ПРОБЛЕМА ХУДОЖНЬОГО ТАЛАНТУ ОСОБИСТОСТІ В МИСТЕЦТВОЗНАВЧИХ ДЖЕРЕЛАХ НБУВ

Тези доповіді

УДК 140.7.: 321
Дубровіна Ірина Володимирівна
ORCID: 0000-0002-676-4789
кандидат педагогічних наук, доцент, науковий співробітник Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського, м. Київ, Україна
dubrovinaiv@nbuv.gov.ua

ПРОБЛЕМА ХУДОЖНЬОГО ТАЛАНТУ ОСОБИСТОСТІ
В МИСТЕЦТВОЗНАВЧИХ ДЖЕРЕЛАХ НБУВ


Проблема художнього таланту пов'язана з питанням природної обдарованості людини. На прикладі звернення до праць з питань обдарованості митців аналізується природа та чинники розвитку таланту творчих особистостей в соціумі як результат наявності певних нахилів до художньої діяльності в музичній культурі.
Ключові слова: мистецтво, здібності, задатки, художній талант, природні чинники обдарованості, геніальність,художні твори, музична культура, музичні фонди.

Однією з найважливіших особливостей мистецтва є його здатність силою слова, кольору, звуку звеличити думки й почуття. Жодна сфера людської діяльності не має такої глибини емоційного впливу на людей, як мистецтво. І за кожним визначним художнім твором, що хвилює нас, постає яскрава та самобутня особистість митця, розумом, почуттям, волею якого створено все те істинно прекрасне, над чим безсилий час. Надзвичайно складний процес творчості вимагає від митця не тільки щирості, самовідданості почуттів, вражень, досвіду та служіння протягом цілого життя.
Проблема художнього таланту пов'язана з питанням про природну обдарованість людини. Більше того, у фондах НБУВ можна знайти підтвердження тези, згідно якої талант є безпосереднім результатом наявності певних нахилів до художньої діяльності. У 1940-х роках Б. Теплов стверджував, що природженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні особливості, тобто задатки. Щодо здібностей, то вони не містять елементів природженості, а є завжди результатом розвитку. Досить поширеною є концепція К. Платонова, який вважав, що формулювання Б. Теплова потребує уточнення: під задатками треба розуміти природжені, але не обов'язково спадкові передумови подальшого розвитку. У своїх дослідженнях «Проблеми здібностей» та «Про систему психології», спираючись на досягнення психології, фізіології і філософії, Платонов переконливо доводить, що «чим складніша структура конкретної здібності, тим більше в неї набутого, умовно-рефлекторного». Проте значну роль відіграє і природжений чинник.
На нашу думку, між задатками та виявленням художніх здібностей лежить тривалий шлях розвитку людини. Природжений чинник ніколи не визначав таланту повністю. Але за певних умов він може стати чудовою основою для швидкого розвитку та удосконалення таланту.
Наголошуючи на ролі та значенні природженого чинника, ми розуміємо, що далеко не кожна людина, яка має певний природний хист, обов'язково має присвятити життя мистецтву. Проте навряд чи людина, позбавлена природного нахилу до художньої творчості, може піднятися до рівня талановитого професійного митця. Проблема існування та ролі природженого чинника потребує уваги та певного теоретичного осмислення хоча б тому, що з нею пов'язана практика поступового виховання, формування художнього таланту вчених та педагогів. Глибоке й всебічне пізнання законів творчості слід розпочинати з вивчення розумового розвитку дитини, причин і можливостей становлення художніх здібностей.
Історії мистецтва відомо чимало прикладів, коли нахил до художньої діяльності виявлявся у дітей у перші ж роки життя. Так, Вольфганг Амадей Моцарт (1756 –1791) почав рано виконувати і створювати перші музичні твори. Збереглася цікава розповідь Андреаса Шахтнера про те, як чотирирічний Вольфганг запропонував батькові подивитися написаний ним концерт для клавіру. «Спочатку ми почали сміятися над цією нісенітницею, – згадував Шахтнер, – але потім батько почав уважно розглядати головне – ноти, композицію. Він довго стояв вражений, дивлячись на аркуш паперу». Батько Моцарта й Шахтнер – обидва професійні музиканти – були вражені складністю запропонованої дитиною мелодії, її внутрішньою логікою, стрункістю. Навіть припускаючи можливість деяких перебільшень у цих спогадах, варто визнати, що саме надзвичайно високий ступінь розвитку музичних здібностей у Моцарта-дитини зумовив своєрідність творчого процесу дорослого Моцарта-композитора. Від перших дитячих спроб через усе творче життя Моцарта складалася неповторна специфіка відображення емоційних переживань життя в музиці.
Ференц Ліст (1811–1886) – видатний угорський піаніст, композитор, диригент. Поєднував віртуозність з поетичністю й драматизмом. Засновник і перший президент Академії музики у Будапешті (1875). У дитячому віці гру Ліста слухав великий Бетховен, який після цього поцілував хлопчика. Це було своєрідним творчим благословенням, про яке Ліст згадував усе життя. Створив 19 угорських рапсодій, «Альбом мандрівника», «Три сонети Петрарки», близько 70 хорів, пісень тощо.
