Університетські часописи ІІ пол. ХІХ ст. в еволюції української мемуарної традиції

Тези доповіді

УДК 01:82-9
Любовець Надія Іванівна,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-8811-6627,
кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця,
завідувачка відділу,
відділ теорії та методики біобібліографії,
Інститут біографічних досліджень,
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: lyubovets@nbuv.gov.ua

УНІВЕРСИТЕТСЬКІ ЧАСОПИСИ ІІ ПОЛ. ХІХ СТ.
В ЕВОЛЮЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МЕМУАРНОЇ ТРАДИЦІЇ

Розглянуто публікації мемуарних наративів на сторінках університетських часописів, зокрема «Записок Харьковского университета». Вказується на появу тематичних публікацій під загальною назвою «Пам’яті», які були присвячені померлим колегам по науковій та педагогічній діяльності. Це сприяло налагодженню фахової/наукової комунікації, тяглості наукової традиції.
Ключові слова: мемуари, українська мемуарна традиція, університетські часописи, Харків, Харківський університет.

Еволюція української мемуарної традиції ХІХ ст. обумовлена процесами піднесення науки й культури після Великої французької революції та наполеонівських воєн, впливами Романтизму й національного відродження слов’янських народів. Соціально-економічні й культурні трансформації кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. сприяли значному розширенню кола мемуаристів, зміні їх соціального статусу та репрезентації в суспільстві. До мемуарної творчості долучаються представники нових соціальних прошарків – інтелігенції, науковців, освітян, службовців, – що обумовило розвиток нових жанрових форм, розширило змістове навантаження. А поява більш доступних технологій друку дозволила видавати більш широкий масив літератури, включаючи мемуари. Останні викликали великий інтерес серед авторів і читачів. Це стало відображенням процесу збагачення світоглядної культури українського суспільства та стремлінням мати власний погляд, у тому числі через досвід Іншого (мемуари) на суспільно-політичні, економічні, духовно-культурні проблеми суспільства.
Значний масив мемуарних творів був представлений в університетських виданнях, які масово почали з’являтися в ІІ пол. ХІХ ст. Цікавим у цьому контексті є досвід видання мемуарних наративів у Харківському університеті, який видавав збірник «Записки Харьковского университета» (виходив у 1874–1917, з перервою 1884–1893)». До цієї практики долучилося й Харківське історико-філологічне товариство, яке видавало «Сборник Харьковского историко-филологического общества» (1886–1914) і «Вестник Харьковского историко-филологического общества» (1911–1914) – у них було започатковано традицію друкування спогадів про викладачів після їх смерті на знак пошани («некрологічні спогади», «спогади-некрологи») у своїх збірниках, окремими книгами, меморіальними збірками. Також практикувалися подібні публікації на шпальтах, як правило, місцевих періодичних видань. Спогади в більшості випадків носили назву «Пам’яті», але не були класичними некрологами та промовами на похоронах, яким більш притаманна героїзація (глорифікація) померлого. Сучасні дослідники відносять такі публікації спогадів до тематичної мемуаристики (О. Беззубець). На нашу думку, це стало свідченням налагодження професійної комунікації в середовищі наукової й громадської спільноти, сприяло персоналізації історії як окремих галузей науки, так і української історії в цілому.
