ТЕМАТИКА ЗАПОВІДНОЇ СПРАВИ УКРАЇНИ В ЕЛЕКТРОННОМУ КАТАЛОЗІ НБУВ

ЗаявникГуренко Євгенія Юріївна (Україна)
КонференціяМіжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація. Інноваційні трансформації ресурсів і послуг» (2022)
ЗахідСекція 2. Цифрові бібліотечні технології організації знань
Назва доповідіТЕМАТИКА ЗАПОВІДНОЇ СПРАВИ УКРАЇНИ В ЕЛЕКТРОННОМУ КАТАЛОЗІ НБУВ
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
СтаттяЗавантажити статтю


Тези доповіді

УДК 021.1:502.172(477-751.3)

Гуренко Євгенія Юріївна,
молодший науковий співробітник,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
е-mail: genadinike@gmail.com

ТЕМАТИКА ЗАПОВІДНОЇ СПРАВИ УКРАЇНИ
В ЕЛЕКТРОННОМУ КАТАЛОЗІ НБУВ

В цій роботі розглянуто питання тематичного наповнення електронного каталогу НБУВ інформаційними ресурсами щодо історії заповідної справи та природно-заповідного фонду України.
Ключові слова: інформаційні ресурси, природно-заповідний фонд України

Сьогодні рівень забруднення природного середовища досяг величезних масштабів через безмірне використання природних ресурсів та інтенсивну урбанізацію, що зумовило негативні наслідки. Ця проблема має вирішуватися у двох напрямах: перший полягає у суттєвому зменшенні забруднення довкілля, другий – у вилученні найбільш цінних земельних територій із господарського використання і надання їм статусу охоронних територій. Ці території, які називаються заповідними, складають природно-заповідний фонд країни. Велика кількість інформаційних ресурсів щодо історії заповідної справи та сучасного стану заповідників України зібрана у фондах НБУВ.
Необхідність охорони природних територій виникла ще у XII столітті. Так, перші законодавчі акти про охорону природних багатств були видані за часів Київської Русі, у збірнику законів Ярослава Мудрого, де визначалась відповідальність за вилов бобрів, відстріл рідкісних птахів, зруб дерев, в яких жили дикі бджоли. В XIII ст. за наказом князя Данила Галицького було створено великі заповідники у межах сучасних Біловезької пущі (Білорусь) та Уманської пущі (Україна), які й нині виділені як природоохоронні території.
Відомо про охорону лісів поблизу монастирів. Так, в Китаєві (нині територія Голосіївського національного природного парку) монахи зберігали ліси від вирубки. У Святогірському монастирі збереглося урочище рідкісного виду крейдяної сосни. У 1835 р. Запорізький кіш спеціальним указом взяв під охорону ліси на острові Монастирському, що мали оборонне значення. У 1843 р. на Донеччині вперше створено Великоанадольський лісовий масив, який вважають колискою степового лісорозведення. 1898 року на Херсонщіні був заснований степовий заповідник Асканія-Нова.
На початку XIX ст. видатний німецький вчений-натураліст і мандрівник Олександр Гумбольдт вперше поставив перед собою завдання вивчати природу як єдине ціле, ввів у наукову літературу поняття «пам’ятка природи» як першу науково-обгрунтовану заповідну територію і зробив спроби класифікувати природоохоронні території, що стало першими кроками до становлення заповідної справи як науки, і поступово, протягом двох століть, сформувалося у цілу систему організаційних, наукових, правових та інших заходів, спрямованих на охорону і розвиток природно-заповідних об’єктів.
Темі охорони живої природи та заповідних територій приділяється чимало уваги в науковій літературі. Тому потік документів цієї тематики в НБУВ останніми роками зростає. Документи щодо природно-заповідної справи в цілому збираються у рубриці «Б1 Заповідна справа і міжнародне співробітництво у галузі охорони природи», яка тематично, згідно із моделлю семантичної мережі класифікації, пов’язана з рубриками: «Е0*88 л64 Природні території, які охороняються: заповідники, заказники, національні парки», де збираються документи щодо заповідників та національних парків всіх країн світу; «Е0*88(45УКР) л64 Природно-заповідний фонд України»; «Е0*882 Охорона, раціональне використання та відтворення біологічних ресурсів», що за змістом відповідає Конвенції про охорону біорізноманіття; «Е0*884 Рідкісні та зникаючі біологічні види», де збирається інформація про рідкісних тварин, рослини, гриби, що знаходяться під загрозою зникнення та занесені до Міжнародної червоної книги, Червоних книг окремих країн, наприклад Білорусі, Литви, Молдови; «Е0*884(45УКР) л2 Червона книга України».
