Розмисли навколо авторства духовного концерту "Гласом моїм"

ЗаявникРуденко Людмила Григорівна (Україна)
КонференціяМіжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація. Від управління ресурсами – до управління знаннями» (2021)
ЗахідСекція 6. Музична культура і музичні фонди бібліотек та архівів в умовах сьогодення.
Назва доповідіРозмисли навколо авторства духовного концерту "Гласом моїм"
Інформація про співдоповідачівГусарчук Тетяна Володимирівна, доктор мистецтвознавства, доцент, професор кафедри Української музики та музичної фольклористики НМАУ ім. П. І. чайковського
Презентаціяне завантажено
СтаттяЗавантажити статтю


Тези доповіді

РОЗМИСЛИ НАВКОЛО АВТОРСТВА ДУХОВНОГО КОНЦЕРТУ «ГЛАСОМ МОЇМ»

Окреслено історію питання авторської атрибуції концерту «Гласом моїм» та висловлено спостереження стосовно стилістичних особливостей редакцій твору.
Ключові слова: духовна музика, індивідуальний стиль, творчість Артемія Веделя та Степана Дегтярьова.

Серед аспектів, досліджуваних сучасними музикознавцями в царині історії української музики, мабуть, чи не найскладнішою й найвідповідальнішою проблемою є авторська атрибуція. Водночас це і надзвичайно актуальний напрямок з погляду на його практичнее значення, адже він безпосередньо пов’язаний з виданням та виконанням творів.
Наразі відомі три видання концерту «Гласом моїм»: у випуску VІІІ «Историчеcкой хрестоматии церковного пения» (ред.М. Гольтисона, вид. журналу «Музыка и пение».СПБ, вид.знак М. 481 П., [1900-ті роки]), у випуску № 27 видань Олександро-Невської Лаври («Сборник концертов соч. А. Веделя и С. Дегтярьова для сметанного хора».СПБ, видавець П. М. Киреєв, ред. І.В.С. и К.І.К., [1917 р.]) та у виданні «Артемій Ведель. Духовні твори» / ред.-упоряд. – Гобдич М. М. і Гусарчук Т. В.(Київ : Геопринт, 2007). Оскільки у перших двох джерелах концерт було видано під іменем А. Веделя, то перед сучасними видавцям тоді не стояла проблема авторства твору. Натомість текстологічна проблема була доволі серйозна, адже тексти суттєво відрізнялися і обидві редакції мали свої плюси й мінуси. До того ж текст з «Історичної хрестоматії», на превеликий жаль, був неповний і знайти продовження не вдалося (неповні три частини містили 102 такти). Текст другої ж редакції перевищував цей обсяг більш ніж вдвічі, але в ній концерт складався з чотирьох частин, а в редакції М. Гольтисона мав п’ять, про що можна зробити висновок з того, що І. Соневицький свого часу (1966 р.) вказував саме на п’ятичастинний концерт А. Веделя «Гласом моїм», а цей дослідник працював передусім з гольтисонівськими редакціями. Тож, як видається, ще є надія знайти повний текст концерту в його архіві, переданому з Нью-Йорку до Львова.
Різниця в кількості частин пов’язана з тим, що у збірнику з Олександро-Невської Лаври не відділений в окрему частину великий ля-бемоль мажорний розділ на слова «Пролію пред Ним моленіє моє». До речі, саме в ньому є найбільше розходження між редакціями, починаючи від слів «Внегда ісчезати от мене духу моєму» (такти 34–67 в сучасному виданні подано за ред. М. Гольтисона). Цій редакції і загалом було віддано перевагу в більшості фрагментів (звісно, до 102 такту), оскільки і авторитет видання «Історичної хрестоматії», і кваліфікація редактора заслуговували на більшу довіру. Однак і в цьому тексті траплялися окремі моменти, які не вписувалися у стиль А. Веделя (наприклад, шестиголосся у тактах 90–94). Тому в окремих випадках було прийнято рішення піти на компроміс, поєднавши елементи з двох редакцій, як це було зроблено на самому початку (такти 1–4). Отже, інципіт з цього видання концерту не збігається з жодною з попередніх редакцій.
