ВОЛОДИМИР СІЧИНСЬКИЙ – ДОСЛІДНИК АРХІТЕКТУРИ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО ЧЕРНІГОВА

ЗаявникГордієнко Дмитро Сергійович (Україна)
КонференціяМіжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація. Інноваційні трансформації ресурсів і послуг» (2022)
ЗахідКруглий стіл. Дослідники української діаспори
Назва доповідіВОЛОДИМИР СІЧИНСЬКИЙ – ДОСЛІДНИК АРХІТЕКТУРИ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО ЧЕРНІГОВА
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
СтаттяЗавантажити статтю


Тези доповіді

УДК 930.2:72(477.51)"653"Січинський
Гордієнко Дмитро Сергійович,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-2313-9019,
кандидат історичних наук,
старший науковий співробітник,
відділ зарубіжних джерел з історії України,
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України,
Київ, Україна
e-mail: dmytro.gordiyenko@gmail.com

ВОЛОДИМИР СІЧИНСЬКИЙ – ДОСЛІДНИК АРХІТЕКТУРИ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО ЧЕРНІГОВА

Тези розкривають сторінку з наукової біографії українського емігрантського вченого Володимира Січинського (1884–1962). Безпосередньо аналізується доробок дослідника, присвячений пам’яткам середньовічного Чернігова, насамперед пам’яткам сакральної архітектури.
Ключові слова: Володимир Січинський, середньовічний Чернігів, пам’ятки архітектури, архітектурознавство, еміграція.

