ЦИФРОВІЗАЦІЯ – СТРАТЕГІЧНИЙ ШЛЯХ РОЗВИТКУ БІБЛІОТЕЧНОЇ СФЕРИ

Тези доповіді

Онищенко Олексій Семенович,
почесний генеральний директор
Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського,
доктор філософських наук, професор,
академік Національної академії наук України,
радник Президії Національної академії наук України,
заслужений діяч науки і техніки України

ЦИФРОВІЗАЦІЯ – СТРАТЕГІЧНИЙ ШЛЯХ РОЗВИТКУ БІБЛІОТЕЧНОЇ СФЕРИ

Цифровізація означає перехід людства до нового типу грамотності, культури, технологій. Це – процес упровадження в усі сфери життя цифрових приладів, технологій, сервісів. Звичайно ж, вона захоплює і бібліотечну сферу, яка є втіленням, носієм і популяризатором цифровізації.

У бібліотечній сфері цифровізація реалізується у чотирьох взаємозв’язаних напрямах:
1) створення і розвиток моделі цифровізованої бібліотеки. Зауважимо, що йдеться саме про цифровізовану, а не цифрову бібліотеку, яка може бути і в більшості бібліотек є окремою структурою бібліотеки. А цифровізована бібліотека є закладом, де комп’ютеризовані всі і традиційні, і нові види її роботи;

2) формування фондів цифрових інформаційних ресурсів;

3) розвиток цифрового сервісу;

4) підготовка бібліотекарів високої цифрової компетентності.

Поширена думка (вона зустрічається і серед бібліотечних працівників), що бібліотечна сфера зазнала кризи. Але точніше буде говорити про кризові явища в традиційному бібліотечному середовищі. Вони викликані уже застарілими поглядами про бібліотеку, її завдання і можливості лише як на книгозбірню, яка інформаційні потреби людей задовольняла головним чином друкованою продукцією і в своїх стінах. Цифровізація додала в бібліотеку величезний електронний ресурс, розширила доступ до неї і з неї до інформації на всю планету. Тепер ми маємо «бібліотеку без стін». У кризі опинилися ті бібліотеки, які не використовують переваги цифровізації.

