РОЛЬ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ В КОНСОЛІДАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ВІЙНИ

Тези доповіді

Глущук Євгенія Вікторівна,
ORCID 0000-0002-9137-7318
молодший науковий співробітник,
інформаційно-аналітичний відділ,
Фонд Президентів України,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
Київ, Україна
е-mail: EvgenijaGlu@gmail.com

РОЛЬ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ В КОНСОЛІДАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ВІЙНИ

У статті проаналізовано основні інтегративні фактори суспільної самоорганізації в умовах повномасштабного воєнного вторгнення рф в Україну, концепт «спільного ворога» як консолідуючий наратив соціально-політичних трансформацій. Розкрито роль глави держави в консолідації соціуму навколо спільної мети перемоги над агресором та визначено основні стратегічні напрями в реалізації сценаріїв боротьби за незалежність. Поняття «національного інтересу» як центральної категорії та цілепокладаючої ідеї консолідації суспільства можна вважати базовою характеристикою формування державності в різні історичні періоди, що доповнюється символізмом постаті президента країни, як репрезентанта цієї ідеї.
Ключові слова: війна, глава держави, президент, консолідація суспільства, національна безпека, інститут президентства.

З початком повномасштабного вторгнення рф в Україну українське суспільство черговий раз постало перед фактом боротьби за незалежність та відвоювання права на життя, національну та культурну ідентичність. Руйнівний вплив цього акту агресії сколихнув весь глобальний простір та повністю змінив систему міжнародних відносин, яка вибудовувалась десятиліттями, а це, в свою чергу, актуалізувало безліч питань ціннісного характеру щодо ефективності глобальних демократичних інституцій, принципів міжнародного економічного співробітництва, політичної та культурної дипломатії тощо. В даному контексті для українського соціуму одним з найважливіших питань стало пошук та закріплення інтеграційних механізмів його подальшої консолідації, активність якої спостерігалась ще з часів Революції гідності 2014 року, Помаранчевої революції (2004 р.) та створення Народного руху (1989 р.). При цьому, на думку багатьох експертів, «якщо 2014 року консолідація українського суспільства була на досить низькому рівні, то після 2014 року рівень консолідації значно виріс і це пов’язано насамперед з спільним бажанням відбити збройну агресію рф захищаючи суверенітет і незалежність держави». Тобто в основу такого стану масової свідомості було закладено не просто національну ідею та традиційні патріотичні паттерни, а сам факт наявної загрози від спільного ворога. Як стверджує Рубан А., «війна, особливо коли вона справедлива та захисна, часто об’єднує суспільства, дозволяє забути про соціальні та політичні конфлікти всередині нього, створює відчуття єдності в оцінці причин війни та відповідальності за її початок». Відповідно саме фактор боротьби як ключовий було взято за основу навколо політичної розбудови та функціонування інституту президентства в умовах війни, зокрема, в питаннях створення відповідних механізмів подальшої підтримки та розвитку інтеграційних процесів в суспільстві. Адже не достатньо об’єднати соціум навколо спільної мети, не менш важливо визначити стратегії та скоригувати відповідні дії, бо сама по собі ідентичність і самосвідомість не існують, обов’язково має бути той, хто її репрезентує у зовнішній світ.
Цього разу на прикладі України світ побачив, як постать Президента може виступати цілеспрямовуючим чинником боротьби за незалежність держави та консолідуючим фактором соціальної, політичної, культурної різноманітності як всередині держави, так і поза її межами. Повномасштабна війна внесла значні корективи у взаємовідносини політичних еліт та громадського сектору, що призвело до часткового подолання «кризи довіри», яка на той час набула вже глобального характеру, в тому числі й по відношенню до владної верхівки. У той час, як до війни рейтинги президента постійно знижувались, з початком вторгнення, ставши свого роду War Chief, В.Зеленський став обличчям спротиву, тим символом, якого потребувало суспільство і навколо якого сформувався потужний адміністративний апарат швидкого реагування. До головних кроків Президента на початку війни, які власне і посприяли виконанню ним консолідуючої функції як глави держави можна віднести:
- початок комунікації не з політичним істеблішментом, а з громадянським сектором за кордоном (мітинги підтримки на площах європейських міст – коли виборці почали самі тиснути на своїх лідерів); виступи як ефективний інструмент дипломатії;
- потужна медійна складова, особливо активне застосування соціальних медіа, швидке відбивання інформаційних атак ворога та боротьба з фейками;
- постійна взаємодія з суспільством (прямі включення, робота з провідними українськими та зарубіжними ЗМІ), контент – формування спільного контексту України й закордонної аудиторії, коли остання сприймає цю війну як свою;
