ЗАРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ЧИТАЧЕЗНАВСТВА НА ТЛІ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА (КІНЕЦЬ XIX – ПОЧАТОК XX СТ.)

Тези доповіді

УДК 024(477):316.7“1890/1920”
Скорябкіна Жанна Анатоліївна,
ORCID 0000-0001-9905-0486
молодший науковий співробітник,
сектор запису читачів та контролю відвідувань
відділ комплексного бібліотечного обслуговування,
Інститут бібліотекознавства,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: marcenkozanna44@gmail.com

ЗАРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ЧИТАЧЕЗНАВСТВА
НА ТЛІ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА
(КІНЕЦЬ XIX – ПОЧАТОК XX СТ.)

Стаття простежує витоки наукового вивчення читачів і читання в українському соціокультурному середовищі в контексті перших професійних бібліотекознавчих досліджень.
Ключові слова: українське читачезнавство, методи вивчення читачів, склад читачів, читацький інтерес.

З другої половини ХІХ ст. в центрі уваги представників українського суспільного і просвітницького руху стала проблема формування і дослідження читацького контингенту, яка згодом перетворилася на одну з найважливіших теоретико-методологічних проблем бібліотечної діяльності.
Перші відомості щодо вивчення читача в Україні з’явилися 1866 р. у газеті «Киевлянин». Стаття, присвячена роботі Київської російської публічної бібліотеки, надавала розгорнутий статистичний аналіз складу читачів за їх категоріями, родом занять, статтю. Автор виділив дві домінуючі групи бібліотечних відвідувачів. До першої належали студенти університету і духовної академії, до другої – вихованці семінарії. Решту становили чиновники, поміщики, офіцери та ін. Жінок з-поміж користувачів нараховувалося вкрай незначна кількість, тож автор висловив припущення про недостатню результативність процесу тодішньої емансипації.
Видатні українські літературні діячі тих часів (П. Куліш, Д. Драгоманов, І. Франко) приділяли багато уваги проблемам формування народного читача, народної літератури, взаємозв’язку таких понять, як читач ¬¬– книга, читач¬¬ – письменник, читач ¬¬– бібліотека. Значну практичну роботу з дослідження потреб читачів здійснювали Б. Грінченко, С. Русова.
Вивчення читачів відбувалося здебільшого в освітніх закладах, зокрема в школах для дорослих. Яскравим, якщо не хрестоматійним прикладом перших вітчизняних читацьких досліджень є робота гуртка Х. Д. Алчевської, який діяв при Харківській жіночій недільній школі, де був розроблений так званий експериментальний метод вивчення читачів. В результаті багаторічної копіткої діяльності в 1884-1886 рр. в світ вийшов тритомний критичний покажчик «Що читати народу?», де аналізувалися книги для дорослого та дитячого читання.
Знаний український педагог і методист М. Корф розглядав книгу та читання як важливі складники самоосвіти. Він вперше запропонував використовувати методи спостереження, голосного читання, бесід про прочитане для визначення доступності читачам літературних текстів. За наслідками своєї роботи вчений уклав «Каталог народної бібліотеки».
Опрацьовуванню читацьких потреб, їхніх літературних інтересів і уподобань присвячені роботи М. Павлика, які містять значний фактичний матеріал про організацію роботи книгозбірень Галичини, Буковини та Закарпаття кінця ХІХ ст. Розроблені ним анкети охоплювали питання щодо створення читальні, її засновників та приміщення, складу та затребуваності фонду, тематику обговорень у читальнях, ставлення громадської влади та інтелігенції до читалень, перспектив розвитку, читацьких інтересів різних читацьких груп, зокрема жінок.
Психологічні аспекти пізнання читача і читання висвітлено українським філософом, літературознавцем Д. Чижевським, який у своїй статті «До психології читача і читання» проаналізував основні риси процесу читання та запропонував поділяти читачів відповідно до особливостей та форм читання. Український літературознавець О. Білецький у своїй роботі «Українська література серед інших літератур світу» наголошував на необхідності наукового, планомірного вивчення читача в різні історичні періоди, підкреслюючи, що історію літератури створюють не тільки письменники, а й читачі їхніх творів.
