КАНТАТА «ГАЙДАМАКИ» МИХАЙЛА ВЕРИКІВСЬКОГО: СТАРТ ШЕВЧЕНКІАНИ КОМПОЗИТОРА

Тези доповіді

УДК 78.03:82-1
Кармазін Антон Олександрович,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-8860-0355,
кандидат мистецтвознавства,
науковий співробітник Музею театрального, музичного та кіномистецтва,
член Національної спілки композиторів України,
Київ, Україна
e-mail: karmazinanton82@ukr.net

КАНТАТА «ГАЙДАМАКИ» МИХАЙЛА ВЕРИКІВСЬКОГО:
СТАРТ ШЕВЧЕНКІАНИ КОМПОЗИТОРА

Розглянуто кантату Михайла Вериківського «Гайдамаки», яка започатковує звернення митця до національно-історичної проблематики та одночасно стає першим у ряду його звернення до поезії Тараса Шевченка.
Ключові слова: кантата, гайдамаки, Вериківський, шевченкіана, історичне минуле.


Хорова фантазія «Гайдамаки» (1919, за однойменною поемою Т. Шевченка) – одне з етапних досягнень Михайла Вериківського раннього творчого періоду. Роль цього твору є надзвичайно важливою для мистецького самовизначення композитора. Окрім цього, цей твір став початком авторської шевченкіани М. Вериківського, яка червоною ниткою пройшла через його творчий спадок і кульмінацією якої стали опера «Наймичка» (1939) та вокально-симфонічна поема «Чернець» (1942).
Поема Тараса Шевченка «Гайдамаки» фактично є першим українським історичним романом у віршах. Ідейна змістовність і справжня народність поезії, її міцний зв’язок з українською народною творчістю, виняткова музикальність віршованої мови – все це відігравало надзвичайно важливу роль у розвитку української національної музики.
Гайдамацький рух у часи М. Вериківського залишався не менш актуальною темою, ніж у часи поета. Хорова фантазія (за авторським визначенням жанру) створювалася 1919 року – у надзвичайно складний час бурхливих подій національно-визвольної боротьби в Україні. М. Вериківський опинився в епіцентрі подій саме такого намагання – здобути національну свободу, адже твір написано у розпал визвольних змагань Української народної республіки. Це, на нашу думку, й зумовило закономірність вибору композитором для втілення задуму саме сюжету шевченківських «Гайдамаків». Сама тема гайдамацького руху для композитора справді мала особливо важливе значення. Це підтверджує, по-перше, те, що гайдамацькі повстання стали також основою фабули його балету «Пан Каньовський» («Бондарівна»), а по-друге – той факт, що вже у завершальний період життя, у грудні 1951 року сюжет шевченківських «Гайдамаків» знову привернув увагу композитора, на цей раз у жанрі ораторії (яка, на жаль, залишилася незавершеною), про що свідчить його запис у щоденнику: («Добре попрацював і закінчив інтродукцію до ораторії «Гайдамаки») (Вериківська І. Архів Михайла Вериківського // Михайло Іванович Вериківський : погляд з 90–х : зб. наук. ст. до 100–річного ювілею / ред.-упоряд. О. Торба. Київ : НМАУ ім. П. І. Чайковського, 1997, с. 74).
Як справедливо підкреслює Х. Зайченко, «домінує в творі гуманістичний шевченківський заклик понад усе цінувати Богом дароване людське життя, плекати любов до ближнього, а не розбрат і ворожнечу. В умовах кривавої громадянської війни це набирало пекучої актуальності, звучало в унісон із прагненням слухачів до людяності й миру» (Зайченко Х. Хорова музика у творчості Михайла Вериківського як спосіб вираження національно-патріотичних ідей // М. Вериківський в контексті української музичної культури та освіти : до 115–ї річниці з дня народження / Тернопільська обл. рада ; Управління освіти і науки Тернопільської облдержадм. ; КОГПІ ім. Тараса Шевченка. Кременець : ВЦ КОГПІ ім. Тараса Шевченка, 2012, с. 74).