Відбулися зміни у способах доступу до бібліотечних фондів. Фізична присутність читача в бібліотеці перестала бути обов’язковою необхідністю. Читальні зали опустіли. Це створило видимість бібліотечної кризи. Але в той же час багатократно збільшилася кількість віртуальних читачів, і наплив їх у бібліотеку зростатиме, бо це зручно, швидко і вигідно. В цьому закладені можливості вибухового піднесення бібліотечної справи.
Збагачуються функції бібліотеки, змінюється співвідношення між ними. Цифровізація дала потужні додаткові можливості для посилення традиційних функцій бібліотеки – пізнавальної, просвітницької, інформаційної, культурно-виховної, меморіальної, дозвіллєвої, комунікативної. Організація знання у формі бібліотечних фондів завжди була важливою, а з різким нарощуванням масиву електронної інформації вона стає особливо важливою. Аналітичними проблемами бібліотеки в доцифровий період займалися мало і вузько. Тепер же аналіз, синтез, витяг із масивів інформації потрібної, до того ж достовірної інформації виходять на передній план. Цифровізація започаткувала тенденцію перетворення бібліотек у лабораторії комплексного спрацювання всіх видів інформації і на всіх її носіях. – оптимістична тенденція, яка вселяє в бібліотеки нові життєздатні сили. Бібліотечне співтовариство повинно використати її повною мірою. Тут криється гарантована бібліотечна перспектива.
Експертна функція у традиційних бібліотеках не була розгорнута. Та й підвищеної потреби в ній не існувало. Кількість джерел, порівняно з нинішньою навалою електронної продукції, була невеликою. І плюралізм думок не був таким розбурханим, як у наш час. Нині, коли бібліотеки невпинно поповнюються електронною продукцією, коли вони виводять читача в світові простори Інтернету з його безоднею різноманітної інформації, експертна функція бібліотеки стає і ставатиме все більше високозатребуваною. Бібліотеки мають бути порадниками у відборі і використанні якісної, достовірної, відповідної заявленим потребам інформації. Цифровізація вписує бібліотеки в число провідних центрів інформаційної експертизи.
Доцифрова бібліотека мала справу в основному з книжками. У масовій свідомості її ототожнювали з «книгозбірнею», «книгосховищем», «царством книг». Взагалі вона була уособленням друкованої продукції. Архівні і музейні матеріали займали в ній супутне периферійне місце. Цифровізація розмиває грані між бібліотеками, архівами і музеями. Бібліотеки все більше включають у свої фонди архівні і музейні документи. Формується інтегрований бібліотечно-архівно-музейний масив інформації. І це суттєво збільшуватиме інформаційний потенціал бібліотек, а, значить, і привабливість до них.
Таким чином, у сучасний період вимальовується модель цифровізованої бібліотеки як широкого комплексу інтегрованих соціокультурних функцій, інтегрованих (бібліотечно-архівно-музейно-інтернетних) ресурсів, інтегрованих (офлайн-, онлайн-, індивідуальних і масових) інформаційних сервісів. Звичайно, це – ідеальний варіант цифрової трансформації бібліотек і реалізується він не ідеально. Але запит не такий інтегрований науково-інформаційний комплекс є стійкий. Він об’єктивний, історичний, соціально значущий.
Бібліотеки найближче до втілення його в життя. У них зібрано документи за весь період писемності в Україні, накопичено багатий досвід їх опрацювання і введення в суспільний обіг, сформовано великий загін спеціалістів, здатних освоїти і розвивати процеси цифровізації. Безумовно, для цього необхідно на державному рівні визначити статус бібліотеки як одного з головних провідників цифровізації, дати їм відповідне фінансово-морально-технічно-технологічне забезпечення, системно готувати цифрово компетентних бібліотечних кадрів. Багато чого тут залежить і від бібліотечного співтовариства, його ініціатив, ентузіазму і згуртованості, бо конкуренція за інформаційні ресурси і інформаційні сервіси велика.
Життєздатність бібліотечної сфери завжди базувалися на її інформаційному багатстві. Потреба в інформації ніколи не вичерпна. В інформаційному суспільстві вона – одна з основних. Директор з інформаційних технологій HUAWEI Тао Цзинвень говорив, що дані – «це четвертий за значущістю ресурс після моря, суші і повітря» (Новини високих технологій//IXBT.com. 09.07.2020 р., дата звернення 26.09.2021 р.). Доля бібліотек і далі залежатиме від того, наскільки вони зуміють накопичувати в себе інтелектуальний ресурс і просувати його в масову свідомість.

Слід посилювати всі можливі шляхи неухильного поповнення бібліотечного фонду, який повинен включати документи на всіх традиційних і нових носіях інформації. Це:

1. Традиційне комплектування бібліотек творами друку. Цінність їх зростатиме у зв’язку зі зменшенням їх кількості і у зв’язку з психологічною особливістю користування ними – відчуттям безпосередності фізичного контакту. Велику помилку допускають ті бібліотеки, які перестали дбати про повноту комплектування вітчизняними друкованими книжковими виданнями, повноту комплектів журналів і газет, листівок і подібних видань. Через це в бібліотеках виникають недопустимі прогалини в фондах, що знижує їхні можливості в інформаційному обслуговуванні і збереженні національної пам’яті.

2. Оцифрування документів на традиційних носіях інформації, що дасть подвійну можливість обслуговування – оригіналом і його електронною копією.

3. Збір цифрових документів. Вони все більше стають основними. На жаль, бібліотеки недооцінюють цю справу. І значна кількість електронних видань книжок, газет і журналів у бібліотеки не потрапляє. Це вестиме до кількісного і якісного збіднення їх фонду.

