НАУКОВІ АРХІВНІ КОМПЛЕКСИ: ТЕНДЕНЦІЇ І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ

ЗаявникОнищенко Олексій Семенович (Україна)
КонференціяМіжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація. Інноваційні трансформації ресурсів і послуг» (2022)
ЗахідСекція 5. Архівна та рукописна наукова спадщина: традиції та перспективи формування, дослідження, цифровізаційні виклики
Назва доповідіНАУКОВІ АРХІВНІ КОМПЛЕКСИ: ТЕНДЕНЦІЇ І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

УДК 930.25:001]:004
Онищенко Олексій Семенович,
ORCID 0000-0003-2424-0554,
академік Національної академії наук України,
доктор філософських наук, професор,
радник Президії Національної академії наук України,
заслужений діяч науки і техніки України,
почесний генеральний директор,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: osony1933@gmail.com

НАУКОВІ АРХІВНІ КОМПЛЕКСИ:
ТЕНДЕНЦІЇ І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ

Розглядаються проблеми формування і функціонування архівних комплексів, зокрема наукових, використання цифровізації для збагачення архівного ресурсу і сервісу, показуються синергетичні наслідки зближення архівних комплексів з бібліотечними і музейними, перетворення системи архівних комплексів у різновид Великих Баз Даних, окреслюється інноваційна модель архівознавства і відповідно професії архівознавця як сплаву наукознавства, історії науки, низки спеціальних історичних дисциплін та цифрових інформаційних технологій.
Ключові слова: архів, архівний комплекс, архівний ресурс, архівний сервіс, архівознавство.