Більша частина документів природно-заповідної тематики присвячена збереженню біотичного і ландшафтного різноманіття заповідних територій нашої країни. Для України проблема виснаження ресурсів біорізноманіття особливо актуальна, оскільки на її території на даний час збереглася лише третина природної рослинності, причому у трансформованому вигляді. Абсолютно не змінених господарською діяльністю ландшафтів не залишилося. У 1960 р. Верховною Радою був ухвалений закон про охорону природи та створення мережі заповідних територій. У 1968 р. організовано Карпатський, Поліський, Канівський і Луганський заповідники. 1980 року була видана Червона книга Української РСР та створено перший в Україні Карпатський національний природний парк, а 1983 року – Шацький національний парк.
Біота України налічує понад 25 тис. видів рослин і 45 тис. видів тварин, які переважно ростуть і проживають на природно-заповідних територіях. В останнє (третє) видання Червоної книги внесено відповідно 857 і 687 видів.
Природно-заповідний фонд України охороняється законодавством як національне надбання, будучи складовою частиною світової системи природоохоронних територій. 23% цього фонду займають національні природні парки, 15% складають біосферні та природні заповідники. Згідно біосферній концепції заповідної справи статус біосферних заповідників мають ті з них, що входять у міжнародну систему біосферних резерватів, тобто територій, які визнані в межах програми ЮНЕСКО «Людина та біосфера» згідно з Положенням про загальносвітову мережу біосферних резерватів, що має єдині цілі, стандарти і обмінюється науковою інформацією. У 1990 р. після приєднання України до цієї програми з вже існуючого природного був створений перший в нашій країні Карпатський біосферний заповідник.
В 1992 р. з прийняттям Закону України «Про природно-заповідний фонд України» категорія «біосферний заповідник» вперше була введена до списку категорій природно-заповідного фонду країни як аналог міжнародної категорії «біосферний резерват», що оголошується рішеннями ЮНЕСКО. У 1999 р. створено перший в міжнародній практиці трилатеральний біосферний резерват «Східні Карпати» на території трьох країн: України, Польщі та Словаччини. Сьогодні в нашій країні існує 5 біосферних заповідників.
В електронному каталозі НБУВ найбільша кількість документів присвячена біосферному заповіднику Асканія-Нова – 27. Саме цей заповідник у 2008 р. став переможцем акції «Сім природних чудес України», а в 2009 р. представляв Україну у всесвітньому конкурсі «New 7 Wonders of Nature». 13 документів присвячено Карпатському біосферному заповіднику, 12 – Шацькому, 4 – біосферному резервату Розточчя.

На жаль, сьогодні через воєнні дії майже третина заповідників України перебувають у небезпеці. Це загалом 1,2 млн га природоохоронних територій країни. Близько 5 тисяч співробітників 900 об’єктів природно-заповідного фонду роблять все можливе, щоб захистити та зберегти українську природу.

UDC 021.1:502.172(477-751.3)
Gurenko Yevheniia,
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-9697-6507
Junior Research Associate
V. I. Vernadskyі National Library of Ukraine
Kyiv, Ukraine
е-mail: genadinike@gmail.com

THE TOPIC OF THE NATURE CONSERVATION OF UKRAINE
IN THE NBUV ELECTRONIC CATALOG

In this work, the issue of thematic filling of the NBUV electronic catalog with information resources regarding the history of the nature conservation and the nature reserve fund of Ukraine is considered.
Keywords: information resources, natural reserve fund of Ukraine