4. Архівування плинного ресурсу національного сегменту Інтернету. Найважча проблема. Вона не вперше ставиться. Але навіть бібліотеки загальнодержавного рівня до її вирішення ще не готові (технічно, технологічно). Проте, вона неодмінно буде вирішуватися, бо в плинному контенті Інтернету відображаються «наживо», «з перших вуст» всі суспільні трансформації. Їх аналітична картина – незамінима для адекватного розуміння сучасності, а для історії вона буде пластом документальних свідчень.
Жодна українська бібліотека ще не в змозі архівувати в себе весь плинний контент національного сегменту Інтернету. Але фрагментарно це робиться у національних і багатьох галузевих, обласних та університетських бібліотеках. Сільські, шкільні, районні, міські бібліотеки могли б архівувати з Інтернету матеріали про місцеве життя, зміцнюючи таким чином свою інформаційну базу. Все це, так би мовити, – елементи попереднього «тренінгу». А сама проблема архівування плинного ресурсу національного сегменту Інтернету – фундаментальна, державно важлива, потребує серйозного обговорення у професійних колах і прийняття управлінських рішень. Бібліотечному товариству за призначенням слід ініціювати цю справу.

5. Системно поповнювати бібліотечні фонди архівними і музейними документами як в оригіналах, так і в електронних копіях. Цифровізація дозволяє включати в бібліотечні фонди цілі архіви і музеї. Бібліотека здобуває потрійну інформаційну силу. Поділ документів на бібліотечні, архівні і музейні по суті розмивається. В цифрі вони – рівнозначні носії інформації. Привабливість бібліотек зростатиме. Бібліотечні комплектатори повинні зробити предметом своїх турбот архівні і музейні документи.
Збагачення бібліотечного ресурсу дає можливості збагачення інформаційного сервісу. А це, своєю чергою, збільшуватиме кількість читачів, особливо віртуальних. Багатство сервісу може дати бібліотеці навіть більшу привабливість, ніж багатство фонду. Яка користь від інформації, якщо вона не доступна? Цифровізація не відміняє традиційних видів бібліотечного обслуговування, але вона множить нові. І більшість із них зв’язана з віддаленим доступом. Прогнозовано онлайн-сервіс породить потоки звернень до бібліотеки. Важливо оперативно і змістовно на них відповідати.
Для ефективного онлайн-сервісу недостатньо традиційних служб абонемента чи довідки. Тут необхідно задіяти всі бібліотечні підрозділи, надійно зв’язавши їх внутрішньою комп’ютерною мережею і націливши на задоволення потреб читача. Потрібна, мабуть, і координуюча комплексна структура.
Якісно змінюється склад читачів. Типовим стає «цифровізований» читач, що звертається до бібліотеки з відстані: діловий, амбітний, вимогливий, грамотний, хоче багато і все відразу. Задовольняти його інформаційні потреби доводиться заочно. І не завжди тут спрацьовує традиційний бібліотечний досвід. Виникла необхідність розроблення організації, форм і методів взаємодії бібліотекаря саме з віртуальним читачем. Тут у порадники напрошується соціологія, яка повинна стати в бібліотеках постійним робочим інструментом.
Розвиток сервісу у віддаленому режимі вимагає від бібліотек більше ініціатив у пропонуванні послуг. Цифровізація дає нові інструменти і стимули для реклами бібліотечних фондів, заходів, постаті самого бібліотекаря як розповсюджувача грамотності і знань. Мало просто відповісти на запит читача. Бажано, щоб у відповіді був закладений ще й виклик інтересу до можливої нової інформації на задану тему. Для цього потрібно знати коло стабільних інтересів постійних користувачів бібліотеки. Тут у пригоді міг би стати наукометричний досвід підготовки профілів науковців і наукових організацій. З постійними і найбільш активними користувачами бібліотеки можна було б укладати угоди про інформаційне обслуговування. І відповідно до профілю в ініціативному порядку надсилати їм нові матеріали чи повідомлення про них (бібліографію, анотації, реферати або ж повні тексти). Широка віртуальна взаємодія бібліотек і їхніх користувачів виявилася рятівною у період коронавірусної пандемії і карантинних обмежень.
