Методи реставрації шкірних оправ

Тези доповіді

Реставрація шкіряних оправ книг: минуле і сучасне
Дзендзелюк Л. С., Льода Л. М.

Доповідь присвячена питанням збереження книжкового фонду книгозбірень у теперішніх складних реаліях. Розглянуто способи реставрації оправ рукописів та стародруків, які застосовувалися реставраторами минулих століть. Детально проаналізовано види пошкоджень шкіряних оправ раритетних видань, методи їх реставрації та консервації.
Ключові слова: оправи, шкіра, збереження, пошкодження, реставрація, консервація, раритетні видання.

Сьогодні, в час обстоювання української державності, справа збереження культурної спадщини набула нового розвою і значимості. У книгозбірнях, архівах, музеях забезпечення збереженості документів, укриття їх від воєнних ексцесів вимагає особливого ставлення до умов зберігання пам’яток. Зважаючи на вразливість матеріальних складових документів щодо зовнішнього середовища, мікроклімату приміщень, нині активно застосовуються способи превентивної консервації – утримання цінних матеріалів у відповідних металевих боксах, картонних коробках, індивідуальних футлярах. Проте, незважаючи на свідоме трепетне ставлення працівників книгозбірні до кожної одиниці збереження, при перенесенні фонду в безпечніше, здебільшого цокольне, приміщення, старі книги все ж таки зазнають фізичного навантаження, що провокує незначні механічні пошкодження. Серед таких – надрив шкіряних корінців і кутиків складених оправ книг, випадання окремих сторінок. З огляду на це, обсяг робіт із превентивної консервації суттєво збільшився. Працівники Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника забезпечують збереженість фізично пошкоджених раритетних книг завдяки укладанню їх у відповідні футляри з безкислотного картону, враховуючи індивідуальні параметри кожного екземпляра. Окрім цілісної реставрації оправ рукописних і стародрукованих книг, відбулося перепланування інтролігаторських робіт, спрямоване на часткову реставрацію шкіряних оправ.
У минулому для виготовлення оправ рукописних та стародрукованих книг широко використовували шкіру рослинного дублення (гарбування). Достатньо гнучкий, еластичний, міцний та витривалий матеріал надовго захищав книжкові блоки від пошкоджень і руйнувань. Проте, як і всі продукти органічного походження, шкіра чутлива до фізичних, мікробіологічних, ентомологічних та хімічних впливів і піддається природному старінню, що обумовлює як зміну зовнішнього вигляду, пошкодження поверхневого шару, так і глибокі внутрішні руйнування молекул колагену. Внаслідок цих процесів шкіряне покриття оправ втрачає свої початкові властивості, стає ламким, зсідається. Зміна кольору, лущення, потертості лицьового шару, тріщини, розриви, прориви, втрата фрагментів шкіри – це ще не всі можливі зміни естетичного вигляду книги, її функціональних та інформаційних характеристик.
При переміщенні книжкових фондів у час війни й обстеженні фізичного стану оправ фіксуємо й відбираємо екземпляри, що потребують елімінації пошкоджень. Одночасно маємо можливість оцінити різні спроби покращення експлуатаційних властивостей пошкоджених книжкових оправ, застосовані у минулому. Зауважено, що реставратори дублювали пошкоджений сирець переважно новою шкірою або заповнювали втрати шматками міцнішої шкіри, інколи взятої з інших знищених книг, застосовуючи для скріплення міздровий клей. Трапляються поодинокі випадки повної заміни оправи або вкладання поверх пошкодженої іншої цілісної оправи, що вже була в ужитку, іноді – прилаштування поверх старої шкіряної оправи спеціально виготовленої нової – “сучасної”, до прикладу, оксамитової зі срібною фурнітурою. Ще одним із цікавих способів реставрації у минулому було з’єднання кількох фрагментів шкіряної оправи за допомогою швів. Допускаємо, що можливе використання попередньо зшитої шкіри для виготовлення оправи при створенні книги.
Оглянемо методи реставрації оправ, використовувані в нашій практиці, розкриваючи їх покроковий хід.