Кантата «Гайдамаки» є твором, який перебуває одночасно у двох часових вимірах – «історично-шевченківському» (текстова основа, сюжетна канва поеми) та «сучасно-композиторському» (переосмислення історичних подій XVIII століття на тлі національної революції 1917–1921 рр.). Відносна спільність історичного контексту обох часових вимірів зумовлює зосереджено-драматичне і навіть трагічне бачення композитором «червоної нитки» твору, текстовою квінтесенцією якої є слова епілогу: «Отаке-то було лихо по всій Україні! Гірше пекла… А за віщо? За що люди гинуть… Страшно, страшно тоді було» ( Шевченко Т. Кобзар : Вибр. поетичні твори. Київ, МАУП, 2005, с. 96). Слова, як бачимо, є однаково актуальними для подій як XVIII, так і ХХІ століття. Вони належать до питань, що постійно супроводжують людське буття та переосмислюються через рефлексії у творах мистецтва.
М. Вериківський сам створив лібрето кантати «Гайдамаки», скомпонував текст оригінального твору через власний погляд на минуле. Із масштабної поеми Т. Шевченка «Гайдамаки» композитор звертається до певних розділів – вступ, «Свято в Чигирині», «Треті півні», «Червоний бенкет», «Гупалівщина» (з яких використовує уривки). Окремі рядки взято з розділів «Гонта в Умані», «Старосвітський будинок» та «Бенкет у Лисянці». Крім цього він звертається до рядків «Давидових псалмів» Шевченка, а саме його переспіву псалма № 12 «Доколі, Господи, забудеши мя»: «Чи ти мене, Боже милий, навік забуваєш? Одвертаєш лице своє, Мене забуваєш? Доки буду мучить душу і серцем боліти. Доки буде ворог лютий на мене дивитись і сміятись? Спаси мене…» (Шевченко Т. Кобзар : Вибр. поетичні твори. Київ, МАУП, 2005, с. 215), адже ці поетові слова є глибоко співзвучними основній ідеї кантати.
«Гайдамаки» мають своєрідну форму, яку можна схарактеризувати як одночастинну велику розгорнуту композицію наскрізного розвитку, що має вступ, основний розділ та завершення. Форма твору підпорядкована, насамперед, образному наповненню та розвитку словесно-літературної складової. Періоди квадратної будови у творі є досить рідкісними, зокрема вони застосовані у пролозі. Довільність архітектоніки композиції підкреслена авторською назвою твору – хорова фантазія.
У творі спостерігаються риси контрастно-зіставленої форми, в якій простежуються елементи тричастинності. В такому розумінні структура твору складається із прологу, трьох контрастних частин та епілогу, що нагадує зразки епічних літературних творів із зачином та моральним висновком.
Хоча «Гайдамаки» були написані М. Вериківським ще у студентські роки, цей твір вже концентрував у собі цілий ряд показових рис, що отримають розвиток у його подальшій творчості. Загалом кантата відзначається виразною вокальністю, ясністю фразування, теситурною зручністю для виконавців. Твір сприймається як цілісне ідейно-образне розуміння поетом та композитором історичного минулого України. У «Гайдамаках» – як і в інших творах на слова Т. Шевченка – М. Вериківський зумів передати виразний та неповторний голос поета.

UDC 78.03:82-1
Anton Karmazin,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-8860-0355
Candidate of Liberal Studies,
Senior Reseacher at the Museum of theatrical, musical and cinema art of Ukraine,
Member of the National Union of Composers of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: karmazinanton82@ukr.net

THE CANTATA "HAIDAMAKS" BY MIKHAIL VERKOVSKY:
THE START OF SHEVCHENKO'S OWN

The article covers the cantata "Gaydamaki" by Mikhail Verikivsky. It starts the artist's appeal to the national historic issue and at the same time becomes the first in a series of his references to the poetry of Taras Shevchenko.
Keywords: cantata, gaidamaks, Verikivsky, shevchenkiana, historical past.