Зростає роль цифрових презентацій бібліотечних фондів, нових видань, конференцій, самих бібліотек. Авторитет бібліотек багато залежить від того, наскільки вони присутні в соціальних мережах. Освоєння соціальних мереж – необхідність для виходу бібліотек у широке інформаційне поле. Поки що це –частіше всього окремі виступи, мінідискусії. А соціальні мережі – це зручні майданчики для серйозної розмови про наукові й культурні цінності в бібліотеках, роль бібліотек в утвердженні цифрової грамотності і культури, збереженні національної спадщини і не в останню чергу про професійний портрет бібліотекаря цифрової епохи. Слід мати на увазі, що соціальні мережі дуже ефективний засіб збудження масового інтересу до будь-якої проблеми.
Об’єктивно бібліотекар цифрової епохи повинен підніматися до провідної суспільної постаті. Він збирач, перетворювач, експерт, зберігач, розповсюджувач, інтегратор і виробник інформації – основної творчої сили. Тому, передусім, бібліотекар – інформацієзнавець, знаннєзнавець, джерелознавець. Він – порадник користувача у пошуках відповіді, отримуванні інформації. Це – його первинна і вічна іпостась. Інформацієзнавчі компетенції слід невпинно удосконалювати, бо інформація, як відомо, оновлюється бурхливо і масштабно.
Не менш важлива іпостась бібліотекаря як носія грамотності. Недарма здавна бібліотеку називали вогнищем писемності, культури, знань. Бібліотека суттю своєї професії як носія знань покликана сприяти навчанню і підвищенню грамотності людей. Завдання вирішувалося просто, поки базовим елементом грамотності було вміння читати, писати, рахувати. З тих пір, як шкільна освіта стала загальнообов’язковою, бібліотекам цим не доводилося опікуватися. Вони працювали з читачами у плані навчання культури читання, написання текстів, використання джерел. Але особливої потреби у наголосі на увазі бібліотек до навчання читачів грамотності не було.
Цифровізація розширила поняття грамотності. Тепер одних навичок читати, писати, рахувати явно недостатньо, хоча вони залишаються первинно необхідними. Але базовими навичками нової грамотності стала цифрова компетентність – уміння працювати з комп’ютером, гаджетом, побутовими цифровими приладами взагалі, Інтернетом. І цим умінням треба вчити, зокрема і в бібліотеці.
Цифрова техніка і цифрові технології розвиваються так швидко, що люди не встигають своєчасно їх опановувати. Серед старших поколінь з’явилося немало людей, які малограмотні, а то й безграмотні у цифрових справах. Потреба у цифровому всеобучі швидко зростатиме, бо цифрові апарати стають всюдисущими.
В Україні будується «держава в смартфоні». Переважна більшість державних послуг буде переведена в онлайн-режим. Це теж викличе потребу в масовому освоєнні цифрових навичок, необхідних передусім для повсякденного життя. Міністерство цифрової трансформації України реалізує план підготовки за два роки шести мільйонів людей до роботи з цифровими засобами. До речі, бібліотеки визначені тут в числі провідних виконавців цього завдання.
У широкому тлумаченні цифрова грамотність розростається до поняття інформаційної грамотності. Вона включає в себе цифрову як техніко-технологічну інструментальну частину. Але має ще й надбудову над нею – уміння працювати з інформацією: уміння створювати, шукати, оцінювати, відбирати, накопичувати, перетворювати, зберігати, поширювати, використовувати. Це також – уміння відрізняти об’єктивну, адекватну, достовірну, повну інформацію від фейкової, спотвореної, фрагментарної, уміння виявляти надійні джерела інформації. Зрештою інформаційна грамотність – це уміння критично мислити, виробляти імунітет проти спроб маніпуляції інформацією.
Проблеми – складні. До їх вирішення причетні багато структур і чинників. Традиційно тут немаловажне місце посідає бібліотечний сектор культури й інформації. Бібліотеки завжди були центрами колективного опрацювання інформації. А бібліотекарі вчилися і вчили інформаційній культурі, планка якої увесь час підвищується. Гряде серйозна конкуренція між бібліотеками й іншими інтеграторами інформації за володіння інформацією.
Млявість бібліотек у цій справі буде вести до того, що інші інформаційні структури відтіснятимуть їх на периферію процесів становлення цифрового суспільства. Конкурентоздатність бібліотек криється у високій цифровій компетентності їхнього персоналу. На порядок дня бібліотечного життя вийшла потреба організації постійнодіючої системи підвищення цифрової кваліфікації бібліотечних кадрів і навчання всіх бажаючих практичній цифровій грамотності. Стратегічними орієнтирами тут виступатимуть досконала модель цифрової бібліотеки й ідеальний образ цифрово компетентного бібліотекаря.