Жанр автобіографії та його роль серед інших історико-біографічних джерел

Тези доповіді

УДК: 883/091/«19»
Лощинська Наталія Василівна,
ORCID: http://orcid.org/0000-0001-6535-5863
кандидат філологічних наук, доцент,
старший науковий співробітник,
відділ інформаційно-комунікаційних технологій,
Інститут інформаційних технологій,
Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: Loschynska@gmail.com

ЖАНР АВТОБІОГРАФІЇ ТА ЙОГО РОЛЬ СЕРЕД ІНШИХ ІСТОРИКО-БІОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ

Метої статті є визначення місця й ролі автобіографії серед інших історико-біографічних джерел; вивчення її як історичного джерела та роду наукової і літературно-художньої діяльності на основі праць вітчизняних і закордонних вчених.
Ключові слова: автобіографія, особистий документ, історичне джерело, біографістика, авторський суб’єктивізм, особисті відомості

Жанр автобіографії вважається започаткованим в Україні Іллею Турчиновським у XVIII ст. Історію свого життя він виклав у творі «Автобіографія списася мною многогрішним, Ілією Турчиновським, священиком і намісником Березанським, житіє і страданіє своє в пам’ять дітям своїм, і внукам, і всьому потомству». Як зазначає Раїса Мовчан, «жанр Curriculum vitae в період 20-х рр. [XX ст.] був досить популярним. Навіть з урахуванням традиційної тенденції довільності він активно трансформувався в досить різноманітні, часом несподівані форми. Наприклад, то були яскраві сповідальні зізнання, у яких особисте враження-спогад характеризувало того чи того письменника у контексті його самопізнання та самооцінювання». Обсяг автобіографій є різним. Трапляються максимально небагатослівні, лаконічні тексти (М. Зеров, О. Бургардт, А. Гак), іноді – автобіографії-мемуари (Х. Алчевська, В. Поліщук), автобіографії-белетристика (М. Хвильовий, Ю. Яновський, О. Вишня, В. Сосюра, Г. Косинка). Незважаючи на відмінності за формою, структурою, мовленнєво-стильовими особливостями, їх об’єднувало прагнення увиразнити своє місце і значимість у добу відродження, показати своє ставлення до подій часу. У ХХ ст. були сформовані методи літературного, психологічного, історичного, культурологічного аналізу особи – спеціальні методи біографістики, які широко застосовуються і сьогодні. Класифікація сучасних видів історико-біографічних наукових досліджень передбачає комплексний підхід і ґрунтується на врахуванні кількох основ, передусім за структурою та функцією історико-біографічного знання. Класифікація В. С. Чишка:
-історико-біографічна монографія;
-історико-біографічний нарис;
-науково-популярний життєпис;
-автобіографія;
-історико-біографічний портрет.
Таким чином, автобіографія займає своє місце в біографістиці, є її обов’язковою складовою, що має свої особливості, функції, методологію. Так само як і біографія, автобіографія характеризується подвійною природою: вона ґрунтується на синтезі біографічних та історичних даних. Науковець наголошує: «З одного боку – у центрі уваги людина з її особливим складом розуму, характером, талантом, які важко визначити як історичну даність. Разом з тим автобіографія – це історія життя та діяльності, яка базується на встановленні історичного факту та його зв’язку з фактом біографічним». Принциповим критерієм їх розрізнення є те, що в автобіографіях, як правило, образ автора є тотожним образу наратора та головного героя.
Найбільш очевидний і традиційний є поділ автобіографій на офіційно-ділові й художні. Офіційно-ділові автобіографії належать до групи організаційно-розпорядчих і підгрупи кадрових документів у чинному діловодстві (за ДСТУ 4163-2003 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації»). В художньому стилі або з його елементами написані більшість автобіографій, що пояснюється творчим мисленням митців. З одного боку, художність нівелює історичну достовірність, а з другого – поглиблює розкриття внутрішнього світу героя. Експресивно-естетичну функцію виконують автобіографії О. Вишні, А. Головка, М. Вороного, Л. Чернова, В. Сосюри. Вчені постійно ведуть дискусії про визначення місця автора в історичному і художньому дискурсах. На думку Т. Ю. Черкашиної, «художня автобіографія є складним наджанровим або метажанровим утворенням, яке включає в себе тексти різного ґатунку, найрізноманітнішого ідейно-естетичного спрямування, що залежить від історичної епохи, ідеологічних настанов, літературних традицій».
Великий вплив на розвиток вивчення документів особистого походження та визначення жанру автобіографії мала стаття французького вченого Ж. Гусдорфа «Умови та кордони автобіографії». Науковець вважає, що автобіографія виникла внаслідок прагнення до самоусвідомлення особистості та відчуття нею неповторності свого життєвого і професійного досвіду. На його думку «автобіографія вимагає від людини створити дистанцію по відношенню до себе для того, щоб реконструювати себе у фокусі спеціальної єдності та ідентичності крізь час».
Ми розглянули особливості автобіографії як одного з видів історико-біографічних досліджень і засобу текстової репрезентації особистості у хронологічно послідовній формі. Отже, можемо стверджувати, що автобіографія – це:
- історіографічний факт;
- вторинне історико-літературне джерело;
- вид літератури;
- вид офіційно-ділового письма.

UDC: 883/091/«19»
Natalia Loschynska,
ORCID http://orcid.org/0000-0001-6535-5863
candidate of philology, senior research fellow,
Department of Information and Communication Technologies,
Institute of Information Technologies,
Vernadsky National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: Loschynska@gmail.com

AUTOBIOGRAPHY AS A HISTORICAL SOURCE AND GENUS OF LITERARY AND SCIENTIFIC ACTIVITIES

The purpose of the article is to determine the place and role of autobiography among other historical and biographical sources; study of it as a historical source and a kind of scientific and literary-artistic activity on the basis of works of domestic and foreign scientists.
Keywords: autobiography, personal document, historical source, biography, author's subjectivism, personal information.