ОБРАЗ «ВОРОГА» У «ВОЛИНСЬКОМУ КОРОТКОМУ ЛІТОПИСІ»

Тези доповіді

Розглянуто принципи конструювання образу «ворога» автором «Волинського короткого літопису» початку XVІ століття – татар та московитів. Визначено, за які «якості» вони потрапляють в категорію «чужі» та хто з ворогів є найпідступнішим.
Ключові слова: татари, московити, Волинь, Велике князівство Литовське, Костянтин Острозький, битва під Оршею, «свій»–«чужий».

У 35 томі масштабної серії «Повного зібрання руських літописів» серед так званих білорусько-литовських літописів було надруковано літописну пам’ятку, яка за своїм змістом та характером суттєво відрізняється від свого оточення. Укладач та редактор тому М. Улащик назвав цю пам’ятку «Волинський короткий літопис». На думку вченого, така назва краще відображає сутність літопису, адже його оригінальна частина була цілком присвячена подіям, що відбувалися на Волині, на противагу попередній назві джерела – «Київський скорочений літопис». Таку назву джерело отримало під час своєї першої публікації в 1836 р., хоча в ужитку вона була задовго до цього.
Зауважимо, що пам’ятка з умовною назвою «Волинський короткий літопис» є частиною Супрасльської літописної збірки початку XVI століття, віднайденої в Супрасльському монастирі (нині – територія Польщі, поблизу м. Білосток). У даний час літопис перебуває в російському державному архіві давніх актів у москві (ф. 181, оп. 1, № 21/26).
Текст «Волинського короткого літопису» можна поділити на декілька частин. Перша його частина має компілятивний, вторинний характер. Друга (1487–1500 рр.) та третя частини («Сказання про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею» або «панегірик/похвала» князю) є оригінальними та стосуються подій, що відбувалися на теренах Великого князівства Литовського (далі – ВКЛ) і Волинської землі зокрема. На думку вчених, «Сказання» було приєднане до літопису не раніше 1515 року. Пам’ятка є логічним продовженням літопису, хоча має свої правописні та мовні особливості.
Дослідники пов’язують створення «Волинського короткого літопису» з колом володимирського єпископа Вассіана. Зауважимо, що текст літопису «живий», емоційний. Автор був сучасником подій, що описуються. Він типовий «волинець», і та сама яскраво виражена патріотична позиція, яку зазвичай відзначають дослідники, – його звичне світосприйняття.
Об’єктом цього дослідження є оригінальні частини «Волинського короткого літопису». У центрі нашої уваги – образна система літописця, а саме конструювання образу «ворога» ВКЛ.
Ворог перший – татари (заволзькі, перекопські) та турки («Степ»). Їхній спосіб воєнної активності: грабіжницькі набіги на терени ВКЛ («приходиша татарове и с турки у Волынскую землю»). Напади здійснювалися з метою захоплення полону («и полону безчислено взяшь»). У літописі також зафіксовано, що по відношенню до мирного населення татари чинили насилля, руйнування, грабунок, убивства. Напади очолювали сини кримського хана Менґлі І Ґерая. Літописець повідомляє про 5 татарських набігів на Волинь, а також Поділля: 1491 р. – напад заволзьких татар на Волинь та Польщу, були розбиті під м. Заславом (суч. Ізяслав) «волынцями з ляхи» на чолі зі старостою луцьким, маршалком Волинської землі князем Семеном Юрійовичем Гольшанським; 1495 р. – напад перекопських татар на чолі з сином Менґлі І Ґерая на Волинську землю, були розбиті литовцями та волинцями під керівництвом Семена Гольшанського під час облоги татарами м. Корця; 1496 р. – напад перекопських татар на чолі з синами Менґлі І Ґерая на Волинську землю, невелике литовське військо під керівництвом князя Семена Гольшанського, пана Василя Хрептовича та князя Костянтина Острозького, оточене в Рівненському замку значно більшим татарським військом, було змушене капітулювати; 1496 р. (восени) – перекопські татари на чолі з племінником Менґлі І Ґерая Епачею сплюндрували Волинську та частину Польської землі; 1497 р. (навесні) – набіг татар та турків на Волинську землю, були перехоплені за Полонним та розбиті князем Михайлом Острозьким; 1497 р. (влітку) – напад перекопських татар на Олевську та Мозирську волості, розбиті під м. Брацлавом князями Михайлом та Костянтином Острозькими. Зауважимо, що намагання бити ворога, обтяженого здобиччю на зворотному шляху, було складовою частиною військової тактики у війні з татарами.
Як бачимо, в літописі фіксуються і поразки «наших» від татар, проте, як слушно відзначив В. Ульяновський, таким подіям літописець «не задає тону ”неслави”», пояснюючи це мізерною кількістю руського війська або апелюючи до Божої кари за гріхи християн. Літописець мав пієтет до Дому князів Острозьких, отже і перемогу князів Михайла та Костянтина Острозьких над татарами описує особливо «емоційно», прославляє князів та просить для них Божого благословення. Також не стримує автор своїх почуттів, оповідаючи про подію, пов’язану з татарами, яка його дуже вразила та шокувала: вбивство татарами митрополита Київського та всієї Русі Макарія (Чорта): «Никогда бо сие случися у Рускои земли преже сего, отнеле же и прияхом крещение, яко ныне сотворися тому архиерею Божию от поганых».
Перерахуємо епітети, якими літописець позначає татар: «поганци», «поганыи», «половци», «агаряны», «окаяныи агаряны», «языки агаряньскиа», «чада агаряньскиа», «безбожныи агаряны»; «проливаючи кров их бесурменскую» (останній – зі «Сказання»). Такі позначення в цілому демонструють іновірність ворога.
