Листування Петра Лебединцева і Михайла Максимовича із фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського як частина архіву часопису «Кіевская старина»

ЗаявникКалініч Ганна Юріївна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція "Бібліотека.Наука.Комунікація"
ЗахідСемінар: Документальні історико-культурні фонди: традиції та новації місць зберігання, формування, використання
Назва доповідіЛистування Петра Лебединцева і Михайла Максимовича із фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського як частина архіву часопису «Кіевская старина»
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

УДК 091 : П930.25
Калініч Ганна Юріївна
Hanna Kalinich
науковий співробітник
Research Fellow
НБУВ
V. I. Vernadsky National Library of Ukraine
кандидат історичних наук
Candidate of Historical Sciences


ЛИСТУВАННЯ ПЕТРА ЛЕБЕДИНЦЕВА І МИХАЙЛА МАКСИМОВИЧА
ІЗ ФОНДІВ ІНСТИТУТУ РУКОПИСУ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО
ЯК ЧАСТИНА АРХІВУ ЧАСОПИСУ «КІЕВСКАЯ СТАРИНА»

CORRESPONDENCE OF PETRO LEBEDYNTSEV AND MYKHAILO MAKSYMOVYCH FROM THE FUNDS OF THE INSTITUTE OF MANUSCRIPT OF V. I. VERNADSKY NATIONAL LIBRARY OF UKRAINE AS A PART OF THE ARCHIVE OF THE KIEVSKAYA STARINA JOURNAL

Розглянуто листування Петра Лебединцева і Михайла Максимовича із фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського як частину редакторського портфеля часопису «Кіевская старина». Запропоновано вирішення проблеми одночасної належності листів до особових архівів та до архіву редактора «Кіевской старины».
The correspondence of Petro Lebedyntsev and Mykhailo Maksymovych as a part of the editorial portfolio of the Kievskaya starina journal is defined. A solution of the problem of the letters’ simultaneous belonging to personal archives and to the archive of the Kyiv Antiquity’s editor is offered.

Ключові слова: архів, архівний фонд, «Кіевская старина», листування, Петро Лебединцев, Михайло Максимович.
Key words: archive, archival fund, Kievskaya starina journal, correspondence, Petro Lebedyntsev, Mykhailo Maksymovych.

