ГАЗЕТА «РАДА» ЯК «МІСЦЕ ЗУСТРІЧІ» ПОКОЛІНЬ ДІЯЧІВ УКРАЇНСЬКОГО РУХУ (1906-1914)

Тези доповіді

УДК 94(477):323.39
Іваницька Світлана Григорівна,
ORCID https://orcid.org/0000-0003-1677-1013,
докторка історичних наук, доцентка,
викладачка соціогуманітарних дисциплін,
Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія,
педагогічний фаховий коледж,
Запоріжжя, Україна
e-mail: roxsolana1964@gmail.com

ГАЗЕТА «РАДА» ЯК «МІСЦЕ ЗУСТРІЧІ» ПОКОЛІНЬ ДІЯЧІВ УКРАЇНСЬКОГО РУХУ (1906-1914)

Авторка пропонує поглянути на газету «Рада» крізь призму джерел особистого походження, які належать представникам різних генерацій політично й культурно активних діячів національного руху.
Ключові слова: газета «Рада», покоління, Сергій Єфремов, Євген Чикаленко, Петро Стебницький, Максим Гехтер

Редакція єдиної щоденної української газети «Рада» (1906-1914) являла унікальне «місце зустрічі» поколінь: співробітництво в ній молодих авторів долучало їх до поля української публіцистики, слугувало комунікації діячів різних вікових категорій й надавало потенційні можливості щодо ідейного виховання. Як зазначають фахівці, «учасники українського руху розуміли, що лише через друковані органи та власну літературу вони зможуть заявити про існування українців та їхні потреби у власному національно-культурному розвитку, познайомити читачів із формами та змістом національного життя, яке було ще локальним у кількісному, соціальному та ідейному вимірах» (Старовойтенко І., Горбач Ю. «Рада» – щоденна українська газета Наддніпрянщини. Покажчик змісту (1906-1908 роки). Том 1. Київ: Темпора, 2021. С. 7). Щодо потенційного простору суспільної взаємодії «свідомих українців», у постреволюційний період у Києві було ще декілька вогнищ, зокрема, «Український клуб» на Великій Володимирській, 42, та «панські понеділки» у Є. Чикаленка на Маріїнсько-Благовіщенській, 56.
Актор й режисер Марк Терещенко (1894-1982) писав у автобіографії: «Свої замітки по мистецтву я друкував у «Раді», «Маяку» та инш. під псевдонімом Планида. В «Раді» познайомився з Жебуньовим, С. Єфремовим і инш. українськими тогочасними діячами з інтелігентних кол, які серйозно взялись за моє виховання і освіту, передбачаючи виховати з мене громадського діяча. Але через те, що я почував потяг до мистецтва слова, то не піддався їхньому політичному вихованню» (Автобіографія Терещенка Марка Степановича / Ляшко С. М. Автобіографічні джерела Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України (1918-1933) Всеукраїнської Академії наук. Київ: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, 2018. С. 352).
Представник покоління 1900-х рр., молодий журналіст Максим Гехтер (1885–1947), член РУП та Бунду, пов’язавши 1907–1914 рр. своє життя з газетою «Рада» й з київськими виданнями М. Грушевського 1908-1912 рр. (ЛНВ, «Село», «Засів»), свідчив у мемуарах щодо складних, подекуди конфліктних відносин прихильників Б. Грінченка та М. Грушевського. Пригадуючи початок 1908 р., Гехтер писав: «По довгих довірочних розмовах, про які ми, менша братія, очевидно нічого не знали, відбулись прилюдні сходини, на яких союз між «Радою» та Грушевським був урочисто припечатаний. Сталось це в домівці Синицького та Віри Тимофіївни, а саме при зустрічі Нового Року. У двох тісних кімнатках зібралось усе, що було видатного в тодішнім українськім Київі: Грушевський, Чикаленко, Єфремов, Матушевський, Лисенко, всі члени редакції «Ради», Лозинський і Джиджора від «Літ[ературно]-Наук[ового] Вістника», коли не помиляюсь, то був і Винниченко, який не поривав особистих зв’язків ні з «паном» [так називали Є. Чикаленка. - С. І.], ні з «Радою». Промов не було, бо сходини були чисто-товариські, але кожен відчував, що діється щось особливе, що він є свідком і учасником якоїсь історичної події. […] Зараз по новім році в «Раді» повіяв новий вітер» (Гехтер М. Спогади. Листи до М. Грушевського / упоряд., вступ та примітки І. В. Ткаченко. Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАНУ, 2005. С. 1). Щодо ставлення Є. Чикаленка до співробітників газети Гехтер, по-перше, зауважує, що той дуже дорожив М. Павловським, як редактором газети, бо «не вжився» до того ні з Б. Грінченком, ні з С. Єфремовим, ні з навіть «лагіднішим» Ф. Матушевським, по-друге, змалював у споминах своєрідну ієрархію у редакційних взаєминах (Гехтер М. Назв. праця. С. 29).