Соціологічними дослідженнями читача активно займалося київське культурно-освітнє товариство «Просвіта». 1907 р., на черговому засіданні, голова Ради «Просвіти» Б. Грінченко повідомив про рукопис «Що і як читає наш народ», що надійшов від члена товариства Д. Колоніуса. В ньому містився проект анкети для розповсюдження серед читачів з народу, ставлячи за мету дізнатися проте про те, «як читаються книжки», «що сподобалось», «що виявилось незрозумілим», «що бажано прочитати з якої тематики». Соціологічна робота «Просвіти» стала першою спробою наукового підходу до масового вивчення читача саме української книги.
Однією з перших культурних інституцій, яка спричинила глибокий вплив на суспільну думку, стала бібліотека. Вона соціалізувала читача, формувала його світогляд, застосовуючи масив інформації та знань, що містився у її фондах. На початку ХХ ст. проблема формування та дослідження читацького контингенту стала однією з найважливіших теоретико-методологічних проблем бібліотечної діяльності. Українські бібліотеки тих часів (наукова бібліотека Львівського університету, заснована 1608 р. при колегії єзуїтів, Одеська публічна бібліотека, створена 1830 р. та інші) зробили спробу проаналізувати фактор впливу на читача саме української книги.
Наукові дослідження щодо вивчення читачів активізувалися у 20-ті роки ХХ ст., коли була розроблена теорія бібліотечної психології, простежена психологія читача і читання, вивчена взаємозалежність читача та письменника. В цьому сенсі значний інтерес становлять праці Б. Боровича (Харківська бібліотека ім. Короленка), який досліджував склад читачів і зміст читання у бібліотеках Харківщини та Півдня України.
Потужними осередками формування теоретико-методологічних засад читачезнавства в Україні в 20-х роках ХХ ст. стала ВБУ – Всенародна бібліотека України (яка згодом стала Національною бібліотекою України імені В. І. Вернадського) та УНІК – Український науковий інститут книгознавства (науково-дослідна установа, що існувала в Києві в 1922-1936 рр. на базі Головної книжкової палати). Цікавим є доробок першого керівника Кабінету вивчення книги та читача при УНІК В. Іванушкіна, який запропонував вивчати читача в індивідуальному, а не в груповому порядку, як це переважно практикувалося у тогочасній бібліотечній діяльності; обґрунтував динамічність читацької психіки, визначив формулу раціонального читання.
Важливі аспекти вивчення читацького контингенту викладено в роботах Д. Балики, який розробив теоретичні засади та обґрунтував інформаційні потреби читачів; ввів в науковий обіг спеціальну бібліотекознавчу термінологію. Варто відзначити праці Н. Фрідьєвої, в яких було розроблено систему методів вивчення читацьких запитів у бібліотеках та експериментально підтверджено впровадження їх у практичну діяльність, а також запропоновано класифікацію читачів за соціально-демографічними ознаками, що визначали особливості читацьких потреб.
Саме завдяки самовідданій праці українських вчених-бібліотекознавців, у 20-х рр. ХХ ст. відбувся перехід від збирання розрізнених даних про склад читачів та читацькі інтереси в бібліотеках – до наукового узагальнення та обґрунтування теоретичних засад вітчизняного читачезнавства.

UDC 024(477):316.7“1890/1920”
Skorjabkina Zhanna,
ORCHID: 0000-0001-9905-0486
Junior Research Associate
the sector of recording readers and monitoring visits
Department of Сomplex Library Service,
Institute of Library Science,
V.I. Vernadsky National Library of Ukraine
Kyiv, Ukraine
e-mail: marcenkozanna44@gmail.com

THE BIRTH OF THE UKRAINIAN STUDY OF READERS
ON THE BACKGROUND OF SOCIO-CULTURAL DEVELOPMENT OF SOCIETY
(END OF XIX – BEGINNING OF XX CENTURY)

The article traces the origins of the scientific study of readers and reading in the Ukrainian socio-cultural environment in the context of the first professional librarian studies.
Keywords: Ukrainian reading studies, methods of studying readers, the composition of readers, reading interest.