Сьогодні стало зрозуміло, в чому полягала основна археографічна проблема: на той час упорядники не мали інформації про суперечливу атрибуцію цього концерту, отже було бажання внести певні корективи відповідно до манери письма А. Веделя. Нині ж, завдяки каталогу А. Лебедєвої-Ємеліної («Русскаядуховная музика епохи классицизма. Москва Прогресс–Традиция, 2004) уже знаємо про те, що і в С. Дегтярьова, і в Л. Гурильова були однойменні концерти (однойменний концерт № 27 Д. Бортнянського є широко відомим). Отже, у згаданому каталозі, окрім інформації щодо веделівського «Гласом моїм» (інципіт та перелік частин подано за виданням Олександро-Невської Лаври, с. 263), також наведено інформацію про рукописні джерела концерту Л. Гурильова та його інципіт, який є варіантом веделівського, на що авторка не звернула уваги (с. 329). Додамо, що цей інципіт збігається з початком редакції концерту А. Веделя в «Исторической хрестоматии». Стосовно однойменного концерту С. Дегтярьова А. Лебедєва-Ємеліна вказує, що концерт не знайдено (с. 378).
Нарешті, у виданні «Руденко Л. Г. Нотна бібліотека хору Київської духовної академії» (Київ : НБУВ, 2013) вказано на наявність концерту в рукописній партитурі № 5 (шифр Ее 1547 П. № 5/26) та маргінальний запис, який зробив регент хору Іван Макаревич: «Концерт Гласом моим Дехтерева. Хотя благ. бывший регент ак. хора К[…] переписывал его с Веделя, но я с ним не согласен. В [вказ.] нотах «Дехтерева» замарано, но надпись есть <…> февр. 1880 <…>» (с. 114).
Як твір, що має суперечливу атрибуцію, концерт потрапив у поле уваги А. Кутасевича, який на підставі стилістичного аналізу зробив висновок про приналежність концерту С. Дегтярьову (Кутасевич А. В. Стильова диференціація духовно-музичних спадщин Степана Дегтярьова та Артема Веделя : питання авторства творів суперечливої атрибуції : автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства. Київ, 2015. С. 13). Зокрема, дослідник вказує на фрагменти у першій та другій частинах, які фактично ідентичні прийомам, які використані в інших творах С. Дегтярьова.
Підійти до зазначеного питання можна і з іншого боку, вказуючи на ті ознаки концерту, які суперечать стилю А. Веделя, а саме: невідповідність характеру музики в окремих місцях змісту вербального тексту (наприклад, у тактах 25–30, 49–50, 174–178), концептуально невмотивований перехід від однієї частини до іншої (ІІІ – ІV, за редакцією зі збірника Олександро-Невської Лаври), що практично не спостерігається у творах А. Веделя; зовсім нетипові для них мелодико-гармонічні звороти (такти 117, 145), нехарактерне ритмічне гальмування (такти 10–11, 15–20, зокрема, після фугато – такти 45–48) та, зрештою, і навіть самий початок концерту з його низхідним рухом, відхиленням уже у другому такті тощо.
Окремим і дуже цікавим аспектом є текстологічне порівняння друкованих редакцій з віднайденим рукописним списком із колекції КДА. Загалом він ґрунтується на редакції И.В.С. та К.И.К., але має ряд особливостей, які стосуються фактурного викладу (наприклад, використання в окремих місцях триголосся замість чотириголосся, вказівка на ансамблеве виконання замість туттійного тощо), дрібні варіанти мелодичного руху, зокрема, введення імітації в альті на початку фіналу і при повторі цієї строфи. Не обійшлося і без додавання тактів у двох кадансах (один та три такти).
Отже, усе зазначене підтверджує тенденцію до функціонування різних редакцій найбільш улюблених, популярних творів. Безумовно, «Гласом моїм» належить до їх числа, адже, попри ряд «нюансів», має безсумнівні художні достоїнства. На жаль, остаточну крапку в питанні його авторської приналежності, можливо, ще ставити дещо зарано, хоча б через недоступність тексту Л. Гурильова та повного тексту, опублікованого під іменем А. Веделяв редакції М. Гольтисона.