Листування Михайла Максимовича із протоієреєм Петром Лебединцевим вперше було опубліковане на сторінках «Кіевской старины» у 1904 р. (№ 9–12), напередодні 100-річчя від дня народження М. Максимовича. Листи обох діячів надав редакції племінник П. Лебединцева Костянтин Феофанович Лебединцев. Нині ці листи зберігаються у фондах Інституту рукопису НБУВ у складі комплексного фонду «Листування» (ф. ІІІ).
До Інституту рукопису листи надійшли, згідно інвентарної книги, укладеної у серпні–жовтні 1924 р., із паперами (чи архівом), Володимира Науменка, останнього головного редактора часопису «Кіевская старина» (він займав посаду міністра освіти і культури в уряді Павла Скоропадського і був розстріляний більшовиками у 1919 р.).
Листи М. Максимовича і П. Лебединцева публікувалися в «Кіевской старине» за хронологією написання, і так само впорядковані у фонді, маючи наскрізну нумерацію (од.зб. № 4746–4861; ще два опублікованих листи «загубилися» і були інвентаризовані вже в 1931 р. – од.зб. № 11154, 11154а; їх походження в інвентарній книзі не вказане). До цього ж діапазону включено два листи до П. Лебединцева від інших кореспондентів – листи стосуються його спільних із М. Максимовичем справ. Один з листів, першого секретаря Історичного товариства імені Нестора-Літописця І. Хрущова, був наведений на сторінках «Кіевской старины» як додаток до листування. Лист з типографії С. Кульженка про оплату послуг за палітурки для книжок М. Максимовича порушує хронологію, однак ілюструє подальший розвиток справи, про яку йшлася мова в листі П. Лебединцева до М. Максимовича.
Листування має, крім архівної пагінації за аркушами, редакторську посторінкову пагінацію, окрему для кожного номера «Кіевской старины», і редакторські позначки, коментарі й примітки В. Науменка, які були перенесені і враховані при публікації листів.
Таким чином, очевидно, що у фонді як цілісний комплект зберігається підготовлений і використаний матеріал для друку в часописі.
Архів В. Науменка та загалом архіви головних редакторів «Кіевской старины» – це предмет для окремого перспективного дослідження, однак побіжний огляд інвентарних книг виявив, що в межах фонду «Листування» архів В. Науменка включає листи, опубліковані на сторінках «Кіевской старины», неопубліковані листи, що входять до комплекту із опублікованими, листи видатних діячів «довгого» ХІХ ст., очевидно, свого часу переданих до редакції «Кіевской старины» (в інвентарних книгах у графі про надходження позначається: «Архів (прізвище фондоутворювача), із паперів В. Науменка»).
Завдяки тому, що у 20-ті роки внесення документів до інвентарних книг проводилося за спрощеною схемою, листи різних осіб не розкладалися за алфавітом чи хронологією, а описувалися підряд; діапазони листування між одними кореспондентами розбиваються листами членів родини основного відправника та листами інших осіб чи установ; інколи ці листи навіть не позначені в інвентарних книгах (губляться в діапазонах), а лише виявляються номінально. Така поспішність виявилася корисною для дослідження історії формування фондів, оскільки зберегла порядок, у якому листи лежали у стосах, що надійшли до Бібліотеки.
У подальшому система інвентаризації і обліку ставала все менш інформативною щодо «добібліотечного» життя документів. Якщо в інвентарних книгах фонду, укладених у 20-х – на початку 40-х років, вказано велику кількість особових колекцій і архівів, з яких були вийняті листи (папери Є. Кивлицького, В. Науменка, М. Петрова, Ф. Тітова, Т. Лященка, П. та Г. Житецьких, Б. Грінченка, Галаганів та багатьох інших), то після війни звістки про походження документів трапляються дедалі рідше, документи в межах архівів і колекцій чи чергової безіменної партії переданих паперів впорядковувалися за алфавітом, і у графі про надходження документу вказувалося лише попереднє місце зберігання в Бібліотеці. А з 1950-х років змінилася форма інвентарних книг – у вигляді нерозрізаних карток каталогу, де походження документу не вказувалося взагалі.
Тобто виокремлення і вивчення збережених в межах фонду «Листування» багатьох особистих колекцій і архівів можливе; воно має велике значення як самостійне джерелознавче і архівознавче дослідження і посприяло б введенню дослідниками-істориками багатьох документів до наукового обігу.
Проте листування П. Лебединцева і М. Максимовича значиме не лише у якості частини видавничого портфеля «Кіевской старины». Листи обох діячів мають самостійну історичну цінність, пов’язану безпосередньо з величиною їхніх постатей. Окрім того, в ІР НБУВ зберігаються особові фонди Петра Лебединцева (ф. 154) і Михайла Максимовича (ф. 32), і вилучені з них за різних обставин документи очевидно порушують цілісність архівів цих діячів, знижуючи джерелознавчу цінність фондів. Тож є підстави перемістити листи, розпорошені по різних частинах комплексного фонду «Листування», до особових фондів – за принципом збереження цілісності архіву фондоутворювача.
Більше того, в межах паперів В. Науменка виокремлюються цілі масиви листів із архівів Петра і Феофана Лебединцевих, а масиви листів із архіву М. Максимовича навіть позначено у примітках інвентарної книги; вони теж мають своє місце у відповідних особових фондах. Подібні міркування стосуються і листів багатьох інших діячів, чиї особові фонди зберігаються в ІР НБУВ, а листи були вилучені до зведеного фонду «Листування».
Таким чином, листи П. Лебединцева і М. Максимовича із паперів В. Науменка належать одночасно і до архівів кореспондентів, і до невиокремленого структурно, однак фактично збереженого архіву «Кіевской старины». При цьому джерелознавчу цінність становить і потенційно відновлені особові фонди діячів, і збережений архів часопису.
Комплексний фонд ІІІ «Листування» (понад 72 тис. облікованих одиниць зберігання) був утворений абсолютно штучно, і потребує щонайменше звірки, переобліку, а почасти і розформування, зокрема переміщення листів до фондів тих архівів і колекцій, з яких вони свого часу були взяті. Тому логічним, на перший погляд, видається повернення листів до архівів кореспондентів, чиї особові фонди зберігаються в ІР НБУВ.
Однак іще до передачі на зберігання до Бібліотеки архіви та їх окремі частини, зокрема листи, мали власні історії побутування; подекуди перебування документів в руках нових власників чи користувачів отримало самостійне історичне і, відповідно, джерелознавче значення, як це відбулося з паперами, що ввійшли до архіву В. Науменка та інших редакторів «Кіевской старины». Тому доцільніше реконструювати останню відому дослідникам цілісність, тобто зберігати листування П. Лебединцева і М. Максимовича як складову архіву редактора «Кіевской старины». Натомість описи особових фондів обох діячів слід доповнити вказівками на документи, що зберігаються у комплексному фонді «Листування» чи в інших фондах; більш ефективним було б укладання каталогів і покажчиків по розпорошених архівах діячів, якщо переміщення їхніх документів до особового фонду з певних причин не бажане.
Натомість є сенс вивести власне архів В. Науменка та архіви інших головних редакторів «Кіевской старины» із фонду «Листування» і створити окремий фонд чи кілька фондів – за кожним із головних редакторів. Така реконструкція можлива через повне чи часткове збереження цілісності архіву.
Завдяки виокремленню у комплексних фондах архівів і колекцій з’являється можливість поступово переописати фонд «Листування». Переописування зведених фондів – завдання надзвичайно масштабне, лише укладання фонду тривало, із перервою на війну, понад 40 років. Переописування потребує і наукової обізнаності, і кропіткої роботи, обтяжене укладанням перевідних таблиць – покажчика зі старими і новими шифрами рукописів; воно складне, однак нагальне і перспективне. Виокремлення архівів і колекцій розбиває цю роботу на структурно обґрунтовані частини. Одночасно із переописуванням видається нагода створити іменні, географічні та хронологічні покажчики (можливо, в електронній формі), потреба в яких наразі величезна.