Архів – комплексне явище. Від зародження, впродовж всієї своєї історії і буде ним у майбутньому. Бо він зберігач документів. Досі переважно писемних. Але не тільки. Характер архівного комплексу залежить передусім від того, які представлені в ньому документи, якого вони виду писемності (рукописні, друковані, електронні), на якому вони носії інформації (камені, кістці, глині, дереві, металі, папірусі, папері, пергаменті, полотні, воску, платівці, плівці, склі, тощо і нарешті електронних носіях інформації), якого вони походження (від державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, приватних осіб) і головне якого вони змісту (а тут може бути весь спектр від політичного до побутового).
Завдання архіву – збирати, зберігати і вводити в суспільний обіг всі види документів. Проте можуть бути і спеціалізовані архіви, що накопичують у себе окремі види документів. Якщо за орієнтир береться спосіб закріплення інформації, то це будуть архіви рукописів, творів друку, цифрові архіви, а коли критерієм відбору документів служить їх зміст, то матимемо галузеві архіви – наукові, технічні, юридичні, літературні, воєнні, тощо. І кожен з них може мати довгу низку своїх профільних підрозділів.
Звичайно, архівний комплекс включає в себе не тільки фонди документів, а й пошуковий апарат до них, технології збереження, консервації, реставрації, засоби оприлюднення, набір послуг, оргтехніку, приміщення і колектив фахівців, які забезпечують архіву існування і розвиток. З усіх органічних складових архіву визначальна роль належить змістовій складовій – документному фонду. Він основний архівоутворюючий елемент. І цінність архіву криється саме у змісті його документного масиву. Це – ядро архівного комплексу.
Кожен архівний документ важливий (а тим більше їх зібрання) як свідчення (здебільшого з перших вуст) про факти, події, процеси, людські особистості. Ступінь цінності архівного документу залежить від об’єктивності, достовірності, повноти зафіксованого в ньому свідчення. Звичайно ж, має значення і давність та унікальність документу. Керуючись критерієм змісту архіву, найбільшу суспільну значущість слід віддати науковим архівам. У них міститься основна частина інтелектуальної спадщини, в якій зосереджені найважливіші цивілізаційні здобутки – знання. У цьому суттєва перевага наукового архіву над всіма іншими видами архівів.
Історична тенденція розвитку наукових архівів – тяжіння до комплексів. Нарощуються архіви окремих установ і організацій. З них створюються розподілені системи, що інтегруються в центр – комплекс. Прикладом може служити організація архівної справи в Національній академії наук України. Кожна її наукова установа веде свій архів, поступово частинами передає матеріали до центрального архіву Академії. Нині його уособленням є Інститут архівознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.
Традиційно наукові архівні комплекси комплектувалися за рахунок архівних потоків установ відповідної системи і головним чином документами на паперових носіях інформації і у вигляді рукописних та машинописних текстів. Бібліотечні, музейні, масмедійні, інші види документів займали у наукових архівних комплексах, як і в архівних комплексах взагалі, другорядне місце. Цифровізація внесла кардинальні зміни в процес формування архівного ресурсу. Вона відкрила небувалі можливості для масштабного наповнення архівного контенту усіма видами оцифрованих і цифрових документів. Архіви ще не готові (технічно, технологічно, кадрово, організаційно) до системної реалізації цієї можливості. І це перша для архівів доленосна проблема, від характеру вирішення якої матимемо у наслідку або вибух зростання архівного ресурсу або зменшення разом із зменшенням документів на паперових носіях інформації. Зростання документного фонду – базовий чинник архівного розвитку.
Друга породжена тією ж цифровізацією доленосна для архівів проблема – адекватна відповідь на розмивання меж між архівами, бібліотеками і музеями. Відповідь прийнятна і сприятлива для всіх трьох згаданих сторін. Електронний документ не знає поділу на архівні, бібліотечні чи музейні його види. Він може передавати вигляд і зміст будь-якого виду документу. І він бажаний як у архівах, так і в бібліотеках та музеях. Якщо раніше для архівних фондів основним документом був рукопис (машинопис), бібліотечних – твір друку (книжка, журнал, газета), музейних – річовий артефакт, то тепер у них основним все більше стає електронний документ. Видова документна специфіка зникає. Архіви, бібліотеки і музеї отримали однакові шанси для інтеграції усіх видів документів у електронному варіанті.
Цифровізаційна трансформація фондів архівів, бібліотек і музеїв може йти у двох напрямах: конструктивної взаємодії – взаємодоповнення, посилення, підтримки, збагачення, взаємодоступу до фондів і неадекватної конкуренції – перехоплення потоків документів, посилення обособлення і у підсумку взаємопослаблення. Суспільству ж потрібні всі три інформаційні центри, про які тут йдеться. Разом вони складають документну платформу інтелектуального середовища. Оптимальним для подолання цієї дилеми бачиться синергетичний підхід – прагнення об’єднання у кожному випадку ресурсних потужностей архівів, бібліотек і музеїв, формування, так би мовити, атмосфери архівно-бібліотечно-музейної синергії.
Це потребує удосконалення і політики комплектування фондів. Доцільно зняти видові обмеження для відбору документів. Безумовно, ні архів, ні бібліотека, ні музей не в змозі збирати всі документи, що стосуються їх профілю. Тим більше, коли вони універсальні. Можливо оправдав би себе курс на тематичний відбір, щоб інформація, незалежно від виду документу, про якісь події, факти, явища, процеси, особистості сконцентрувалась у певному фонді, базі даних. Показовим прикладом такого підходу є Шевченківський портал в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України і Малій академії наук України, де в цифровому форматі представлені всі виявлені на сьогодні документи про творчість, життя і діяльність Тараса, навіть про шляхи, якими йому довелось подорожувати в Україні і за її межами.
Подібно будуються і електронні архіви В. І. Вернадського, М. С. Грушевського, Б. Є. Патона. На таку повноту слід орієнтуватися і при формуванні архівів наукових установ і організацій.
