СИНКРЕТИЗМ ЕТНОМУЗИКОЗНАВЧОЇ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВОЛОДИМИРА ГОШОВСЬКОГО: до 100-ліття від дня народження

Тези доповіді

Розглянуто педагогічну діяльність Володимира Гошовського (1922–1996), що нерозривно пов’язана із науковою. Почасти її направленість диктувалася науковими поглядами вченого. Наукова проблематика В. Гошовського, зокрема, питання музичної діалектології, порівняльного музикознавства та кібернетичної етномузикології до деякої міри посідали місце у його лекційних викладах.
Ключові слова: Володимир Гошовський, етномузикологія, музична діалектологія, порівняльне музикознавство, кібернетична етномузикологія, педагогіка.

Володимир Гошовський розпочав педагогічну діяльність у 1946 році на Закарпатті, реалізувавши себе головним чином як педагог-виконавець. Проте, цей період для В. Гошовського став початком фольклористичної діяльності, а закарпатський регіон – фольклорною базою для вченого.
У львівський період (1961–1974) В. Гошовський – педагог-фольклорист: працював у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка (1961–1969), заснував Кабінет народної музики, організував експедиційну та наукову діяльність студентів. Значну увагу В. Гошовський приділяв фаховому вихованню студентів, їхній науково-дослідній роботі.
Передовсім, учений надавав особливого значення теоретичній підготовці студентів, їхньому системному навчанню. Для цього В. Гошовський розробив програму з музичного фольклору, ввівши теми, що перетиналися з його науковою тематикою: “Що таке фольклор”, “Що таке народна пісня”, “З історії збирання та дослідження народної пісні”, “Початок музики”, “Місце фольклору в історії музики”, “Виникнення жанрів”, “Знакові системи (семіотика)”, “Аналіз звукової системи і звукоряду”. В. Гошовський приділяв увагу різноманітним жанрам народної музики, їхньому виконанню та функціонуванню. У переліку лекцій значаться: “Веснянки”, “Купальські пісні (Петрівчані)”, “Русальні пісні”, “Осінній цикл”, “Весільні пісні”, “Речитативні форми в народній творчості”, “Народна лірика”, “Народне багатоголосся”, “Народні танці”, “Класифікація народних інструментів”. По суті, такий взаємозв’язок наукової та педагогічної діяльності В. Гошовського лише підтверджував високий рівень його лекцій.
Наступний, вірменський період В. Гошовського (1975–1986) головно був заповнений науковою роботою: працював на посаді старшого наукового співробітника в Інституті мистецтв при АН Вірменії. Проте, знайшов місце і для педагогічної, радше науково-педагогічної діяльності, а саме, В. Гошовський навчав спеціальну групу викладачів та аспірантів Єреванської консерваторії імені Комітаса основам каталогізації народних пісень, що теоретично і практично була пов’язана з його кібернетичною системою УНСАКАТ (Універсально Структурно Аналітичний Каталог).
У 1991 році В. Гошовський розпочав працю на кафедрі фольклористики Львівського університету імені Івана Франка. Повернення до академічного закладу мало своє підґрунтя: по-перше, вчений прагнув поділитися своїм величезним досвідом, набутим за багато років інтенсивної, клопіткої, часами виснажливої праці, та передати його студентам – майбутнім науковцям, дослідникам українського фольклору; по-друге, реалізувати конкретні науково-педагогічні програми; по-третє, створити в університеті Фонограмархів народної музики, або Центр народної музики, щось подібне до “Центру по вивченню народної музики Карпат”, заснованого ним в Ужгородському краєзнавчому музеї; по-четверте, підготувати фахових користувачів-дослідників для експлуатації розробленої ним автоматизованої інформаційної системи з опрацювання музично-фольклорних текстів УНСАКАТ, таким чином закласти підвалини кібернетичної етномузикологічної школи. Можливо, що це була одна з найважливіших підоснов і причин повернення В. Гошовського до педагогічної діяльності.
Ще до праці в університеті, на конференції “Фольклор у духовному житті українського народу”, що відбулася 24–25 січня 1991 р. у Львівському університеті, В. Гошовський виголосив доповідь “Музична фольклористика в системі людознавства”. Вчений обґрунтував поняття фольклористики як системи наукових галузей та дисциплін. Серед галузей та дисциплін музичної фольклористики В. Гошовський виділив: загальне етномузикознавство – фоноархівознавство, історіографія музичного фольклору, етномузична естетика; компаративістику – історико-порівняльне етномузикознавство, музичне слов’янознавство, музичне карпато-балкано-знавство; теоретичне етномузикознавство – аналітика, типологія, інформатика; мелогеографію – музична діалектологія, ареальна типологія; музичну семіологію – структуралістика; етномузичну соціологію – етномузична психологія, експериментальне етномузикознавство; органологію – органографія, інтерпретологія; кінето-лудографію – хореографія, лудографія (опис ігор, обрядів).