Одним з помітних вчених української еміграції ХХ ст. є Володимир Січинський (1884–1962). В історію української культури він увійшов як видатний архітектор, графік, історик, освітній та громадський діяч. На сьогодні в українській історіографії В. Січинському присвячено низка конференцій, дисертацій, монографій та десятки статей.
Будучи архітектором за фахом, однією з магістральних тем у науковій біографії В. Січинського стала історія української архітектури. Вчений створив першу схему історії української архітектури, що на сьогодні є загальноприйнятою в українському архітектурознавстві. Проте багато граней творчості В. Січинського все ще залишаються малознаними в сучасній українській гуманітаристиці. До кола цих питань належить і спадок вченого в галузі середньовічного українського мистецтва, зокрема архітектури середньовічного Чернігова.
Перебування В. Січинського з 1919 року на еміграції не сприяло ґрунтовному дослідженню пам’яток української архітектури, розташованих на землях, що опинилися під російською окупацією. Однак, ці праці репрезентуються український погляд, не засмічений «російськими смислами», на власну минувшину і тому заслуговують на увагу сучасної української науки.
Загальний нарис про Чернігів В. Січинський опублікував у львівському часописі “Життя і знання” (ч. 5 за 1934 р.). Попри незначний обсяг статті, дослідник майстерно представив тисячолітню історію міста, його розвитку, архітектурних особливостей.
В. Січинський послідовно проводив думку, що лише у власній державі може повноцінно розвиватись національне мистецтво. Відтак, звертаючись до пам’яток Чернігова, дослідник наголошує, що вони збереглися лише з часів власної держави – княжої XI–XII ст. та козацької XVII–XVIII ст.
Безпосередньо з архітектури середньовічного Чернігова В. Січинський згадує оборонні укріплення міста та дитинця, в’їзні брами: у бік “Третяка”, на захід – до Любеча, та ворота у бік Києва. Пам’яткам сакральної архітектури вчений приділяє і спеціальні дослідження. Це насамперед Чернігівський Спас, що вперше з’являється у працях В. Січинського у монографії “Архітектура старокнязівської доби: (Х–XIII ст.)” (Прага, 1926). Згодом дослідник повертається до Чернігівського Спаса неодноразово, особливо в американський період життя. Статтю “Чернігівський Спас” вчений публікує в українському американському часописі “Шлях” (Філадельфія, 1951, № 9), а 1955 р. – у Календарі “Українського голосу” у Вінніпезі. Ця стаття увійшла до збірки нарисів “Пам’ятки української архітектури” (Филадельфія, 1952). В основу дослідження Спасо-Преображенського собору в Чернігові лягли праці М. Макаренка та І. Моргілевського.
Останні статті були опубліковані після Другої Світової війни. На той час, дійсно, Спасо-Преображенський собор вже був єдиною пам’яткою з часів українського середньовіччя, “що найкраще зберегла свої первісні форми, як всередині, так і назовні” (Січинський В. Пам’ятки української архітектури. Филадельфія, 1952. С. 34). Проте хибно, очевидно за повідомленнями радянської преси, дослідник приписує руйнування чернігівських пам’яток німецькому бомбардуванню 1941 р., а не радянським окупантам 1943 р.
У своїх дослідженнях вчений надавав важливого значення вивченню ґенези української архітектури. Так, попередницею Чернігівського Спаса дослідник називає церкву Богородиці в Тмутаракані, також збудовану Мстиславом Сміливим, а згодом відмічає спільність рис чернігівського храму з церквою св. Миколи в Керчі з VIII ст.
Цінність Спасо-Преображенського собору, на думку В. Січинського, визначається тим, що він найкраще зберіг первісні форми з усіх українських середньовічних церков, побудованих на візантійський лад. Більш того, собор цінний “не лише для української культури, але й для цілої Европи”, він не тільки дуже великий (20×28 м), але в ньому “майстерно побудовані” склепіння і бані. “Подібної будови в XI столітті не мали інші слов’янські народи, хіба що болгари. Та й у західній Европі є дуже мало таких будов” (Січинський В. Чернигів // Життя і знання. 1934. № 5. С. 132–133). Ця теза – характерна риса емігрантської гуманітаристики і В. Січинський послідовно в усіх своїх працях проводить паралелі українського матеріалу з європейським.
З інших середньовічних храмів Чернігова В. Січинський згадує церкву Бориса і Гліба, де з первісних мурів збереглася ціла західна половина будови й навіть склепінчаста баня над перехрестям, а також три церкви, збудовані, за В. Січинським, на візантійсько-романський лад. Це Успенська церква Єлецького монастиря, Іллінська та П’ятницька церкви. З них Успенська церква XII ст. по збереженості поступається лише Спасу, натомість найгірше збереглася П’ятницька церква (XII ст.), що дослідник пояснює її розташуванням поза оборонними мурами міста. Подібну долю мала й Іллінська церква, яку В. Січинським датує за Дмитром Тупталом 1072 р. З інших середньовічних будов можна назвати згадки про церкву св. Михайла 1173 р. та Благовіщенську церкву 1186 р.
Та попри незначний доробок В. Січинського з історії архітектури середньовічного Чернігова, він важливий своїми оцінками, своєю історіософією, осмисленням його в контексті як загальноукраїнської, так і загальноєвропейської культури та історії, поглядом на нього з точки зору українського науковця. Тим самим праці В. Січинського та інших науковців української еміграції містять значний потенціал для розвитку української соціогуманітаристики в Україні і заслуговують на увагу.

UDC 930.2:72(477.51)"653"Sichynskyi
Dmytro Hordiienko,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-2313-9019,
PhD (History),
Senior Research Associate
Department of Foreign Sources on the History of Ukraine,
M. S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archaeography and Source Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine
Kyiv, Ukraine
e-mail: dmytro.gordiyenko@gmail.com
VOLODYMYR SICHYNSKYI – A RESEARCHER OF ARCHITECTURE OF MEDIEVAL CHERNIHIV
Theses reveal a page from the scientific biography of the Ukrainian emigrant scholar Volodymyr Sichynskyi. The works of the researcher dedicated to the monuments of medieval Chernihiv, primarily the monuments of sacred architecture, are directly analyzed.
Keywords: Volodymyr Sichynskyi, medieval Chernihiv, architectural monuments, architectural studies, emigration.