«УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ СМІЛИВО МОЖЕ ДИВИТИСЬ В ОЧІ МАЙБУТНОСТИ …»: РЕАЛІЇ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В ПІДРУЧНИКУ ІСТОРІЇ МАКСИМА СЛАВІНСЬКОГО

Тези доповіді

УДК 94(477):323.39"1910/1930"
Іваницька Світлана Григорівна,
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-1677-1013,
доктор історичних наук, доцент, викладач соціогуманітарних дисциплін,
Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія,
Запоріжжя, Україна
isvetlana@hotmail.com

«УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ СМІЛИВО МОЖЕ ДИВИТИСЬ В ОЧІ МАЙБУТНОСТИ …»: РЕАЛІЇ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В ПІДРУЧНИКУ ІСТОРІЇ МАКСИМА СЛАВІНСЬКОГО

Аналізується висвітлення М. Славінським (1868–1945) у курсі лекцій «Історія України» (Подєбради, 1933-34) впливу «Великої війни» на українські землі й обґрунтування колапсу Російської імперії.
Ключові слова: Максим Славінський, Перша світова війна, еміграція, діаспора, Українська господарська академія, Подєбради

Максим Антонович Славінський (1868–1945) – юрист та історик за фахом, журналіст, поет і перекладач – за покликанням, політичний діяч – за громадським обов’язком, у 1905–1917 рр. відстоював модерністську альтернативу реформування Російської унітарної держави шляхом реалізації моделі створення політичної нації, принципів мультикультуралізму й федералізму, критикував консервативний імперський проект. Перебував у лавах Української демократично-радикальної партії і партії кадетів (партії Народної свободи), намагався забезпечити взаємодію в середовищі ліберальної опозиції. В період назрівання конфлікту Центральної Ради й Тимчасового уряду (червень – вересень 1917 р.) домагався національно-територіальної автономії України в складі Російської федеративної демократичної республіки. В 1918 р. в умовах дезінтеграції імперського простору повернувся до Києва, увійшов у світ української політики, як член ЦК брав участь у роботі Української партії соціалістів-федералістів. У добу гетьманату – радник МЗС, посол Української Держави в Області Війська Донського, член мирної делегації на перемовинах з Радянською Росією, міністр праці в другому кабінеті Ф. А. Лизогуба (25.10.–15.11.1918). З 1919 р. посол Директорії УНР у Чехословаччині. Діяльність М. А. Славінського в еміграції (1920–1945 рр.) спрямована на ствердження ідеї української національної державності. З 1923 р. читав лекції з історії західноєвропейської літератури в Українському високому педагогічному інституті імені М. Драгоманова в Празі, працював на посаді професора новітньої історії в Українській господарській академії в Подєбрадах. Як зазначалося в львівському періодичному виданні з приводу його 75-річного ювілею, це – «один із рухливіших представників української політичної еміґрації на Заході. Ні один політичний виступ українців не обходився без поради Славінського, не було національно-культурного свята, в якому б він не брав участи; тут він часто промовляв, приковуючи до себе слухача гарними промовами […]. Крім ориґінальних і перекладних поезій, архів Славінського у Празі зберігає багато дечого іншого, гідного появи друком, зокрема його «Спомини», що їх саме він закінчив» (В. С. Максим Славінський. (З приводу сімдесятип’ятиліття). Наші дні. 01.08.1943). Залишив оригінальний конспект лекцій для слухачів курсів українознавства, виданий на правах рукопису в 1933-34 рр. Це – двадцять текстів, контрольні питання, вступ, кінцеві уваги.
Особливий інтерес для осягнення модерної історії становить лекція 20-та, яка має таку структуру: «Українство за часів великої війни. Занепад Російської Імперії, Центральна Рада. Проголошення Української Народньої Республіки. Німці на Україні. Гетьман Павло Скоропадський. Реставрація. Повстання. Директорія. Трудовий Конгрес. Злука з Галичиною. Боротьба з Московською навалою. Окупація України. Доля західних земель» (Славінський М. Історія України. Подєбради: [б. в.], 1933-1934. [Курси українознавства при Українській Господарській Академії в Ч.С.Р. Вип. 1, курс ч. 81. На правах рукопису]. С. 167-174). Розглянемо висвітлення Славінським, свідком і учасником подій, впливу Великої війни на українські землі, українське суспільство (назв. праця, с. 167-175). Найбільш значущими в концептуальному сенсі є наступні формулювання історика.