Розмірковуючи про перспективи «Ради», представник генерації 1890-х рр. П. Стебницький у лютому 1908 р. в листі до Є. Чикаленка радив мріяти не про тисячу передплатників, а про п’ять тисяч, як запоруку життєздатності національної щоденної преси, зауваживши, що для цього «треба чогось іншого, а не Смутка, Єфремова та Грінченка. Треба ґрунту, справжньої публіки, - чужої, а не приятельської, що передплачує газету, аби піддержати патріотичну справу» (Євген Чикаленко і Петро Стебницький. Листування 1901-1922 роки / Упоряд.: Н. Миронець, І. Старовойтенко, О. Степченко. Київ: Темпора, 2008. С. 80-81). Чикаленко повідомив 12 квітня 1908 р. про тематику запланованих для «Ради» на поточний рік статей, зокрема, присвячених видатним українським діячам ХІХ ст., і міжнаціональним взаєминам; левову долю публікацій мав підготувати Єфремов (Там само. С. 89-90).
У листопаді 1909 р. Стебницький писав, що «без особого вдоволення» читав полеміку «Ради» з журналом «Українська хата», що Єфремову можна було б знайти «цікавіші теми»; рекомендував Чикаленку скористатись для оновлення тональності газети «кращими з тих молодих сил», що гуртуються навколо «хатян» (Там само. С. 172). С. Єфремов опублікував на шпальтах «Ради» низку статей проти «хатян»-модерністів, зокрема, полемізуючи з М. Шаповалом: «Жучки» д. М. Сріблянського [Відповідь сміливій людині]» (1910. № 194. 27 серпня); «З нашого життя» (1909. № 144. 29 червня; № 167. 25 липня; № 173. 1 серпня; № 178. 8 серпня). Тон полеміки Єфремова викликав певне роздратування в його молодших колег по «Раді». А. Ніковський в листі до О. Олеся 15-18 лютого 1909 р. писав, що йому «жах остобісіли С. Єфремов, Горленко [В. Піснячевський. - С. І.], публіцисти «Слова» з своєю полемікою. Полеміка дуже добра іноді справа, дуже потрібна, але в нашій пресі вона зараз неможлива, бо вже спокійний об’єктивний тон надовго загублено нашими журналістами. ... А тим часом - треба студій» (Листування українських громадсько-політичних та культурних діячів з Олександром Олесем (1906-1944) / Упорядник: Ю. Горбач. Київ: Оріон, 2017 С. 96-97).
Як особисто Єфремов оцінював еволюцію «Ради» під проводом різних фактичних редакторів? У листі Чикаленкові в лютому 1911 р. писав про «...безнадійно сіру атмосферу, без жадної іскри любови й запалу, відносин до діла, які панують у нас в редакції. Бачим, що всім до справи власне байдужісенько, і така якась досада налягає, що просто й заглядати не хочеться» (Євген Чикаленко, Сергій Єфремов. Листування, 1903-1928 роки / упоряд., автор передмови й коментарів І. Старовойтенко. Київ: Темпора, 2010. С. 85). Але коли з початком Першої світової війни «Раду» наказом царської адміністрації було припинено, Єфремов сприйняв це як важкий громадський і моральний удар, переконував Чикаленка за всяку ціну рятувати газету. Рішення Чикаленка призупинити клопоти про скасування заборони його вразило. Єфремов писав, що це буде «Берестечко, зроблене своїми руками». «Невже справді розвалюється все, що з таким трудом будувалося?!», - запитував він (Там само. С. 111-112). Та попри наміри імперської влади придушити остаточно «український сепаратизм» і «мазепинство», через три роки відбулося відродження газети під назвою «Нова Рада» за редакторством С. Єфремова та А. Ніковського.

UDC 94(477):323.39
Svitlana Ivanytska,
ORCID https://orcid.org/0000-0003-1677-1013,
Doctor of Historical Sciences, Associate Professor,
teacher of socio-humanitarian disciplines,
Khortytsia National Training and Rehabilitation Academy,
Pedagogical Professional College
Zaporizhzhia, Ukraine
e-mail: roxsolana1964@gmail.com

THE NEWSPAPER “RADA” AS A “MEETING PLACE” FOR GENERATIONS OF THE UKRAINIAN MOVEMENT (1906-1914)
The author offers to look at the newspaper “Rada” through the prism of sources of personal origin belonging to representatives of different generations of politically and culturally active figures of the national movement.
Keywords: newspaper “Rada”, generation, Serhiy Yefremov, Yevhen Chykalenko, Petro Stebnytsky, Maksym Hekhter