КИЇВСЬКИЙ ДУХОВНИЙ КОНТЕКСТ У ЗБІРЦІ ПРОПОВІДЕЙ «ОГОРОДОК МАРІЇ БОГОРОДИЦІ» АНТОНІЯ РАДИВИЛОВСЬКОГО

Тези доповіді

УДК 002.2(477)+094(081)
Максимчук Ольга Василівна
ORCID 0000-0002-6932-6434
кандидат філологічних наук, науковий співробітник,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
е-mail: zubrytska@yahoo.com.ua

КИЇВСЬКИЙ ДУХОВНИЙ КОНТЕКСТ У ЗБІРЦІ ПРОПОВІДЕЙ «ОГОРОДОК МАРІЇ БОГОРОДИЦІ» АНТОНІЯ РАДИВИЛОВСЬКОГО
Розвідка присвячена виявленню та аналізу київських конотацій в оформленні та змісті збірника «Огородок Марії Богородиці» А. Радивиловського, а саме: у виданні 1676 р. та однойменній рукописній книзі, створеній як його чорнова версія і макет до друку.
Ключові слова: видання, Антоній Радивиловський, гравюра, ілюстрація, контекст.

Оформлення та зміст збірника проповідей Антонія Радивиловського «Огородок Марії Богородиці», виданого у 1676 р. у друкарні Києво-Печерської лаври, містить вказівки на середовище, де його було створено, а саме: київське культурне коло другої половини XVII ст. Мета нашої розвідки – виявити київський контекст у збірці «Огородок» як на етапі укладання та підготовки до друку, так і в уже опублікованому виданні.
Титульний аркуш «Огородка» демонструє виразні київські конотації. Це помітно і у самому виданні 1676 р., і в рукописному двотомному кодексі під назвою «Огородок Пресвятої Богородиці», створеному у 1671 р. на території лаври під керівництвом самого проповідника як макет та майбутня модель для друкованої книги. Майстерно прикрашений ілюстраціями та іншими художніми елементами оформлення, рукопис зберігається в Інституті рукопису НБУВ за шифром: ф. 308, од. зб. П 560/I.1–2. Помітно, що гравер, який створив форту для друкованого «Огородка» та підписався анаграмою А. К., взорувався на ілюстрований титульний аркуш рукопису, оформлений, очевидно, згідно із задумом Радивиловського. Складна алегорико-символічна композиція, реалізована у виглядів малюнка та гравюри, покликана візуалізувати метафору саду, закладену в назву збірки. Садовий простір, оприявлений на титулі, є образним відтворенням топосів церкви-саду, Богородиці-саду, самої книги проповідей як саду, а також символічним зображенням київської землі як вертограду – земного раю: постаті святих, що їх можна побачити на титулі, та обриси Свято-Успенського собору в нижній частині гравірованої форти слугують маркерами київської духовної традиції.
Порівняння титульного аркуша рукописного та друкованого «Огородка» демонструє, що київський контекст був присутній уже на етапі плануванні видання, адже його можна помітити на форті, створеній художником – декоратором рукопису. Композиція малюнка поєднує зображення входу до саду, рослини, що розростається обабіч дверей, квіток, які розкриваються на її пагонах. У кожній квітці – поясне зображення святого. Найнижче, біля кореня, з якого проростають квіти, що символізує печерську обитель, – преподобні Антоній та Феодосій Печерські, засновники монастиря, у якому створювався рукопис, жив та працював автор казань. Вище розміщено фігури загальноцерковних святих, пам’ять про яких особливо вшановувалися на теренах України, а саме: святого Миколи, трьох святителів – Йоана Золотоуста, Василія Великого та Григорія Богослова, а також апостолів Йоана, Павла, Петра та Йоана Хрестителя. Найвище положення у сонцеподібній квітці займає Діва Марія.
Зображення Богородиці з піднятими руками на титульному аркуші нагадує іконографічний тип Оранта, тобто «та, що молиться». Руки Марії і справді підняті догори у молитовному жесті, вона зображена без Немовляти, що повторює київське мозаїчне зображення Оранти на апсиді Софійського собору. Той самий образ бачимо як на титульній ілюстрації в рукописі, так і на гравірованій форті, отже, гравер назагал повторив задум митця, що прикрашав рукопис, хоч і дещо спростив декоративне оформлення німба Богородиці та прибрав зірки з її чола і плечей та оздобу на рукавах. Схожі особливості (зірки, оздоба) можна побачити на київській «Нерушимій Стіні», тому можна припустити, що художник міг орієнтуватися на зображення Богородиці в Софійському соборі.
На звороті титульного аркуша в рукописному «Огородку» розміщено ще одну ілюстрацію, що за манерою виконання наслідує гравюру. У центральній частині малюнка відтворено сюжет Успіння Богородиці, вміщений у еліпсоподібний медальйон. Цей сюжет обрано не випадково, адже головна церква Києво-Печерської лаври – Свято-Успенський собор, де, очевидно, і проголошував свої проповіді як головний казнодія монастиря Антоній Радивиловський. Поряд із центральним медальйоном розміщено менші, поєднані із ним та між собою рослинними елементами – так ілюстратор ще раз вдається до візуалізації метафори книги як саду. У них вміщено поясні зображення пророків Іллі та Захарії (вгорі), батьків Марії –Йоакима та Анни та святих, пов’язаних із київською традицією християнства – князем Володимиром, його синами страстотерпцями Борисом і Глібом та святою Варварою, частина молей якої зберігалася у Києві. Отже, київський контекст присутній і в цій ілюстрації, зокрема, через підбір успенського мотиву та актуальних для Києва святих.
