ЖАНРОВІ ДЕФІНІЦІЇ ПІСЕННИХ ТВОРІВ У ВИДАННЯХ «БОГОГЛАСНИКА»

Тези доповіді

УДК 783.65 (477)

Зосім Ольга Леонідівна,
ORCID 0000-0001-7546-094X,
доктор мистецтвознавства, професор,
Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв,
Київ, Україна
е-mail: olgazosim70@gmail.com

ЖАНРОВІ ДЕФІНІЦІЇ ПІСЕННИХ ТВОРІВ У ВИДАННЯХ «БОГОГЛАСНИКА»

В українських рукописних співаниках XVII–XVIІI ст. ми знаходимо доволі багато визначень духовних пісень, серед яких найбільш поширеним була пісня, що стала базовою у першому видані почаївського «Богогласника» (1790–1791). Низка пісень цього друку мала інші дефініції, з яких жанровими визначеннями є гімн (hymnus) і концерт. Богогласникова едиційна традиція кінця XVIIІ – ХІХ ст. засвідчила тяжіння до жанрової уніфікації духовнопісенних творів, при цьому в почаївських виданнях вона не була тотальною, що відображає полімовність, поліконфесійність, поліжанровість української духовної піснетворчості, тоді як львівські друки другої половини ХІХ ст. цю особливість нівелювали, тим самим торуючи шлях до православних русифікаторських видань «Богогласника» кінця ХІХ – початку ХХ ст., в яких було вилучено все католицьке та українське.
Ключові слова: українська духовнопісенна традиція, «Богогласник», жанрові дефініції духовних пісень, термінологічна уніфікація.

В українських рукописних співаниках XVII–XVIІI ст. ми знаходимо різні визначення духовних пісень: пісня (пѣснь), псальма (ψалма, ψальма), пѣнїє, єпѣзодїон, трен, аплявз (апплявз, апплавз), хвала, похвала, танец, гімн, hymnus, cantio, lamentum, плач, pean; псалтирні пісні позначалися терміном ψалом або ψалом Давыдов. Серед зазначених дефініцій найбільш поширеною була пісня (пѣснь), дещо менше використовувалося визначення псальма (ψалма, ψальма). Обидві назви закріпилися в українській музичній традицій – пісня в письмовій, псальма – в усній.
Жанрова дефініція пѣснь стала базовою у виданнях «Богогласника», однак вона не була єдиною. Наведемо приклади пісенних творів, що мають інше жанрове визначення (нумерація за першим виданням «Богогласника» (1790–1791)): концерт (№ 127), hymnus (№ 207), hymnus/пѣснь (№ 219), pożegnanie (№ 225), плачь (№ 226), жаль (№ 227), hymnus (№ 228). Усі зазначені твори, окрім першого, тематично належать до покаянних пісень. Жанрове визначення hymnus використано в латиномовних творах (№№ 207, 228), pożegnanie – у польськомовній пісні (№ 225), подвійна дефініція hymnus/пѣснь – у двомовній (латинські строфи чергуються з українськими) пісні (№ 219). При цьому pożegnanie, плачь і жаль важко назвати жанровими дефініціями, бо вони передусім вказують на зміст пісні: «Pożegnanie świata przez Zakonnika» («Прощання ченця зі світом») (№ 225), «Плачь связня в темницы и ωковахъ сущагω» (№ 226), «Жаль надъ злѣ иждивенным временемъ житїя» (№ 227).
Звернімо увагу на ототожнення видавцями «Богогласника» понять hymnus і пѣснь, і не лише згаданому вище двомовному пісенному творі (№ 219), а й у пісні № 229, що є польським перекладом № 228, яка жанрово визначена як pieśń. З точки зору латинської літургіки, це не є вірним, бо гімн (hymnus) – це латиномовний літургічний жанр, що використовується у добовому колі богослужіння, в рідкісних випадках – на літургії. Якщо говорити про пісню як паралітургічний жанр, то в XV–XVI ст. на християнському заході латиномовні пісні паралітургічного призначення позначалися як cantio. Цей термін ми знаходимо і в українських рукописах XVІІI ст., але в поодиноких випадках, термін hymnus трапляється трохи частіше. Це свідчить, що василіани як укладачі «Богогласника» строго не слідували літургічній західній термінології, а використовували термін, який є більш універсальним, хоча й не зовсім коректний.
Зазначені жанрові дефініції залишалися незмінними в почаївських виданнях ХІХ ст.: у перевиданні «Богогласника» 1825 р. усі вони були збережені, змінена лише нумерація (у всіх зазначених творах номер на один більше: замість № 127 – № 128 тощо). Зміни жанрових дефініцій ми бачимо у львівських друках. Оскільки у виданні «Богогласника» 1886 р. було вилучено усі латиномовні та польськомовні пісні, дефініція hymnus не використовувалася. Щодо пісень із заголовками плачь і жаль, то вони були збережені («Плачь узника в темницѣ и оковахъ сущаго» (№ 221), «Жаль надъ здѣ проведенным временемъ житія» (№ 222), нумерація за «Богогласником» 1886 р.), однак після них було додано власне жанрову дефініцію (пѣснь 221, пѣснь 222), чого не було і почаївських виданнях. Таким чином ми бачимо у львівському виданні уніфікацію термінології, яку, напевно, можна було б вітати, якби цим не руйнувалася українська духовнопісенна традиція, в якій на ґенетичному рівні було закладено мовний і термінологічний плюралізм.
Цікаву жанрову дефініцію ми знаходимо в богогласниковому творі «Божїя Матерь сїяєтъ, людїє грядѣте» (№ 127), який позначено як концерт (Концертъ Прес(вя)тѣй Д(ѣ)вѣ Б(огоро)д(и)цѣ Бердичевской Народнω Оувѣнчаннѣй). Підставою такого жанрового визначення стала розлога строфа, в якій ми бачимо ознаки концертного стиля, наприклад, регістрові протиставлення мелодичних фраз. У виданні 1886 р. цей твір, що розміщений під номером 133, також визначено як пѣснь. Тож чином констатуємо, що термінологічна уніфікація торкнулася усього видання, тим самим знівелювавши специфіку української духовнопісенної традиції.

