Колективний портрет поколінь як дослідницька проблема

Тези доповіді

УДК 929+930.2
Попик Володимир Іванович
ORCID https://orcid.org/0000-0001-8746-1026,
доктор історичних наук, професор,
член-кореспондент НАН України,
директор,
Інститут біографічних досліджень,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
е-mail: vladimirpopyk@gmail.com

КОЛЕКТИВНИЙ ПОРТРЕТ ПОКОЛІНЬ
ЯК ДОСЛІДНИЦЬКА ПРОБЛЕМА

Проаналізовано історико-біографічний вимір дослідження проблеми поколінь, його відмінності від філософського, соціологічного, психологічного. Запропоновано перелік поколінь, яким належить знаменна роль в історії України. Наголошено на необхідності створення їх просопографічного портрета.
Ключові слова: українська біографіка, покоління в історії України, колективна біографія, просопографічний портрет, ідейний авангард і широкий суспільний загал.

Війна висунула на порядок денний вивчення проблем стійкості й згуртованості українського суспільства, традицій його самоорганізації, здатності протистояти випробуванням, захищати національні інтереси й торувати шляхи в майбутнє. У цьому плані особливий інтерес становлять дослідження естафети поколінь, їх внеску в розбудову України, створення колективних біографій їх представників. Загалом, долі окремих поколінь наших співвітчизників були дуже несхожими, нерівнозначними за рівнем і характером викликів, з якими вони зустрілися, як і історичні умови, у яких розгорталася їх діяльність і завдання, що поставали перед ними в суспільному плані. Ця проблематика ще зовсім недостатньо розроблена біографістами в аспектах порівняння історичних доль окремих поколінь і їхніх звершень, наслідування, продовження й трансформації традицій, створення соціально-психологічних портретів.
Загалом, історії поколінь, з діячами яких пов’язані значні зрушення в суспільно-політичному й культурному розвиткові України, присвячено чимало досліджень вітчизняних істориків, літературознавців, культурологів (М. Жулинський, Я. Калакура, Я. Грицак, В. Даниленко, Т. Гундорова, О. Ясь і багато інших). Зазначене є істотно відмінним від світової практики, коли проблеми поколінь вивчаються переважно філософами, соціологами та психологами. В Україні ці спрямування теж нині починають посилено розвиватися. З погляду ж історичної біографіки, в Україні йдеться переважно про вивчення окремих, доволі вузьких, груп діячів, суспільно-політичних угрупувань, культурно-мистецьких спрямувань, які виступали свого роду ідейним авангардом того чи іншого покоління, їх найбільш активною й креативною частиною. Поза цією проблематикою історія поколінь українців як найширшого загалу ще, по-суті, у багатьох важливих аспектах лише чекає на серйозну наукову розробку. Найбільше увагу дослідників привертають:
– покоління романтиків 20–30 рр. ХІХ ст., (не лише «харківських романтиків» – літераторів, але й у значно ширшому розумінні), з якими пов’язаний початкових період розгортання процесів Українського національного відродження;
– Шевченківське покоління на Сході й покоління «Весни народів» 1848 року на Заході України, які своїми політичними маніфестами декларували кристалізацію української національної ідеї;
– покоління Старої громади, «українофілів», яке очолило український національний рух на Наддніпрянській Україні в 60-х рр., а водночас із ним – покоління народовців на Галичині, які активною й цілеспрямованою діяльністю сприяли розвиткові української культури, науки й національної самосвідомості, утвердженню інтелектуальної самостійності українства;
– покоління народників, згодом – ліберальних народників, яке сформувалося й діяло на суспільно-політичній арені одночасно й «паралельно» з учасниками українського національного руху, частково увійшовши на рубежі століть до революційного табору;
– перше покоління переконаних українців – Франківське – радикалів на політичній арені на Західній Україні, «тарасівців» і митців-модерністів у культурному поступі на Сході;
Упродовж ХХ ст. на суспільно-політичній арені України послідовно постало кілька поколінь, представлених вже масовими суспільно-політичними, ідейним рухами. Цей послідовний ряд визначений розвитком історичних подій в Україні, він суттєво відрізняється від того, яким є прийнятим у світовій науці;
– покоління учасників Української революції 1917–1921 рр. та, як безпосереднє продовження його, – культурно-мистецьке покоління «Розстріляного відродження» 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст.;
– учасники національно-визвольного руху на західноукраїнських землях у міжвоєнний, воєнний та повоєнний періоди, представники третьої хвилі української еміграції;
– альтернативне за ідейною й політичною спрямованістю українському національно-визвольному рухові покоління учасників революції і громадянської війни, соціалістичного будівництва в УРСР, піонери й комсомольці 20–30-х рр., більшість яких загинуло в роки репресій і Другої світової війни;