Назріла необхідність розширити у наукових архівних комплексах місце і значення аудіовізуальних документів. Наукові архіви, особливо особові архіви вчених, бідні на фото-фоно-кіноматеріали. Тому при представленні минулого спадку сьогоденню і майбутньому складно показати цікавий ілюстративний ряд. А загальна тенденція в масмедійному полі така, що текстова інформація все більше поступається місцем візуальній. Та й взагалі для аналізу наукових досягнень, внеску вчених не достатньо тільки інтелектуальних текстів. Важливі свідчення дають нам документи про наукові і побутові уподобання дослідника, його оточення, зв’язки, відгуки про нього у прфесійних колах і в ЗМІ. Все це нерідко відсівається на початковому етапі фондоутворення. Науковий і соціальний портрет ученого через це часто неповний. У архівній справі важливо враховувати зростаючу у суспільстві увагу до антропоцентризму.
Збагачення документного архівного ресурсу відкриває додаткові можливості для розвитку архівного сервісу. Традиційно в архівах переважали пошукові, довідкові, просвітні послуги. У наш час швидкого і масштабного обігу інформації на перший план виходить суспільний запит на аналітичні, експертні, прогнозні послуги. У наукових архівах, зокрема великих архівних комплексах, накопичена найбільш достовірна документна база для виконання цього завдання. У свою чергу це вимагає розвитку архівознавчих досліджень, на основі яких виводяться уроки минулого для організації сучасного і планування майбутнього життя. Багатьох нинішніх суспільних негараздів можна було б уникнути, коли б голоси минулого, закодовані в архівних документах, були своєчасно почуті і враховані.
Вибухове зростання можливостей накопичення архівного ресурсу, викликане цифровізацією, випереджає зростання можливостей його освоєння і суспільного використання. Архівне співтовариство бачить, констатує цю проблему, але ще не вийшло на рівень її подолання. Основних причин тут дві: недооцінка управлінськими колами і громадською думкою архівів, як носіїв інтелектуальної спадщини минулого і недостатня навчальна підготовка і самопідготовка архівних кадрів для роботи в інноваційному інформаційному просторі. Тому забезпечення архівної справи залишкове, а професія архівіста не надто пріоритетна.
Ситуація вимагає суттєвого удосконалення підготовки і підвищення кваліфікації архівних фахівців у напрямі цілеспрямованої орієнтації на безперервні інноваційні трансформації в інформаційній сфері і необхідність архівів органічно вписуватися у мінливий процес. Професія архівіста має міждисциплінарний характер. Вона давно переросла вузькі, поверхові уявлення про архівіста тільки як про збирача, зберігача, шукача документів. Архівознавство – це сплав документознавства, джерелознавства, бібліографознавства і цілої низки інших спеціальних історичних дисциплін. Сюди ще слід додати практичне володіння необхідними інтелектуальними інформаційними технологіями. Для наукових архівів принципова важливість обізнаності в галузі історії наук, зокрема тих, які представлені в їхніх документних масивах. Узагальнено: сучасний архівознавець – це науковець широкого міждисциплінарного діапазону. Відповідно і забезпечення його діяльності повинно відповідати цьому вагомому образу.
Невідкладною проблемою для розвитку архівів і архівних комплексів є підвищення соціальної віддачі від їх діяльності, суттєве розширення спектру послуг. Для архівних комплексів, які часто є гігантами концентрації документів, явно недостатньо виконання звичних інформаційних послуг (типу підготовки довідок, копій, виставок тощо). Потужності архівних комплексів дозволяють розгорнути підготовку соціально значущих інтелектуальних продуктів (аналітичних доповідей, історичних оглядів, корпусних видань).
Цифровізація дає можливість архівам системно використовувати мультимедійне обслуговування, обслуговування новими, зокрема, мережевими ресурсами. Мабуть, багатьох безплідних історичних дискусій можна було уникнути, коли б архіви виводили на актуальну поверхню повноту наявної в них документно зафіксованої інформації про події і особистості минулого. Історична тематика широко експлуатується в інформаційних диверсіях. Проти них ефективна зброя архівного ресурсу. Справжні архівні документи найкращі викривачі історичних фейків. Масове звернення до минувшини – стійка тенденція. Її у наш час стимулюють і підтримують глобалізація, цифровізація, міграція, які ламають усталені суспільні і особистісні погляди, ідентичності і викликають потребу свідомого самовизначення в нових умовах. А це відсилає до спадщини, зокрема й тієї, яка втілена в документних масивах архівів. Вони отримуватимуть державну й громадську підтримку, якщо адекватно відповідатимуть на фундаментальні запити сучасності.
Архівна справа переживає найбільшу за весь період свого існування трансформацію. Небувалими масштабами зростає документний ресурс, головним чином за рахунок цифрових і оцифрованих матеріалів. За призначенням весь документний потік має зосередитися в архівах. Вони таким чином перетворюються на різновид великих баз даних. Дата-бази, визнано, є одним з найперших пріоритетів науки, технологій і техніки ХХІ століття. Перед архівістами стоїть історичної ваги проблема – зайняти своє законне місце в середовищі Великих Даних, яке характерне високими темпами збору, опрацювання, передачі, використання інформації. Таким має бути і інформаційний обіг у архівній системі. В цьому полягає конкурентоздатність, яка є чинником живучості.
Архівні комплекси відповідають стратегічним трендам інтеграції інформації. Тут кількість переходить у якість. Великі архівні дані криють у собі і великі можливості передачі новим поколінням інтелектуальної енергії, закарбованої в документах національної спадщини. Завдання тільки в тому, щоб подолати відставання сервісної практики від ресурсного потенціалу. Звідси – доцільність курсу на системний розвиток архівних комплексів.

UDK: 930.25:001]:004
Oleksii Onishchenko,
ORCID 0000-0003-2424-0554,
Academician of the NAS of Ukraine,
Doctor of Sciences (Philosophy), Professor,
Advisor at the Presidium of the NAS of Ukraine,
National Academy of Sciences of Ukraine,
Honorary scientist of Ukraine,
Honorary general director of V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
ORCID 0000-0003-2424-0554
e-mail: osony1933@gmail.com
SCIENTIFIC ARCHIVE COMPLEXES: TRENDS AND PROBLEMS OF DEVELOPMENT
The problems of the formation and functioning of archival complexes, in particular scientific, the use of digitalization in the enrichment of archival resources and service are considered. The synergistic consequences of the convergence of archival complexes with library and museum ones are shown, an also the transformation of the system of archival complexes into a variation of Big Data Bases. It is outlined the innovative model of archival studies and, accordingly, the professions of archivist as fusion of science, history of science, a number of special historical disciplines and digital information technologies.
Keywords: archive, archival complex, archival resource, archival service, archival science.