Фрідерік Шопен (1810 –1849) – видатний польський піаніст та композитор, який виявив надзвичайну художню обдарованість ще у роки дитинства. Коли ще у дитячому віці він дав перший надзвичайно успішний концерт у Варшаві, його запитали: «Що на твою думку мало найбільше сподобатись публіці?». Хлопчик відповів з надзвичайною безпосередністю: «Мій білий комірець».
Сергій Прокоф’єв (1891 –1953) – всесвітньо відомий композитор, який народився в Україні (у селі Сонцівка Катеринославської губернії, нині Донецька область). Яскравим свідченням музичної обдарованості 10-річного Сергія стала аматорська постановка його дитячої опери «Велетень» у Сонцівці. Ще в ранньому дитинстві хлопчик підійшов до матері з листком нотного паперу, на якому були чорнильні позначки та з гордістю заявив, що «я написав «Рапсодію» Ліста». Спроба обережного пояснення матері Сергійку того, що це вже неможливо зробити викликала бурхливі дитячі емоції. Нині у Сонцівці збереглася церква, де хрестили майбутнього композитора, там же зараз знаходиться і його музей.
До «геніальних» дітей також належали Леонардо да Вінчі й Мікеланджело, Канова й Байрон, Рєпін і Сєров. Вияв художніх здібностей у ранньому віці, безперечно, свідчить про існування природженого чинника. Водночас надзвичайно важливо, щоб дитина, в якої виявлено художній хист, мала можливість його розвивати, мала умови для формування художніх здібностей. Віддаючи належне природженому чиннику в становленні художніх здібностей, підкреслюючи перевагу раннього виявлення нахилів до творчості, дитячу обдарованість, однак, не слід переоцінювати. Не варто забувати, що дитяча обдарованість ніколи не виходить за межі дитячого світосприймання та світорозуміння. Між «геніальною» дитиною й талановитим митцем лежать довгі роки опанування професії, вироблення свідомого ставлення до життя й творчості, усвідомлення своєї суспільної сутності та свого громадянського покликання. Минуть роки, перш ніж на основі природженого чинника почне складатися і формуватися художній талант – специфічна здатність людини до художньо-образного відтворення навколишньої дійсності, до по-справжньому творчої роботи у певному виді мистецтва. Це підтверджують бібліографічні джерела у відділі музичних фондів Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського, праці та монографії з окресленої теми, спомини сучасників композиторів, критичні огляди. Вони аргументують природу та чинники художньої обдарованості, її виявлення для проектування творчого процесу.
Звертаючись до праць Тєплова, зустрічаємо тези, що задатки як природжені передумови здібностей можуть виявитися і в зрілому віці. І не тільки виявитися, а й розвинутися до рівня таланту. У зрілому віці розвинувся талант І. Крилова і П. Гогена, В. Шишкова і М. Врубеля, С. Аксакова і С. Сергєєва-Ценського. Факти спростовують досить поширену думку про те, що разом із старістю відбувається зниження інтелекту, звуження інтересів. У зрілому віці удосконалюються набуті здібності, а також формуються нові. Так, Мікеланджело працював до 79 років, Б. Шоу – до 94, Дж. Верді створив оперу «Отелло» в 73 роки, Л. Толстой в 61 рік написав «Крейцерову сонату», а в 71 рік – «Воскресіння». Природжені художні задатки – лише основа для подальшого формування творчої індивідуальності. Тому вони перебувають у прямій залежності від зовнішніх умов життя людини, соціального середовища, спрямованості її мистецьких інтересів, хобі.
Отже, аналізуючи рівні розвитку художньої обдарованості, слід ураховувати і життєтворчий аспект, який дає змогу чіткіше уявити собі ті сходинки, якими піднімається юний митець від задатків до художньої геніальності. Певний рівень обдарування має кожна людина. Саме завдяки цьому твори мистецтва зрозумілі не лише тим, хто їх створює, а й тим, хто їх сприймає. Властивістю ж таланту і геніальності є свідомий, поглиблений, всебічний розвиток художньої обдарованості. Ця проблема знаходиться у полі зору педагогів, психологів, мистецтвознавців та бібліографів та потребує подальших розвідок.

UDC 140.7.: 321
Dubrovina Iryna Volodimyryvna
ORCID: 0000-0002-676-4789
Candidate of Pedagogical Sciences, Reseacher at the National Library of Ukraine Vernadsky, Kyiv, Ukraine
dubrovinaiv@nbuv.gov.ua

THE PROBLEM OF ARTISTIC TALENT OF PERSONALITY IN THE SOURCES OF ART NBUV

The problem of artistic talent is related to the question of human natural talent. The nature and factors of the development of the talent of creative personalities in society as a result of the presence of certain inclinations to artistic activity in musical culture are analyzed on the example of appealing to works on the talents of artists.

Key words: art, abilities, inclinations, artistic talent, natural factors of giftedness, genius, works of art, musical culture, musical funds.