Татарам протистоять: «наши», «христианы», якщо напад було здійснено на Волинську та Польські землі, й татарам чинили опір волинці та ляхи («Тогды невидимо може Бог христианом над погаци»), та «наши», «православныи», «правоверныи князи», якщо напад було скоєно на Волинську землю або Поділля, і татарам опиралися місцеві військові загони («победу дарова православным единого лета над безбожными агаряны»). Літописець добре усвідомлював та підкреслював цей момент.
Отже, літописцем чітко вимальовується дистанція між «своїми» («наші») та «чужими» (татари). Дихотомія «свій»–«чужий» знаходить утілення й у протиставленні єдиновірні–іновірні. Як було зазначено, літописець коригував цей момент, враховуючи поточну ситуацію: християни–мусульмани або православні–мусульмани. Напади татар сприймалися літописцем як «стихійне лихо» («Божа кара»), що спіткало землі ВКЛ та сусідніх із ним країн за гріхи християн. Зауважимо, що автор «Сказання» рішучо закликає князя Костянтина Острозького «абы побивал силную рать татарскую, проливаючи кров их бесурменьскую» так само, як московитів.
Наступний ворог – московити («москвич»). Їхні керманичі: великі князі московські Іван Васильович, Василь Іванович. Спосіб військових виправ московитів: неочікувані напади на землі ВКЛ без оголошення війни («без вести»), з раптовим розірванням мирного договору («преступив докончание и крестное свое целование»). Мета московитів: відібрати у ВКЛ усі руські землі: «побра великии князь Иван Василевич московскии городы литовскии»; «некоторые городы, очину и дедину великаго славнаго господаря Жикгимонта … почал поседати». Їхні напади супроводжувалися вбивствами, насиллям, пограбуванням мирного населення.
У «Волинському короткому літописі» знайшли відображення такі події: 1493 р. – взяття московитами Вязьми, захоплення волостей та міст Смоленської землі (цим подіям передувала зрада та втеча до москви із землями ВКЛ князів-перебіжчиків); 1500 р. – захоплення військом московським Чернігова, Стародуба, Новгород-Сіверського та інших міст Чернігівської землі (події супроводжувала зрада князя Семена Бельського, який «предасть… изменив целование»); 1514 р. – взяття Василієм Івановичем м. Смоленська; 1515 р. (так у літописі, має бути 1514 р.) – переможна битва під Оршею під командуванням князя Костянтина Острозького, навколо якої і побудований текст «Сказання».
Велична постать князя Костянтина Острозького не є об’єктом нашого дослідження. Ми ж відзначимо кілька цікавих моментів зі «Сказання», що мають відношення до нашої теми, – як саме зображує літописець Василя ІІІ (Василя Івановича) та Сигізмунда І Старого; московитів та військо ВКЛ на чолі з Костянтином Острозьким.
Василь ІІІ – «сильний пан», «недруг», «неприятель», який «преступив докончание и крестное свое целование от меншаго на блъшее зло подвигнулся, имея ненасытную утробу лихоимениа … бо нет пущаго человеку как въжделене чюжого имениа». Літописець порівнює його з Антіохом, який був переможений вірменським царем Тигранісом (з яким порівнюється в «Сказанні» Костянтин Острозький).
Сигізмунда І Старого автор «Сказання» наділяє шанобливо-позитивними якостями: «великий славний господарь», «великославний король», який, на противагу московському князю, «свою правду держал ему непорушно и невыступно в всем».
Згадуючи військо московське («москвич»), автор підкреслює його багаточисельність: «много множества людеи великого князя московского»; «великое множство людеи неприятелскых», «сила великая московская». Натомість їм протистоять хоробрі воїни литовські і руські, «великомногоможныи вои литовскии», «храбрые рыцери оные вдатныи витязи», (автор порівнює їх з воїнами Олександра Македонського). Літописець зазначає, що військо під командуванням Костянтина Острозького діяло «яко одны», не забуваючи відзначити і роль коронного війська польського (з «пособию великославных и шляхотных рыцереи вдатных панов поляков посполите»).
На переконання літописця, Бог та «правда» були на боці ВКЛ («возма Бога на помоч»; «ныне тым пророчьством подарил Бог князи Костянтина Ивановича»). Для підтвердження своїх переконань автор цитує Святе Письмо та твори Отців Церкви (прп. Єфрема Сирина зокрема), вбачаючи в них пророцтво щодо безсумнівної поразки князя московського («Мне ся грешному видить: ныне все то ся стало великому князю Василю московскому»).
Отже, до категорії «чужі» літописець відносить, насамперед, великого князя московського (цей ворог персоніфікований, має «обличчя»), а разом із ним московитів. Цей «чужий» має на меті загарбання земель ВКЛ. Він сильний, підступний, такий, що не дотримується жодних правил, тобто ментально інакший. Зауважимо, що принцип віри тут не спрацьовує, бо цей ворог єдиновірний, але потурає людські та Божі закони.

UDC94(477.82)(093.2) )«15»:[159.955-021.485](=161.1=512.145)
Maryna Filipovych,
ОRCID 0000-0002-7184-3203,
Candidate of Historical Sciences, Senior Research Fellow,
Department of Codicology and Codicography,
Institute of Manuscript,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: marifil@ukr.net
THE IMAGE OF THE «ENEMY» IN THE «VOLYN SHORT CHRONICLE»
The principles of construction the image of the «enemy» – Tatars and Moscovites were considered by the author of the «Volyn Short Chronicle» of the beginning of the XVI century. It is determined for which «qualities» they fall into the category of «alien» and which of the enemies is the most insidious.
Keywords: Tatars, Moscovites, Volyn, Grand Duchy of Lithuania, Konstantin Ostrozhskyi, the battle at Orsha, «own»–«alien».