Леся Українка та Іван Стешенко: епістолярій як біографічне джерело

ЗаявникАлександрова Галина Андріївна (Україна)
КонференціяМіжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація. Від управління ресурсами – до управління знаннями» (2021)
ЗахідСекція 4. Біографіка та біобібліографія – знаннєвий ресурс інтелектуального і духовного розвитку українського суспільства.
Назва доповідіЛеся Українка та Іван Стешенко: епістолярій як біографічне джерело
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

УДК 929(477) Леся Українка (Стешенко)
Александрова Галина Андріївна,
ORCID 0000-0002-5136-5160,
доктор філологічних наук, старший науковий співробітник,
провідний науковий співробітник,
відділ теорії та методики біобібліографії,
Інститут біографічних досліджень,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
galekss@ukr.net

ЛЕСЯ УКРАЇНКА ТА ІВАН СТЕШЕНКО:
ЕПІСТОЛЯРІЙ ЯК БІОГРАФІЧНЕ ДЖЕРЕЛО

Проаналізовано епістолярну спадщину Лесі Українки, що висвітлює її стосунки з Іваном Стешенком, співпрацю в царині літератури й політики.
Ключові слова: Леся Українка, Іван Стешенко, епістолярій, біографія, література.

Цінність приватної кореспонденції письменника полягає в тому, що вона яскраво репрезентує його характер та погляди, це унікальне джерело саморозкриття особистості, без якого важко зрозуміти джерела його творчої біографії. Епістолярій є важливим джерелом інформації і в дослідженні біографії та діяльності Лесі Українки. Вагомий внесок у вивчення її листування здійснили Л. Вашків, А. Ільків, С. Павличко, А. Ряппо, В. Савчук, В. Святовець, В. Сімович, М. Коцюбинська та ін. Не першорядною, але важливою постаттю в житті Лесі Українки був Іван Стешенко, якому вона не писала листів, проте він є героєм багатьох сюжетів її епістолярію: до М. Драгоманова, О. Луцького, М. П. Косача, М. Кривинюка, Олени Пчілки.
Стешенко Іван Матвійович (літ. псевд. Іван Сердешний, Ів. Січовик, Світленко та ін.) (? 1874, Полтава – 30.7.1918, Полтава) – письменник, літературознавець, критик, перекладач, педагог, громадський і політичний діяч, театрознавець, Генеральний секретар (т. міністр) освіти уряду УНР. Автор поетичних збірок «Хуторні сонети» (1899) та «Степові мотиви» (1901). Убитий у Полтаві невідомими злочинцями-більшовиками. Лише нещодавно оприлюднено значну частину його літературного доробку, написано його найдокладнішу біографію (Стешенко І. Твори. Переклади. Вибране листування. / Упор. та автор біограф. нарису Г.В. Титаренко, післямова Г.А. Александрової. Полтава, 2013). .
Із Лесею Українкою Іван Стешенко познайомився, ймовірно, відразу ж після вступу до університету святого Володимира (навчався тут протягом 1894–1896 рр.) після закінчення Полтавської гімназії. З ініціативи О. Тулуба він почав відвідувати гурток «Плеяда», який об’єднував кращі молоді літературні таланти (Людмила Старицька, Михайло Обачний, В. Самійленко, М. Славинський, Є. Тимченко, Леся Українка та ін.), що долучалися до європейського літературного процесу через переклади. І. Стешенко і Леся Українка згодом стали лідерами групи українських соціал-демократів.
Леся Українка однією з перших помітила й визнала Стешенків поетичний талант, зокрема, 1893 року писала матері про те, що його вірші, дуже ліричні, але здаються надто риторичними, хоч і красивими, але деякі образи неясні і нелогічні; позитивно відгукувалася про його переклади з Беранже. Зазначала і його прикрі помилки, зокрема, те, що І. Стешенко нікого не хоче приймати до себе у спільники при перекладі, хоча йому потрібна щира детальна критика і допомога.