– воєнне покоління – молоді учасники Другої світової війни, ідейний світ яких було сформовано значною мірою вже під впливом радянської ідеологічної системи і які стали в післявоєнні десятиліття її основною масовою опорою. Спадщина цієї генерації суперечлива: вони сприяли розвиткові багатьох як позитивних, так і негативних тенденцій у суспільному житті України;
– покоління «шістдесятників» – молодих митців і інтелектуалів, які зросли в часи певної демократичної «відлиги» кінця 50-х – початку 60-х рр. і своєю творчою діяльністю знаменували важливий етап звільнення українського суспільства з тенет тоталітаризму;
– молодь 70–80-х років (народжені вже від середини 50-х), з якою пов’язано рішучий ідейний поворот у суспільних настроях, і що згодом поклав кінець пануванню тоталітарної системи, але виявився недостатнім для того, щоб забезпечити успішний рух до утвердження цінностей демократії й гуманізму в перші десятиліття після здобуття Україною незалежності. До цього покоління належить чимало відомих діячів української культури й науки, які продовжують плідно працювати в сучасних умовах;
– і, нарешті, тридцятиріччя незалежності сформувало покоління, вочевидь навіть два, з принципово новим світоглядом, інтелектуальним і духовним потенціалом, відчуттям відповідальності за свою долю й долю Батьківщини. На нашу думку, пряме співвіднесення їх з усталеними нині у світі уявленнями про покоління «мілленіалів» і «зумерів» було б певним спрощенням – надто відмінними є умови в Україні, яка тільки-но входить у сучасні світові цивілізаційні потоки. Становлення, соціалізація, реалізація креативного потенціалу цих поколінь знаходяться у динаміці. Їх внесок у розбудову України ХХІ ст. ще чекає на серйозне наукове осмислення з боку фахівців різних соціальних і гуманітарних спеціальностей.
Суттєвою проблемою у створенні колективного портрета поколінь і у вивченні всієї повноти їх досвіду, так важливого для нашого сьогодення, є те, що в історичній літературі увагу зосереджено переважно на тих хронологічних відрізках, які були, так би мовити, «зоряним часом» окремих поколінь. Наприклад, щодо «шістдесятників», то це переважно лише 60-ті – початок 70-х років. Подальша ж колективна історія представників практично всіх поколінь – час, коли вони певною мірою вже починали втрачати свої авангардні позиції, поступаючись місцем наступникам. Їх ідейна еволюція в подальші десятиліття, час об’єктивного й суб’єктивного переосмислення ними здобутого досвіду, суспільно-політична активність, стосунки або й гостра полеміка зі своїми молодшими опонентами досліджуються значно меншою мірою.
Крім того, проблему поколінь часто розглядають досить звужено, у розрізі діяльності окремих, чисельно невеликих, груп діячів суспільних рухів, культури й мистецтва. Так, коло згадуваних вже «шістдесятників» не можна обмежувати когортою тих блискучих митців і інтелектуалів, які вступили у відкритий конфлікт з владою, зазнали утисків і переслідувань. За цим втрачається те, що вони були виразниками настроїв, нехай і недостатньо кристалізованих на той час, дуже широкого кола української освіченої молоді, яка зросла вже в час припинення сталінських репресій. Дух «шістдесятництва» загалом дуже сильно позначився й на науковій творчості, і у сфері освіти, і в загальній морально-психологічній атмосфері суспільства 60–70-х рр., і в подальший час так званої «перебудови».
Взаємозв’язки «провідного ядра» поколінь, які яскраво заявили про себе в історичному минулому, і широкого суспільного загалу заслуговують на поглиблений аналіз у плані «колективної біографії», створення просопографічного портрета. Дослідницький інтерес для біографістів становлять також взаємозв’язки поколінь, естафета їх традицій у проблемно-тематичному, фаховому, регіональному та інших розрізах: ідеться, наприклад, про просопографічні дослідження представників громадських рухів, наукових шкіл, мистецьких напрямів. Проте і цим не можна обмежуватися. На увагу біографістів заслуговує також і проблема «втрачених поколінь», які в реаліях українського минулого не мали можливостей уповні реалізувати свій потенціал. Ця проблематика тісно пов’язана з феноменом масової міграції представників різних поколінь з України.

UDC 929+930.2
Volodymyr Popyk,
ORCID https://orcid.org/0000-0001-8746-1026,
Doctor of Historical Sciences, Professor,
Corresponding Member of the NAS of Ukraine,
Director,
Institute of Biographical Research,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine,
e-mail: popyk@nbuv.gov.ua
COLLECTIVE PORTRAIT OF GENERATIONS
AS A RESEARCH PROBLEM
The historical-biographical dimension of the study of the problem of generations, its differences from the philosophical, sociological, and psychological dimensions are analyzed. A list of generations that have a significant role in the history of Ukraine is offered. The need to create their prosopographic portrait is emphasized.
Keywords: Ukrainian biography, generation in the history of Ukraine, collective biography, prosopographic portrait, ideological avant-garde and the general public