- за перші сто днів війни видав близько 300 президентських указів (щодо впровадження воєнного стану, стратегічного управління Збройними Силами, проведення мобілізації, фінансування оборонних потреб та вирішення гуманітарних питань тощо); Указ Президента України № 53/2022 про невідкладні заходи щодо консолідації українського суспільства;
- продовження вектору кандидатства України в ЄС та НАТО;
- будучи верховним головнокомандувачем Збройних Сил, чітко розмежував сектори впливу і не перетворився на «генерала воюючої країни» та ін.
Важливо також враховувати загальний контекст суспільно-політичних настроїв в країні, що сприяли, а в деяких випадках і значно шкодили об’єднавчим процесам, які також мав враховувати Офіс Президента. Серед загального це, в першу чергу, «парадоксальне поєднання в українській свідомості патріотизму, готовності до відсічі агресії та прагнення до дружніх відносин з агресором, що криється у таких обставинах, як, по-перше, інерція комплексу меншовартості, психологічної залежності від росії; по-друге, певна втома від війни; по-третє, економічні розмірковування. Психологічні прояви проросійської інерції були зумовлені тривалою звичкою українського народу до зовнішнього підпорядкування, високою мовною русифікованістю його наукового і культурного життя, розгалуженістю особистих товариських або родинних зв’язків. Незважаючи на досить негативний загальний фон, Президенту все ж вдалося акцентувати суспільство на життєво важливих питаннях і об’єднати всі сили і ресурси на відсіч агресору та відновленню держави.
Деякі дослідники вбачають в цьому виключно «феномен Зеленського», інші дотримуються фундаментальних точок зору щодо законів життєдіяльності політичних систем загалом. У світовій історії можна згадати достатньо прикладів лідерства, коли глава держави брав на себе роль масштабування загальнонаціональних наративів з подальшим втіленням цілісної системи їх реалізації в межах держави (і поза її межами). Щоправда, частина з них мала в подальшому негативні наслідки для всієї системи міжнародних відносин, однак вони й досі лишаються прикладом консолідуючої ланки в інтегративних суспільних процесах: Ф. Рузвельт, Й. Сталін, У. Черчілль, А. Гітлер, Б. Муссоліні, Мао Цзедун, М. Ганді, Ш. де Голль, М. Тетчер, Ф. Кастро та ін. До прикладу, Шарль де Голль, видатний політичний діяч, французький генерал, перший президент П'ятої республіки з 1958–1969 рр очолював уряд у вигнанні, що протистояв нацистському режиму у Франції у 1940–1944 рр., був главою тимчасового уряду Франції 1944–1946, згодом – лідером власної партії. Саме він консолідував французьке суспільство і зміг врятував Францію у найтемніші часи її історії, завдяки де Голлю та його соратникам Франція після Другої світової війни, незважаючи на німецьку окупацію, змогла все-таки приєднатися до блоку країн-переможниць. Попри національну специфіку в умовах війни він створив цілу політичну течію (голлізм) в основу якої було закладено цінності національного інтересу та самовизначення Франції.
Які б історичні приклади не брались за основу, сучасний стан справ доводить, що проблема національної консолідації та єдності завжди є пріоритетною для будь-якої країни, яка має внутрішні ментальні, соціокультурні та регіональні протиріччя і відмінності; цей процес невід’ємна частина становлення зрілої держави. Тому в умовах військових загроз, внутрішніх протистоянь та конфліктів у масовій свідомості невідворотно відбуваються світоглядні переосмислення дійсності, формується нова картина цінностей та сенсів, де в центрі завжди лишається потреба «безпеки» та «захищеності», спрацьовує колективне безсвідоме. Єдність держави та її стійкість виступають першочерговими цінностями, які зрозумілі більшості соціуму, вони стають стратегічними векторами розгортання нової суспільно-політичної реальності і головну спрямовуючу роль в цьому процесі може на себе взяти глава держави, який в силу своїх особистісних якостей та акумулювання адмінресурсу спроможний стати символом боротьби і гарантом недоторканності цих цінностей.

Yevheniia Hlushchuk,
ORCID 0000-0002-9137-7318
Junior Researcher, information and analytical department,
Foundation of the Presidents of Ukraine,
V. I. Vernadskyі National Library of Ukraine
Kyiv, Ukraine
Е-mail: EvgenijaGlu@gmail.com

A ROLE OF COUNTRY'S LEADER IS IN CONSOLIDATION OF SOCIETY IN THE CONDITIONS OF WAR

The article analyzes the main integrative factors of social self-organization in the context of russia's full-scale military invasion of Ukraine, the concept of a "common enemy" as a consolidating narrative of socio-political transformations. The role of the head of state in consolidating society around the common goal of defeating the aggressor is revealed and the main strategic directions in the implementation of scenarios of the struggle for independence are identified.
Keywords: war, country's leader, president, consolidation of society, national safety, institute of presidency.