Леся Українка, як і вся родина Косачів, недоброзичливо ставилася до О. Кониського, оскільки за поглядами той був націоналістом, ідейним опонентом М. Драгоманова-федераліста. Тому вона непокоїлася, що І. Стешенко потрапив під його вплив. Для поетеси на першому місці була професійна солідарність, дружба митців, моральний кодекс – у листуванні про це є надзвичайно цікаві психологічні рефлексії: вона прагнула, щоб члени «Плеяди» дотримувалися одностайних поглядів, була проти виступів, зокрема, І. Стешенка у львівському журналі «Правда».
На перші публікації І. Стешенка в листі до Лесі Українки скептично відгукнувся М. Драгоманов. У відповіді йому Леся Українка стисло подала біографічні дані Івана Стешенка і висловила надію на те, що в майбутньому той може подолати «хворобу зросту», водночас критично поставилася до деяких рис характеру молодшого товариша.
Леся з дитинства знала Оксану, доньку М. Старицького, яка 1897 року стала дружиною І. Стешенка, тому їх поріднили, окрім творчих, і родинні та громадські справи. Із листів поетеси помітно, що вона ділилася з І. Стешенком творчими задумами, повідомляла матері про наміри співробітництва з ним як перекладачем Байрона. Про І. Стешенка Леся згадувала як про «толкового» опонента на обговоренні її реферату про новітню соціальну драму.
Леся не раз передає вітання І. Стешенкові в листах до М. Кривинюка (чоловіка сестри Ольги), коли вони обидва перебувають у в’язниці, цікавиться справами товариша у зв’язку з присудженням йому премії ІмпАН імені О. С. Пушкіна за працю про «Енеїду» І. Котляревського, просить передати йому статтю К. Арабажина про слов’янські літератури, називає його «посередником» між собою і М. Кривинюком. Довіряючи компетентнішому І. Стешенкові видавничі справи, водночас дає поради, зокрема пише в листі до М. Кривинюка про можливість друкуватися в «Просвіті» і попереджає про недбалість редакції.
Не в усьому погоджуючись із соратником-однопартійцем, Леся Українка негативно оцінила відгук І. Стешенка на публікацію в газеті «Хлібороб» (1905) статті про мітинг українців у Петербурзі, де він критикував позицію цієї першої української газети на Наддніпрянщині з погляду інтернаціональної соціал-демократії і захищав російський народ і російську інтелігенцію, як нібито непричетних до дискримінації українців, яку здійснював уряд Росії.
Про те, що для Лесі були актуальними і літературна діяльність, і особистість Стешенка-поета, свідчить її лист-вірш «Уривки з листа» (1897), де вона в алегоричній формі художньо осмислила сторінки їхньої дружби та психологію творчого процесу.
У нечисленних листах І. Стешенка, які збереглися, теж є згадки про Лесю Українку: він запитує К. Білиловського, чи написав той до редакції журналу «Зоря» про непорозуміння з поетесою в альманасі «Складка», згадує, що просив передати її для друку М. Павликові його переклад.
Отже, епістолярій зберігає сліди взаємовідносин двох письменників, деталі їхніх біографій. Як показують листи Лесі Українки та Івана Стешенка, їхні творчі, побутові і ділові контакти були досить тісними. Епістолярій є важливим джерелом, що розкриває біографічні контексти спілкування цих особистостей на тлі важливих соціокультурних та психологічних змін у суспільстві кінця ХІХ – початку ХХ століття.

UDC 929(477) Леся Українка (Стешенко)
Galyna Alexandrova,
ORCID 0000-0002-5136-5160,
Doctor of Philological Sciences, Senior Research Associate,
Leading Research Fellow,
Department of Theory and Methodology of Biobibliography,
Institute of Biographical Research,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: galekss@ukr.net
LESIA UKRAINKA AND IVAN STESHENKO:
EPISTOLARIUM AS A BIOGRAPHICAL SOURCE
The epistolary legacy of Lesya Ukrainka is analyzed, which is an important source of her biography, which testifies to her relations with I. Steshenko, cooperation in the field of literature and politics.
Key words: Lesya Ukrainka, Ivan Steshenko, epistolary, biography, literature.