Вітчизняна біографіка в контексті історичних і культурних реалій Центрально-Східної Європи

Тези доповіді

УДК 929+930.2
Попик Володимир Іванович,
ORCID https://orcid.org/0000-0001-8746-1026,
доктор історичних наук, професор,
член-кореспондент НАН України,
директор Інституту біографічних досліджень,
Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
е-mail: volodymyrpopyk317@ukr.net

ВІТЧИЗНЯНА БІОГРАФІКА В КОНТЕКСТІ ІСТОРИЧНИХ І КУЛЬТУРНИХ РЕАЛІЙ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Зосереджено увагу на важливості розгляду історії та культури України, життя й спадщини її діячів у широкому контексті зв’язків і взаємодій з народами Центрально-Східної Європи. Наголошено на необхідності рішучого подолання в біографічних дослідженнях стереотипів віджилих підходів, що мають спільне походження з одіозними ідеями «єдиного історичного простору» Східної Європи.
Ключові слова: Центрально-Східна Європа, міжкультурні зв’язки та взаємодії, європейські контексти української історії й культури, подолання імперської, колоніальної ідейної спадщини.

Тривале перебування більшості українських земель під орудою тоталітарної російської / радянської імперії залишило свій колоніальний спадок, який у світоглядному, інтелектуальному плані багато в чому дотепер не подоланий уповні українськими соціогуманітаріями. Певною мірою це позначилося й на українській біографіці.
Ідеологічні настанови минулого настійно вимагали інтерпретацій історичних подій і культурних феноменів минулого, а відповідно, і постатей українських діячів в нерозривному зв’язку з процесами, що відбувалися в Росії, і «визначальним впливом» її культури, яка, за європейськими мірками, будучи доволі маргінальною, штучно підносилася до рівня однієї з провідних світових культур. Зазначене примусово маркувало все українське як другорядне, вкрай спотворювало історичну ретроспективу, суттєво обмежувало для вчених, які працювали в радянські часи, можливості розкриття справжніх реалій і обширів інтелектуальної співпраці української еліти з європейським світом. Слід, зокрема, зважити, що концептуальне бачення взаємодій з народами і культурами держав Центрально-Східної Європи було жорстко окреслене потрактуваннями, напрацьованими в численних працях Інституту слов’янознавства АН СРСР, у яких Україна, український народ практично взагалі не згадувалися.
Крізь призму «загальноросійських» впливів примушували розглядати не лише постаті М. Гоголя, українських науковців, які працювали в провідних імперських наукових центрах у першій половині ХІХ ст., пізніше і М. Драгоманова, а навіть творчість Тараса Шевченка і Лесі Українки та багатьох інших, знакових для України, діячів.
Відповідно до зазначених ідеологічних настанов під жорстким пресингом перебували й розробки вчених Західної України – земель, які історично тривалий час перебували в державницько-політичному ареалі регіону Центрально-Східної Європи, а отже, були особливо тісно включені в широкий контекст європейського суспільно-політичного, інтелектуального й культурного розвитку. Щодо цієї проблематики в радянські часи переважали замовчування та тенденційні перекручення. Проте абсурдність примусової орієнтації зусиль науковців на російсько / радянський наратив була тут особливо очевидною. Не випадково, саме в наукових центрах Галичини, Закарпаття, Буковини ще на зорі демократичних зрушень 80-х років минулого століття зусиллями акад. Я. Ісаєвича та інших провідних учених було особливо гостро порушено питання щодо обов’язковості розгляду української історії й культури, її діячів у широкому контексті зв’язків та взаємодій з народами Центрально-Східної Європи.
Знаменну роль у подоланні імперських стереотипів відіграло проведення представницьких наукових форумів і обговорень за участю українських і зарубіжних вчених. Серед перших із них особливо слід згадати, організований під егідою ЮНЕСКО, симпозіум «Іван Франко і світова культура» (Львів, 1986); започаткування в 1990 р. традиційних Міжнародних конгресів україністів, а також роботи українсько-польської комісії істориків та інших подібних міжнародних дискусійних майданчиків, серій конференцій з проблем літературних і мистецьких зв’язків України з європейськими країнами.