Серед окремих видань Харківського університету назвемо невеликі за обсягом спогади-нариси про професорів університету: економіста К. К. Гаттенбергера (Алексеенко М. М. Воспоминания о профессоре Харьковского университета К. К. Гаттенбергере. Харьков : Типография и Литография М. Зильберберг и С-вья, 1904. 16 с.), історика-візантолога В.Г. Васильєвського (Бузескул В.П. Памяти В. Г. Васильевского. Харьков, 1899. 8 с.), правознавця Д. І. Каченовського (Стоянов А. Воспоминания о Д. И. Каченовском : Биогр. Очерк : Публ. лекция, читанная 2-го февраля 1873 г. Харьков : В Унив. тип., 1874. 36 с.), літературознавця О. І. Кирпичникова (Редин Е. К. Памяти профессора Александра Ивановича Кирпичникова. Харьков : Тип. Губернского правления, 1903. 10 с.; Воронцова Л., Щепкин В., Долгов С. Памяти профессора Александра Ивановича Кирпичникова Харьков : Тип. «Печатное дело», 1904. 14 с.; Сумцов Н. Ф. Памяти профессора Александра Ивановича Кирпичникова. Харьков : Тип. «Печатное дело», 1904. 17 с.; Тимофеев М. Памяти профессора Александра Ивановича Кирпичникова. Харьков : Тип. «Печатное дело», 1905. 14 с.), мовознавця, фольклориста, філософа О. О. Потебню (Памяти Александра Афанасьевича Потебни, 29 ноября 1891 г. Харьков : Тип. Счасни, 1892. 90 с.; Александр Афанасьевич Потебня : † 29 ноября 1891 года в 4 часа пополудни : [Некролог, с приложением его автобиографии и списка сочинений]. Харьков, 1891. 47 с.), економіста І. П. Сокальского (Сумцов Н. Ф. Памяти Ивана Петровича Сокальского. Харьков. [б.г.].10 с.) та ін.
Більша частина цих спогадів, як правило, спочатку друкувалася на сторінках у періодичних виданнях, зокрема, у «Записках Харьковского университета», а потім, з огляду на попит та невелику кількість тиражу часописів, виходила окремими відбитками або формувалася в меморіальні збірки. Окремими збірками вийшли спогади про професорів: економіста, статистика І. М. Миклашевського, історика літератури, культуролога О. І. Кирпичникова, правника Д. І. Каченовського, історика, архівіста Д. П. Міллера. У них відображалися сюжети з особистого життя, професійної та громадської діяльності, стосунків з померлим, взаємовідносини зі студентською аудиторією. Специфікою цим мемуарних матеріалів було те, що вони більшою мірою орієнтовані на спогади про творчий доробок і педагогічну діяльність учених.
Окрім публікації спогадів, тематично направлених на вшанування пам’яті науковців, слід виокремити спогади професорів про свою викладацьку й наукову роботу, наукові відрядження й стажування (В. І. Григорович, О. О. Коротнев), І. П. Лазаревич, Х. П. Роммель, І. П. Скворцов, В. А. Удінцев), а також про подорожі за кордон (К. П. Паулович, О. І. Кирпичников) тощо.
Інші наукові заклади України перейняли практику публікації спогадів про колег на сторінках своїх часописів або окремими виданнями й збірками. Зокрема це було характерно для Новоросійського університету (Одеса), Імператорського університету Святого Володимира, наукових товариств.
Таким чином, можемо говорити про започаткування в ІІ пол. ХІХ ст. практики публікації спогадів, присвячених пам’яті колег по науковій та викладацькій діяльності, спогадів студентів про викладачів, що здобула популярність у всіх вищих наукових закладах України. Це стало свідченням налагодження фахової / наукової комунікації у вузівському середовищі. Спогади ж про власну наукову й педагогічну діяльність, закордонні відрядження сприяли розширенню рамок діалогу як всередині наукової спільноти, так і збільшувало можливості комунікації із суспільством у цілому.

UDC 01:82-9
Nadiia Lyubovets,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-8811-6627,
Candidate of Historical Sciences, Senior Research Associate,
Head of Department,
Department of Theory and Methods of Biobibliography,
Institute of Biographical Research,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kуiv, Ukraine
e-mail: lyubovets@nbuv.gov.ua

UNIVERSITY JOURNALS OF THE SECOND HALF
OF THE 19TH CENTURY IN THE EVOLUTION
OF THE UKRAINIAN MEMOIR TRADITION
The publication of memoir narratives on the pages of university journals, in particular ̎Notes of the Kharkiv University", was considered. It is pointed out the appearance of thematic publications under the general name "memory", which were dedicated to deceased colleagues in scientific and pedagogical activities. This contributed to the establishment of professional/scientific communication.
Keywords: memoirs, Ukrainian memoir tradition, university journals, Kharkiv, Kharkiv University.