Відповідної цьому малюнку гравюри у друкованому «Огородку» немає. Однак гравер А.К., працюючи над фортою видання, «переніс» зображення києворуських князів Володимира, Бориса та Гліба на титульний аркуш лаврського друку. Окрім них, майстер збільшив кількість святих на форті за рахунок напівфігур апостола Андрія Первозваного та великомученика Георгія. Щодо першого у ранньомодерній Україні активізувалася міфологема, викладена ще в Повісті временних літ, згідно з якою саме цей апостол приніс християнство на Русь і благословив київські землі. Відтак Андрія почали вважати одним із небесних патронів міста. Вибір відтворити образ Георгія Змієборця міг бути зумовлений відбудовою у 1674 р. за благословення архієпископа Лазаря Барановича церкви на честь цього святого великомученика (див. Захарченко М. М. Киев тепер и прежде. Київ, 1888, с. 229). Споруду було зведено на місці середньовічного Георгіївського монастиря у Києві, який уфундував ще Ярослав Мудрий, присвятивши його своєму небесному покровителю; водночас, зведення храму на честь цього святого за часів Радивиловського могло бути пов’язане з тим, що Георгій був зображений на гербі московських царів.
Київський контекст з’являється, звісно, і в самому тексті «Огородка». Наприклад, у посвяті книжки печерському архімандриту Інокентію Ґізелю (присутня лише у друкованому варіанті збірника) автор порівнює із «огородком», тобто садом, Києво-Печерську лавру (арк. 8 ненум. зв.), у якій Антоній знайшов свій дім і прихисток від лих та поневірянь (арк. 7 ненум. зв.). Благодійність Ґізеля, що поширювалася як на Радивиловського, так і на інших потребуючих, ширилася межами усієї «Кієвской области», рятуючи їх від холоду, голоду і злиднів (арк. 9 ненум.). Сам же Антоній шліфував свою проповідницьку майстерність не лише з лаврської, а й з численних кафедр «инших кієвских обителех святых» (арк. 8 ненум.).
Підбір тем і наповнення казань у збірнику Радивиловського також пов’язані з київськими реаліями та духовними практиками. Наприклад, уже після укладання рукописного корпусу текстів «Огородка» проповідник створює три казання на Андрія Первозваного (мабуть, саме із цим пов’язана поява зображення апостола на гравірованій форті видання). Культ великомучениці Варвари, який особливо розвинувся в ранньомодерній Україні, сприяв тому, що Антоній компонує кілька казань на день її пам’яті (у рукописному збірнику їх чотири), хоча до видання 1676 р. увійшло тільки дві проповіді. Слово перше на святу Варвару, яке вміщене в рукописі, побудоване довкола метафори Варвара – коштовна діадема; у ньому великомученицю названо дорогоцінним вінцем як у «власності» Христа, так і на голові архистратига Михаїла. Останнє зіставлення зумовлене місцевими реаліями, адже мощі святої зберігалися саме у Михайлівському монастирі. Більше того, Варвару уподібнено до вінця із золота, а Михайлівська обитель у Києві віддавна знана як золотоверха («так пієнкне, же не так от того материалнаго злата, яко от сего златого вѣнца золотоверхым називатися может» – II том, арк. 585 зв.). Ця проповідь увійшла до друкованого «Огородка» як слово друге на святу Варвару, утім, у ньому метафору Варвари – золотого вінця на голові архангела Михаїла випущено, а отже, місцевий, київський характер культу не так увиразнено.
У Києві ранньомоденого часу особливе шанування отримав і сам архистратиг – він був зображений на хоругві Київського полку, його горельєф прикрашав будівлю міського магістрату. Особливий статус архангела як небесного оборонця Києва був відомий і Радивиловському, який закликає вірян удатися до молитви до «Михаила святого, который сему граду за сторожа єст знаный» (II том, арк. 537). Це цитата зі слова першого на собор архистратига Михаїла з рукописного збірника; до друкованого «Огородка» воно не увійшло.
У слові другому на Воздвиження чесного хреста (так у рукописі, у друкованому виданні йому відповідає слово перше на це свято) зосібна згадано про «наш вторый Ієрусалим, Кієв святый», якому загрожує ворожа навала (II том, арк. 461). Відомо, що метафора Києва як другого Єрусалима актуалізувалася в українському інтелектуальному середовищі XVII ст. – див. про це студію Н. Яковенко «Символ «Богохранимого града» у пам’ятках київського кола (1620—1640-ві роки)». Очевидно, таке зіставлення було загальним місцем у риториці київських красномовців часів Радивиловського, тож закономірно з’явилася воно і в його казанні. Слід зазначити, що у друкованій версії проповіді це порівняння вилучено.
Підсумовуючи, можна зауважити, що київський контекст виразно присутній як в оформленні, так і у змісті «Огородока» Антонія Радивиловського, що, наймовірніше, зумовлено особистими інтенціями автора та його пієтетом до духовного простору міста, де він проживав і творив.


UDC 002.2(477)+094(081)
Maksymchuk Olha,
ORCID 0000-0002-6932-6434
Candidate of Philological Sciences, Research Associate,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
е-mail: zubrytska@yahoo.com.ua

THE KYIV CONTEXT IN THE COLLECTION OF SERMONS OHORODOK MARII BOHORODYTSI BY ANTONII RADIVYLOVSKYI
The connotations of Kyiv city were revealed in designing and content of the Ohorodok Marii Bohorodytsi sermon collection written by the prominent Ukrainian preacher A. Radyvylovskyi. Their analysis was done based on the printed edition of 1676 and the manuscript prepared as a model for the book in 1671.
Keywords: edition, Antonii Radyvylovskyi, engraving, illustration, context.