Системному розчищенню ідеологічних «завалів» минулого в роки незалежності України чимало посприяли ґрунтовні багаторічні напрацювання вчених української діаспори, а згодом – і праці європейських та американських дослідників, якими багато зроблено задля того, щоб органічно вписати українську історію й культуру, її діячів у контекст європейського цивілізаційного поступу. Від першого десятиліття незалежності почали публікуватися й книги українських учених, спрямовані на переосмислення зв’язків і взаємодій українських діячів, насамперед у царині літератури й мистецтва із зарубіжжям (Г. Вервес, М. Варварцев, Ф. Стеблій), значення процесів, що відбувалися в країнах Центрально-Східної Європи для їх творчості, і загалом – формування нових шляхів розвитку вітчизняного політичного життя й духовної культури, які відкидали, накинуті Україні російськими впливами, колоніальні тенденції (С. Павличко, Т. Гундорова, Л. Зашкільняк, Я. Грицак, М. Ільницький, П. Шкраб’юк, Т. Гаврилів, Л. Алексієвець, В. Віднянський, А. Кудряченко, Т. Чухліб, Г. Касьянов та багато інших).
Проте процес подолання століттями нав’язуваних українському суспільству світоглядних стереотипів, що розгорнувся з перших років незалежності, ще далеко не завершився. Певні дослідницькі підходи, які мають, на жаль, спільне коріння з одіозними ідеями «єдиного історичного простору» (у найбільш агресивному вияві – «руського міра»), продовжують існувати, нехай і в завуальованій формі, несвідомо, «підспудно» в непоодиноких працях українських дослідників.
Історія зростання українського суспільства на шляхах формування й утвердження національної ідеї, становлення й розвитку політичних течій, рухів і партій, української преси, громадських, культурницьких і мистецьких ініціатив і об’єднань, а відповідно – і життя, і творча спадщина українських діячів незрідка й нині осмислюється переважно лише в контексті суспільно-політичних процесів, які відбувалися в Російській імперії та СРСР, а стосовно Галичини, Буковини та Закарпаття – у вузьких рамцях цих історичних земель України. Упродовж останніх десятиліть значна увага приділяється стосункам з українськими науковими й культурними центрами діаспори. Але при цьому й вони розглядаються переважно як самодостатні, ізольовані від європейських і світових процесів. Такі підходи для нашого часу видаються вже занадто вузькими. На наше переконання, саме аналіз подій, явищ, постатей, світоглядних переконань українців у широкому контексті політичних і духовних процесів, що визначали життя європейського світу, насамперед – в ареалі країн Центрально-Східної Європи, з якими українці в історичному й культурному плані пов’язані найбільше, може й повинен стати важливим ключем для більш глибокого розуміння європейських впливів на формування світоглядних переконань, дій, вчинків відомих і менш відомих провідників українського суспільства.

UDC 929+930.2
Volodymyr Popyk,
ORCID https://orcid.org/0000-0001-8746-1026,
Doctor of Histoical Sciences, Professor,
Corresponding Member of the NAS of Ukraine,
Director of Institute of Biographical Research,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
е-mail: volodymyrpopyk317@ukr.net

DOMESTIC BIOGRAPHICS IN THE CONTEXT OF HISTORICAL AND CULTURAL REALITIES OF CENTRAL AND EASTERN EUROPE
Focused on the importance of considering the history and culture of Ukraine, the life and heritage of its figures in the broad context of communications and interactions with the peoples of Central and Eastern Europe. It is emphasized that there is a decisive overcoming in biographical studies of stereotypes of exposed approaches, which have a common origin with odious ideas of the "single historical space" of Eastern Europe.
Keywords: Central and Eastern Europe, intercultural relations and interaction, European contexts of Ukrainian history and culture, overcoming the imperial, colonial ideological heritage.