1. «Велика війна на Сході Європи в значній мірі велася на території України, її коштами, можливостями та її людськими силами... Майже половина колосального російсько-австро-германського фронту припадала на українські землі, українським хлібом та худобою годовано російські мільйонові армії, з українського заліза, за допомогою українського ж вугілля, вироблялася несчислима військова зброя; українське населення дало з свого складу понад три мільйони люду для ворожих собі армій».

2. «Перемагаючи трагічне почуття, бо ж по обох сторонах того фронту, в шерегах російських та австрійських військ, стояли українські частини, українці лояльно, щодо своїх держав, виконували свій обов’язок. На самих початках війни сподівалися, що ті жертви й той трагізм, та нещаслива доля, будуть викуплені в майбутньому доброю ціною. Бо ж усі, без винятку, держави, що вступили до війни, урочисто були приобіцяли боронити прав усіх поневолених народів…».

3. Але ті урочисті обіцянки так і залишилися обіцянками; щодо українства, то для нього справа обернулася найгіршою стороною. «Даючи свої обіцянки, російська влада застерегла собі право не прикладати їх до своїх підданих, бо … у Російській імперії жадних поневолених народів не було, а існували вони нібито лише поза кордонами тої імперії. Виправдуючи себе в такий спосіб, московські люди використали війну, військовий стан та саму військову силу … на те, щоб ціле українство спробувати знищити до тла, щоб вирвати з корінням цілий український рух з рідного ґрунту. Вони методично взялися до цієї справи, і то не лише на Великій Україні, але й у Галичині, бо була ця країна, в більшій частині своїй, довший час окупована московськими арміями».

4. «На галицькій території українство було плюндровано так, як це вміли завжди, вміють і тепер робити тільки москвини. Усе, що мало хоч би лише саму українську назву, було ними погромлене до краю… Але не лише москвини переслідували галичан, переслідувала їх і австрійська влада…».

5. «Гірко жилося українству і в межах Російської імперії. Усі органи друку, всі українську організації, що якось то вижили попередню післяреволюційну реакцію, було закрито, сотні видатніших людей заарештовано, а з прифронтової смуги вислано було до далекої Московщини біля двох мільйонів населення».

6. «Так за великої війни, по обох сторонах фронту, нехтуючи голосні обіцянки свої, ставилися до поневоленого українства».

7. На початку 1917 р. Російська імперія «катастрофічно впала». Жовтневим повстанням 1917 р. «можна датувати не лише фактичний розклад Росії, … але й формальний її розпад, бо ж в скорому часі після того всі… імперські провінції… проголосили себе, незалежними самостійними державами, а поміж них перша – Україна».

8. Висновок автора був наступний: «Нам, свідкам великої політичної катастрофи на Сході Європи, а в тому й на нашій батьківщині, свідкам найбільшого народнього горя українського, послала історія й найбільшу втіху, побачити на власні очі, відчути власним серцем, як український народ воскрес до нового життя, стає єдиним національним організмом, непереможним і навіки незмінним».

М. Славінський мав безумовний історичний оптимізм, здатність глибоко розуміти минуле України й відчувати імпульси майбутнього. Його текст і історіософські роздуми варто перечитати й переосмислити наново.

UDC 94(477):323.39"1910/1930"
Svitlana Ivanytska,
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-1677-1013,
Khortytsia National Training and Rehabilitation Academy,
doctor of historical sciences, associate professor,
teacher of socio-humanitarian disciplines,
Zaporizhzhia, Ukraine
isvetlana@hotmail.com

«THE UKRAINIAN NATION CAN BRAVELY LOOK INTO THE FUTURE...»: THE REALITIES OF THE FIRST WORLD WAR IN THE HISTORY TEXTBOOK OF MAXIM SLAVINSKY

An analysis of M. Slavinskyi (1868–1945)'s coverage of the «History of Ukraine» lectures (Podebrady, 1933-34) on the impact of the «Great War» on Ukrainian lands and the justification for the collapse of the Russian Empire is presented.

Keywords: Maksym Slavinskyi, I World War, emigration, diaspora, Ukrainian Economic Academy, Podebrady