Цілісність корінця збережена, однак наявний вертикальний розрив по одному з фальців, що спричиняє рухомість корінця і оголеність хребтової частини книжкового блоку. У цьому випадку із внутрішньої сторони корінця (ближче до повздовжнього краю) приклеюємо смужку шкіри, з попередньо шерфованими краями. Вільний край смужки вклеюємо у пазуху кришки оправи. Її формуємо завдяки надрізам уздовж кришки (паралельно фальцу), відвертаючи покриття приблизно на 1 см, а за потреби, для полегшення надрізаємо покриття й на верхньому та нижньому поперечних кантах кришки. Мінімалізована товщина склейки не обтяжує візуальну однорідність оправи. Для фіксації застосовуємо композицію борошняного і ПВА клеїв (1:1) та ручний гвинтовий прес.
Корінець оправи цілісний, проте повністю відокремлений від оправи. Можливе відставання смужки паперу, що стабілізує (зміцнює) внутрішню поверхню корінця. Її повертаємо у вихідний стан, витримуючи склейку під пресом. Наступним кроком є дублювання корінця на стрічку з нового матеріалу (тонка шкіра, коленкор, міцний папір). Її ширина відповідає корінцевій частині плюс “виступи” (приблизно по 1 см) із двох вертикальних сторін. Скріплення відірваного корінця з оправою забезпечуємо склейкою “виступів” із частково оголеними кришками (як у вже описаному випадку).
Корінець оправи має розриви, втрати і повністю відокремлений від оправи. У цьому випадку втрати заповнюємо латками з підібраної шкіри, забезпечуючи однорівневість площини максимальним потоншенням швів склейки. Після доповнень дублюємо старий корінець на новий матеріал (тонка шкіра, коленкор, міцний папір, щільна тканина) і з’єднуємо з кришками оправи.
Корінець оправи має розриви, втрати, проте не відокремлений від оправи. Спершу виготовляємо лекала втрат шкіри, копіюючи їх на плівку чи прозору кальку. Форму латок відтворюємо відповідно до лекал (переносимо проколами голкою або вирізаємо і обмальовуємо вже на шкірі). Виготовлені латки “в стик” приклеюємо, а розриви закріплюємо метилцелюлозним клеєм (5%). Фіксуємо склейку за допомогою еластичного медичного бинта.
Корінець містить численні тріщини та лусочкове відшарування поверхні. Після делікатного очищення шкіри оправи промащуємо усю поверхню корінця метилцелюлозним клеєм, а після висихання пластифікуємо шкіру вазеліном.
Особливих підходів вимагають оправи з втратами, що шкодять не лише захисту і функціонуванню кодексів, а й їх естетичному вигляду.
Шкіряне покриття оправи має втрати ентомологічного характеру. Дрібні отвори заповнюємо безпосередньо на блоці. Використовуємо пасту з міздрової або паперової крихти і клею. Після висихання тонуємо аквареллю і закріплюємо 5% розчином паралоїду в ацетоні.
Шкіряне покриття оправи має втрати, що потребують реконструкції оздоблення. Зазвичай реставраційні вставки залишають без реконструкції декору. Проте маємо досвід доповнення шкіри на середнику з геометричною орнаментацією. Для доповнення застосували ґрунт для картону, на якому різцем відтворили втрачений рисунок і затонували під колір шкіряного покриття, надавши об’єкту естетичної довершеності. Згідно із спостереженнями за станом оправи впродовж п’яти років змін не виявлено.
Шкіряне покриття оправи має значні втрати по периметру кришок. Традиційне нарощення шкіри у місцях втрат, які зазнають механічної напруги, не убезпечує відшарування склейки. Тож для міцності після доповнення шкіри додатково дублюємо усе покриття на тканину, монтуємо його з кришками оправи і, на завершення, з блоком.
Сильно пошкоджене покриття оправи. Зважаючи на інформативність оправи (наявність тиснення, малюнки, написи тощо), приймається рішення – залишити оправу чи виготовити нову, зберігши стару як доповнюючу супровідну складову, вкладену разом із книгою у футляр. Здебільшого виготовляємо нову шкіряну оправу, на яку аплікативно приклеюємо фрагменти автентичної (старої).
Таким чином, інтролігаційна практика дозволяє розширювати арсенал вживаних методів і збільшувати кількість і якість збережених раритетів.