Цю працю етномузиколога можна вважати своєрідною програмою, яка частково лягла в основу викладання ним музичного фольклору в університеті. В. Гошовський продовжував традиції музичної фольклористики, започатковані у першій половині XX ст. А. Хібінським, Ф. Колессою, себто поставив на порядок денний питання підготовки етномузикологів у Львівському університеті. Для здійснення такої програми, вчений підготував трирівневий проект навчання студентів, на взірець викладання етномузикології в європейських університетах.
Перший рівень передбачав вивчення елементарної теорії музики та музичних форм, читання та відтворення нотних текстів. Також для цього рівня вчений запропонував слухання загального курсу українського музичного фольклору та історії української музичної фольклористики. Засвоєння цього рівня було обов’язковим для студентів української філології та етнографії 4 курсу та факультативно для 5 курсу.
Основне завдання другого рівня – подати фундаментальні знання з української музичної фольклористики. Для того студенти-філологи та етнографи (без музичної освіти) мали вивчати елементарну теорію музики та музичні форми, в повному обсязі сольфеджіо (читання та відтворення нотних текстів, транспозиція, розшифрування нескладних одноголосних мелодій). Стержневими дисциплінами для студентів В. Гошовський вважав курс українського музичного фольклору та музичної фольклористики. Для цілковитої відповідності цьому рівневі, В. Гошовський запропонував студентам ще такі курси: формалізація, аналіз та класифікація музично-фольклорних текстів; основи структурного аналізу; народні музичні інструменти в Україні; український танець і танок.
Третій рівень був розрахований на студентів, що мають знання в обсязі середніх музичних навчальних закладів і спеціалізуються в галузі музичної фольклористики. Крім усіх знань другого рівня, у своїх викладах В. Гошовський запропонував також вивчення історії європейської народної музичної культури та привернув увагу студентів студіями з історичного та порівняльного музичного слов'янознавства, запровадивши такі дисципліни: слов’янське музикознавство та порівняльне етномузикознавство; польова робота (стаціонарне обстеження народної музичної культури одного села та складання монографічної антології); структурний аналіз музичних текстів (моделювання, сегментація, систематизація народних пісень); кібернетична етномузикологія (розв’язування наукових задач за допомогою комп’ютера).
В. Гошовський виявився новатором такого проекту, позаяк запропоновані ним фольклористичні дисципліни на той час не викладалися у жодному навчальному закладі України, а деякі й на сьогодні не знайшли свого місця у навчальних планах. Враховуючи специфіку вищої школи, В. Гошовський розробив різні форми занять, зокрема такі, як колоквіуми, просемінари, семінари, лекції. Великого значення вчений надавав практичним заняттям студентів, а саме експедиційній, архівній та музейній практиці.
Лекції, запропоновані В. Гошовським, тісно перепліталися з його науковими дослідженнями, викладеними в основних працях вченого. Деякі теми були пов’язані з новітнім напрямком В. Гошовського – кібернетичною етномузикологією. Серед них: “Формалізація та структурний аналіз. Сегментація та кодування”, “Структурний (комп’ютерний аналіз пісні “Під дубиною”)”, “Фольклор і кібернетика. Формулювання задач на комп’ютері”.
Для повноцінного вишколу студентів В. Гошовський вважав за необхідне перейти від спонтанного навчання до системного, тобто запровадити комплексну програму навчання студентів на кафедрі, розробивши її в деталях від першого курсу до останнього.
Зважаючи на особливості виникнення, еволюції та побутування народної пісні, В. Гошовський намагався розкрити студентам можливі аспекти фольклористичних досліджень, серед них: прагматичний, порівняльний, теоретичний, географічний, семіологічний, соціологічний, історичний, психологічний, музично-лінгвістичний.
До важливого напрямку педагогічної діяльності В. Гошовського в університеті необхідно віднести наукове керівництво студентськими курсовими роботами. Вчений індивідуально, підходив до студентів, обов’язково враховував їхній рівень підготовки, в тому числі – музичної, коло їхніх інтересів, пропонуючи завжди на вибір декілька тем. Пріоритетними були теми, що здебільшого стосувалися методики, історії та теорії української музичної фольклористики.
В. Гошовський неодноразово підкреслював, що музична фольклористика як система наук, швидко розвивається, кожна її галузь – це сукупність окремих дисциплін. Аби досягнути належних успіхів, від науковців вимагається повна зосередженість, абстрагованість.
Оцінюючи загалом педагогічну діяльність В. Гошовського, варто зазначити, що вона мала ґрунтовну теоретичну базу, нерозривно пов’язану з його етномузикознавчими дослідженнями. Напрацьовані вченим різноманітні проекти, навчальні програми, становлять неабияку цінність для науково-педагогічної сфери діяльності.