрізняються високою концентрацією фурфурола.
Нові ж книги мають свій запах через папір, фарбу і хімікати, що використовуються під час друку, та клеї для палітурок. Сучасні книги відрізняються від старих книг кращою якістю паперу, що виробляється сьогодні, та є більш екологічним і менш «пахучим». Основними джерелами аромату нової книги є перекис водню (використовується як відбілюючий агент), алкілкетендимер (надає водостійкості книзі), ну і найбільше – целюлоза, що надає легкі деревинні нотки.
Британські вчені запропонували вважати запах книг частиною культурної спадщини. Для багатьох кожна книга має свій запах, який свідчить про її оригінальність. Бібліосмія визначає відчуття запаху книг, а для декого цей запах настільки ароматний, як парфум. Книжкові запахи навіть є модним трендом у косметичній індустрії. Створили парфуми «Паперова пристрасть» з ароматом свіжовідрукованих сторінок; парфум «У бібліотеці» (з ароматом дерев’яних полиць та запахом палітурки з тканини), навіть випустили ароматичні бібліосмітичні свічки.
Таким чином, робота у сховищах може набути нових яскравих барв від усвідомленого застосування сенсорного методу з використанням запахів, як однієї із складових органолептичного методу, що може застосовуватися для експрес-контролю режимів зберігання бібліотечних фондів.

UDC
Krikova Tamila,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-4514-9998,
Chief Librarian,
Department of Scientific Technologies of Conservation of Funds,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
е-mail: krikovatam@ukr.net
BIBLIOSMIA AND ORGANOLEPTIC METHOD IN THE CURRENT CONDITIONS
The paper researches the use of bibliosmia and the sensory method as components of the organoleptic method for express control of preservation modes of library collections in stacks.
Keywords: library, stacks, books, preservation modes, sensory method, organoleptic method, smell, bibliosmia.