Романи-психографії Степана Процюка про письменників: комунікація автора й героя

Тези доповіді

УДК 929(477) Процюк
Александрова Галина Андріївна,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-5136-5160,
докторка філологічних наук, старша наукова співробітниця,
провідна наукова співробітниця,
відділ теорії та методики біобібліографії,
Інститут біографічних досліджень,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: galekss@ukr.net

РОМАНИ-ПСИХОГРАФІЇ СТЕПАНА ПРОЦЮКА
ПРО ПИСЬМЕННИКІВ: КОМУНІКАЦІЯ АВТОРА І ГЕРОЯ

Розглянуто співвіднесення біографій українських письменників із внутрішнім світом митця в романах-психографіях С. Процюка. Проаналізовано зв’язок автора і його героїв, належність до спільного психотипу, аспекти їхньої комунікації, духовної спорідненості.
Ключові слова: Степан Процюк, біографія, роман-психографія, автор, герой, комунікація.

Художня біографія залежить від сучасних їй філософських і суспільних теорій, надто, коли йдеться про знакові постаті в національній історії та культурі. Особливий інтерес становить біографія одного письменника, написана іншим – нині вона є сферою постійних трансформацій.
Серед творців нової літературної біографіки, що відповідає сучасним читацьким інтересам і запитам – Степан Процюк (1963 р. н.), який поєднує мистецький і викладацький талант, оновлює форми біографічної реконструкції творчих доль українських письменників. Автор розуміє, як важливо поширювати біографічні знання, і підносить культуру сприйняття біографічної інформації для широкої аудиторії. Митець популяризує власну творчість, активно спілкуючись із читачами й журналістами, є автором ютуб-каналу про письменників і письменництво.
У 2010–2011 роках С. Процюк видав три романи – «Троянда ритуального болю», «Маски опадають повільно», «Чорне яблуко», у яких предметом художньої обсервації стали Василь Стефаник, Володимир Винниченко і Архип Тесленко. Новаторство С. Процюка в жанрі психографії (таке визначення автор дає своїм романам) зазначали І. Андрусяк, Є. Баран, Л. Горболіс, В. Карп’юк, В. Куюмурджи, Б. Пастух, Л. Скорина, І. Славінська, О. Соловей, Р. Харчук, А. Черниш та ін. Сам письменник наголошує: психографія – це психічна історія душі, психічна біографія особистості, і для її написання треба мати певні знання з психоаналізу. Відчувається внутрішня єдність його трилогії: вона утворює три ступені: занурення в людську психіку, підсвідоме, у лабіринти вразливої письменницької душі. Психографія – психологічне дослідження життєвого шляху історичного діяча – це синтезоване жанрове утворення, яке постало на перетині психології і біографії; воно запропоноване ще З. Фройдом у психографії, присвяченій Леонардо да Вінчі (1894). В Україні першим до неї долучився В. Петров (Домонтович) у творі «Романи Куліша» (1930), отже, С. Процюк відроджує і продовжує традицію цього жанру в українській літературній біографіці.
Причиною вибору постатей Володимира Винниченка, Василя Стефаника й Архипа Тесленка, як не раз зазначав С. Процюк, стало його захоплення екзистенційною літературою, яку представляли ці творчі особистості, подібні до його психотипу. Їхній внутрішній світ найбільше зрозумілий авторові – він вважає, що можна писати лише про тих письменників, які близькі йому за психічною структурою: Стефаник – бунтарським романтизмом, Винниченко – сміливістю й водночас надчутливістю, Тесленко – внутрішньою добротою, сором’язливістю, тонким психічним складом.
Міркуючи про схожість психотипу, С. Процюк іде ще за Плутархом, який обирав для своїх життєписів персоналії, дотримуючись певних вимог: видатні діячі, на його думку, мали бути непересічними особистостями й водночас – моральним прикладом для нього. Очевидно, у внутрішньому світі героїв своїх романів-психобіографій автор шукає відповіді на важливі екзистенційні питання, зіставляючи їхні позиції з принципами власного життя.
На збігові психотипів як на обов’язковій умові для написання біографії автор акцентує не раз в інтерв’ю, зазначаючи потребу відчувати зв’язок між фактами своєї долі й біографією персонажа. Він визнає, що його біографії суб’єктивні, адже про кожну людину, кожну подію може бути нескінченність версій. Окрім того, робота над життєписами людей, близьких за психотипом, допомагає краще зрозуміти власні пошуки й стани.
С. Процюк у цих письменниках знаходить споріднену душу – свого соулмейта (англ. Soul – душа, mate – рідний, близький). Це метафізичне поняття ввійшло в літературно-психологічний обіг порівняно недавно. Ідеться про відчуття дивного неусвідомлюваного зв’язку на генетичному рівні: ніби герой давно знайомий з автором і прийшов з іншого життя, з іншого виміру. Критики відразу помітили автобіографічний складник цих психобіографій і зазначили, що невротичність В. Стефаника, велич В. Винниченка й закомплексованість А. Тесленка – то і є Степан Процюк. Письменник визнає, що в нього присутні ці риси, але вони притаманні не лише його героям – це одне із дзеркал недосконалої людської природи, оскільки будь-який твір є автопортретом (метафізичним, метафоричним, ірреальним, образним).
С. Процюк не заперечує можливостей ототожнення своєї біографії з життєписом персонажів: у версіях психічної біографії, на його думку, неможливо без «авторської тіні», адже в якомусь сенсі кожен митець пише власну біографію, і це або варіації автобіографії, або біографія й «кардіограма» власної душі.
Автор вдається до умовного способу, моделюючи долі своїх героїв зовсім інакшими за певних умов, за яких можна було б змінити події в їхньому житті. Тому біографічний час головних героїв його романів не цілісний, адже в нього повсякчас втручається автор, його обличчя «проглядає» крізь усі тексти. Найбільше ситуацій і подій зображено за допомогою діалогів автора з героями, через які С. Процюк здійснює комунікацію з читачем, передає йому судження, думки, світоглядну позицію своїх персонажів, прагне досягти єдності зі своїм героєм і образно виразити її через біографію персонажа, тому читач певною мірою ототожнює у своїй уяві автора з героями творів. Документальні джерела підпорядковуються творчому задуму автора, який повсякчас втручається в художню тканину розповіді, і тому романи не цілком відповідають традиції зображення письменника-класика в українській культурі, а є експериментаторськими творами. С. Процюк поєднує в собі якості біографа, літературознавця й психолога – цим його твори акцентують на міждисциплінарному статусі біографіки.

UDC 929(477) Protsiuk
Halyna Аleksandrova,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-5136-5160,
Doctor of Philology, Senior Research Fellow,
Leading Research Fellow,
Department of Theory and Methods of Biobibliography,
Institute of Biographical Studies
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: galekss@ukr.net
PSYCHOGRAPHY NOVELS BY STEPAN PROTSYUK ABOUT THE WRITERS: COMMUNICATION OF THE AUTHOR AND THE HERO
The correlation of the biographies of Ukrainian writers with the inner world of the artist in the psychographic novels of S. Protsyuk is considered. The connection between the author and his characters, belonging to a common psychotype, aspects of their communication, and spiritual kinship are analyzed.
Keywords: Stepan Protsyuk, biography, psychographic novel, author, hero, communication.