Отже, богогласникова едиційна традиція засвідчила тяжіння до жанрової уніфікації духовнопісенних творів, при цьому в почаївських виданнях вона не була тотальною, що відображає українську специфіку духовної піснетворчості, її полімовність, поліконфесійність, поліжанровість. Львівські ж друки цю особливість нівелювали, тим самим торуючи шлях до православних русифікаторських видань «Богогласника» кінця ХІХ – початку ХХ століття, де вилучалося все католицьке та українське. Трансформації в богогласникових виданнях інспірували оновлення української духовної пісенності, що було здійснено в рамках нововасиліанської традиції.

UDC 783.65 (477)
Zosim Olga,
ORCID 0000-0001-7546-094X,
Doctor in Arts, Professor,
National Academy of Culture and Art Management,
Kyiv, Ukraine
е-mail: olgazosim70@gmail.com

GENRE DEFINITIONS OF SONG IN THE EDITIONS OF «BOHOHLASNYK»

In Ukrainian handwritten songbooks of the 17th–18th centuries we find many definitions of spiritual songs, among which the most common was the song that became the base in the first edition of Pochaiv’s «Bohohlasnyk» (1790–1791). A number of songs of this press had other definitions, of which the hymn (hymnus) and concerto are genre definitions. Bohohlasnyk’s edition tradition of the late 18th – 19th centuries testified to the inclination towards genre unification of spiritual song, while in Pochaiv’s publications it was not total, which reflects the poly multilingualism, polyconfessionality and polygenre nature of Ukrainian spiritual song creativity, while the Lviv prints of the second half of the 19th century this feature was leveled, thereby paving the way for the Orthodox Russification editions of Bohohlasnyk of the late 19th – early 20th centuries, in which everything Catholic and Ukrainian was withdrawn.
Key words: Ukrainian spiritual song tradition, «Bohohlasnyk», genre definitions of spiritual songs, terminological unification.