Інститут президентства Республіки Білорусь у кризові часи

Тези доповіді

УДК 342.392
Моршна Наталія Олександрівна,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-2501-4180
молодший науковий співробітник,
відділ формування інформаційних ресурсів,
Фонд Президентів України,
Національна бібліотеки України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
е-mail: 0445157755@ukr.net

ІНСТИТУТ ПРЕЗИДЕНТСТВА РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ
У КРИЗОВІ ЧАСИ
Розглянуто питання стосовно узурпації влади президентом Білорусі О. Лукашенком, що спричиняє кризові прояви, та з'ясовано зв'язок з суперпрезидентською формою правління. Розкрито окремі етапи (нормативні й інституційні) та особливості діяльності глави держави в напрямі концентрації влади.
Ключові слова: суперпрезидентська форма правління, узурпація влади, Білорусь, президент О. Лукашенко, Конституція Білорусі, кризові часи.

Білоруська політична криза, яка розпочалася влітку 2020 року, була спричинена, перш за все, багаторічною узурпацією влади президентом Білорусі О. Лукашенком. В цілому феномен узурпації влади розуміється як насильницький чи протизаконний прихід (захоплення) влади чи присвоєння чужих прав або повноважень. Детально не вдаючись в сенс цього терміну, зазначу, що на прикладі Білорусі розглядуване явище пов’язане з суперпрезидентською формою правління. Відзначу, що в практиці низки держав формуються «суперпрезидентські» моделі, які характеризуються концентрацією чи не всієї повноти влади в державі в руках президента. Президент юридично і фактично зосереджує всі важелі державної влади в своїх руках, він, зазвичай, глава держави, глава виконавчої влади і глава правлячої партії.
На прикладі багатьох пострадянських держав науковці ведуть мову про їх «суперпрезидентську» форму правління. Характерними рисами ситуації з такою формою правління постають: по-перше, повернення до моністичної системи владних відносин; відбувається на цьому фоні персоніфікація влади, надмірне величання лідера держави, який стає де-факто джерелом офіційної політичної діяльності; по-друге, утвердження монолітної єдності партії влади; по-третє, партія влади намагається встановити контроль над найбільш рейтинговими засобами масової інформації й над усім процесом розповсюдження інформації в цілому; по-четверте, в суспільстві побутує страх, адже мають місце розправи з політичними противниками; чільне місце тут належить правоохоронним органам, але й також суперечливим чинним законам. Однією з таких держав є Білорусь, стосовно якої можна з упевненістю вести мову про суперпрезидентську форму правління – безпосередньо завдяки багаторічному правлінню президента О. Лукашенка.
Незмінним президентом Білорусі, починаючи з 1994 року (коли й була запроваджена ця посада в державі), є О. Лукашенко. Вже в перший період свого перебування на посту глави держави, О. Лукашенко створює органи влади, які не були передбачені Основним законом, – Адміністрації Президента (політичний) і Управління справами Президента (економічний). У 1994 р. також вносяться зміни до закону про місцеве самоврядування, за якими призначення голів районних виконкомів переходило до повноважень глави держави. Подібні повноваження суперечили чинній тоді Конституції, однак все ж набули чинності. З 1995 р. у Білорусі починають активно застосовуватися механізми референдумів. Так, проведений такий у травні того року надав право президенту розпускати парламент, якщо останній порушить Конституцію. В свою чергу, референдум 2004 р. дозволив скасувати обмеження строків перебування особи на посту глави держави. До цього такі обмеження встановлювались на рівні двох каденцій. За оцінками експертів, конституційний процес у Білорусі відбувається з суттєвими порушеннями демократичних принципів. У результаті цього створюються передумови для концентрації усієї влади в руках президента й перетворення парламенту, конституційного суду, місцевих органів влади на суто декоративні інституції.
Особливість статусу президента Білорусі полягає в тому, що він має право приймати декрети, що носять силу закону. При цьому підставами для їх прийняття є: по-перше, наявність спеціального закону, який визначатиме предмет регулювання і термін повноважень глави держави на видання декретів; по-друге, «особлива необхідність», яка може визначатися самим президентом. Цікаво, що, з формальної точки зору, президент Білорусі не є главою виконавчою влади (ним є прем’єр-міністр). Водночас сам уряд відповідальний як перед парламентом, так і перед главою держави. Президент, отже, має право прийняти рішення про відставку уряду. Президент одноосібно призначає членів уряду, а прем’єр-міністра – зі згоди парламенту. Він головує на засіданнях уряду й управі скасовувати рішення останнього.
Дуже вагомими є повноваження президента Білорусі в сфері законотворчої діяльності. Він де-факто «узурпував» всю подібну діяльність. Так, у 1997 р. указом О. Лукашенка було створено Центр законопроєктної діяльності, куди передусім повинні направлятися законопроєкти. Останні можуть бути заблоковані ще до їх включення в порядок денний нижньої палати парламенту. Президент Білорусі також наділений повноваженнями розпускати парламент з підстав, що пов’язані з діяльністю уряду: висловлення парламентом йому вотуму недовіри; відмови парламентом у його довірі; повторне відхилення програми діяльності уряду; дворазова відмова в згоді на призначення глави уряду. В свою чергу, Конституція Білорусі передбачає можливість застосування до глави держави процедуру імпічменту, проте остання дуже складна в її практичній реалізації.
Окрім системи нормативних перевищень повноважень і все більшого (з роками) підкорення собі великої кількості органів державної влади та органів місцевого самоуправління, О. Лукашенко активно, особливо в 1990-х рр., коли посилено формувалась президентська вертикаль влади, використовував силові методи впливу на тих посадових осіб і представників опозиції, які в який-небудь спосіб чинили супротив проявам узурпації влади. Так, безслідно зникли політичні опоненти О. Лукашенка: Ю. Захаренко (міністр внутрішніх справ 1995-1996 рр.), В. Гончар (глава ЦВК 1996 р.), А. Красовський (бізнесмен), Д. Завадський (журналіст) та ін. Для чинення політичних розправ президент Білорусі використовує служби спеціального призначення, створені ним.
Політична криза наразі підсилюється не лише тоталітарними проявами влади президента О. Лукашенка, а й достатньою «в’ялістю» білоруського суспільства, яку спостерігають як інертну й адаптативну за більш ніж 28 років правління. Без сумніву, за всі ці роки мала місце велика кількість мирних протестів проти незаконних дій глави білоруської держави, проте їх недостатня масовість, негайне придушення силовими структурами, а так само постійне збільшення страху серед населення не призвели до вагомих результатів, посилюючи політичну кризу.

UDC 342.392
Nataliia Morshna,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-2501-4180
Junior Researcher,
Department of Іnformation Resources Formation,
Fund of the Presidents of Ukraine,
V. I. Vernadsky National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
е-mail: 0445157755@ukr.net
INSTITUTE OF THE PRESIDENCE OF THE REPUBLIC OF BELARUS
IN CRISIS TIMES
Questions regarding the usurpation of power by the President of Belarus A. Lukashenko, which entails crisis manifestations, are considered, and the connection with the super-presidential form of government is clarified. Separate stages (normative and institutional) and features of the activity of the head of state in the direction of concentration of power are revealed.
Keywords: super-presidential form of government, usurpation of power, President of Belarus A. Lukashenko, the Constitution of Belarus, times of crisis.