Просвіта народу в уявленні галицьких русинів і початок видавничої діяльності товариства “Галицько-руська матиця” (1848–1850 рр.)

ЗаявникСедляр Олександр Володимирович (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція "Бібліотека.Наука.Комунікація"
ЗахідСекція 2. Історія книжкової культури України: здобутки і перспективи
Назва доповідіПросвіта народу в уявленні галицьких русинів і початок видавничої діяльності товариства “Галицько-руська матиця” (1848–1850 рр.)
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

УДК
Седляр Олександр Володимирович
кандидат історичних наук
вчений секретар Наукової бібліотеки
Львівського національного університету імені Івана Франка
Sedliar Oleksandr
Candidate of historical sciences
Academic Secretary of Library
Ivan Franko National University of Lviv

Просвіта народу в уявленні галицьких русинів і початок видавничої діяльності товариства “Галицько-руська матиця” (1848–1850 рр.)
Education of people in presentation of Galician Ruthenians and beginning of publishing activity of the society “Halyts’ko-rus’ka matytsia” (1848–1850)

Розглянуто різні погляди галицької руської інтелігенції (головно – греко-католицьких священиків) середини ХІХ ст. на просвіту народу; їх узгодити та налагодити публікацію популярної літератури було покликане засноване у 1848 р. товариство “Галицько-руська матиця”.
Ключові слова: товариство “Галицько-руська матиця”, галицькі русини, просвіта народу, популярна література, історія українського книговидання, Українська греко-католицька церква.

The different looks to people’s education of Galician Ruthenian intelligentsia (main – greek-catholic priests) of middle of XIX century are considered; the society “Halyts’ko-rus’ka matytsia” (founded in 1848) was intended to co-ordinate them and put right the publication of popular literature.
Key words: society “Halyts’ko-rus’ka matytsia”, Galician Ruthenians, education of people, popular literature, history of Ukrainian book publishing, Ukrainian Greek-Catholic Church.

Революційні події, які на початку 1848 р. охопили значну частину Європи (“Весна народів”), помітно вплинули й на розвиток Австрійської імперії та народів, які її заселяли. Одним із наслідків було проголошення рівноправності народів та декларація рівних можливостей щодо розвитку національних мов та культур. У випадку галицьких русинів (українців) це означало унікальний шанс подолати значне відставання у національно-культурному розвитку порівняно з іншими народами, насамперед галицькими поляками. Вони розуміли, що використання можливостей державної підтримки в галузі законодавства, а також вже наявної інфраструктури (органів управління, судочинства, закладів освіти, Греко-католицької церкви) необхідно було доповнити різноманітними громадськими ініціативами, зокрема, щодо просвіти народу.
Переважна більшість галицьких русинів станом на 1848 р. була неосвіченою, а селянство, яке тільки що позбулося панщизняної залежності, жило традиційним життям з украй архаїчними практиками у господарстві та побуті. Руська інтелігенція була повністю інтегрованою у польсько-німецький культурний простір галицької суспільної еліти і значним чином мовно асимільованою. Формування нової руської (української) ідентичності було можливим тільки за активних зусиль громадських діячів, письменників, журналістів, митців тощо, які доповнювали б результати роботи вчителів, священиків та чиновників із “офіційних” структур.
Лідери галицьких русинів, які гуртувалися навколо створеної у Львові Головної Руської Ради та Руських Рад на провінції, загалом це розуміли і вже у травні 1848 р. розпочали консультації щодо заснування громадської організації (товариства), яка мала би на меті просвіту народу (головно простолюду – селян і міщан) через видання відповідної літератури. Зразком, очевидно, мали би стати подібні товариства у слов’янських народів імперії Габсбурґів – “Матиці”, передовсім чеська та сербська. Таке руське товариство – “Галицько-руську матицю” – заснували у Львові, остаточно підтвердивши цей факт на першому З’їзді руських вчених у жовтні 1848 р. Процес його створення супроводжували деякі непорозуміння між групами ініціаторів, які стосувалися насамперед бачення змісту просвіти народу та ролі в цьому процесі Греко-католицької церкви.
Історично склалося так, що у Галичині на середину ХІХ ст. представниками русинів перед органами влади та зовнішнім світом були передовсім керівники (архієреї та крилошани) Греко-католицької церкви. У 1848 р. саме вони здійснювали вирішальний вплив на Головну Руську Раду, священики переважали серед керівництва (виділу) “Галицько-руської матиці” – із 23 членів виділу, обраного 13 (25) жовтня 1848 р., 16 були особами духовного стану, а очолював товариство львівський крилошанин Михайло Куземський. Відповідно, їх бачення просвіти народу мало би лягти в основу програми дій “Галицько-руської матиці”. Була й інша група, невелика за чисельністю (буквально кілька осіб), на чолі з правником Іваном Борисикевичем, яка мала інші погляди на просвіту народу та тематику майбутніх видань “Матиці”.
І. Борисикевич та його однодумці ініціювали створення у нерозривному зв’язку з “Галицько-руською матицею” Товариства народної просвіти (“Общества народного просвѣщенія”), яке би мало стати певним різновидом руської академії і опікуватися передовсім науково-популярними та науковими виданнями. Ця група (до неї належав, наприклад, Яків Головацький) орієнтувалася на досвід роботи “Чеської Матиці” і не бажала обмежувати “Галицько-руську матицю” до видання молитовників та релігійно-повчальної літератури. І. Борисикевич став заступником голови руського просвітницького товариства і уособлював “світський” погляд на руську просвіту – через вивчення рідної мови, літератури, історії, популяризацію науки.
Греко-католицьке духовенство бачило просвіту народу передовсім через діяльність школи та Церкви. Під школою розуміли початкові (парафіальні та тривіальні) школи, які тоді в Галичині були під опікою консисторій. У середині ХІХ ст. руські священики вважали, що без навчання грамоти, без уміння читати (насамперед) і писати рідною мовою, без знання основ церковного співу будь-які просвітницькі зусилля не матимуть сенсу. При цьому освіту вони обов’язково поєднували з підвищенням рівня моральності руських селян та міщан, бачили просвіту народу у пропаганді працелюбності, законослухняності, ощадності, тверезості тощо.
Очевидний факт, що, навчившись читати, молоді русини потребуватимуть іншої літератури, окрім букварів, читанок та молитовників, і треба подбати про її видання, чомусь не турбував більшість священиків, як сільських, так і членів виділу “Матиці”. Хоча ще на з’їзді руських вчених 1848 р. М. Куземський зазначив, що самі початкові школи народ не просвітять, потрібне ще й видання добрих книг рідною мовою, а згодом священик Лев Трещаківський у руській пресі навіть називав, які книги треба публікувати, проте уявлення про просвіту народу як виконання своїх професійних обов’язків священиком та вчителем стало домінуючим серед руської інтелігенції середини ХІХ ст.
Це добре видно із переліку перших видань “Галицько-руської матиці”. У 1849–1850 рр. найбільшими накладами вийшли “Буквар для руських шкіл” о. Антонія Добрянського, “Граматика руської мови” о. Якова Головацького, “Молитвословець для дітей” о. Михайла Малиновського (всі по 10 тис. прим.) та “Читанка для малих дітей” вже покійного о. Маркіяна Шашкевича (5 тис. прим.). Кілька інших невеликих за обсягом книг (“Розправа о язиці южноруськім…” та “Три вступительнії преподаванія…” Я. Головацького, “Слово о полку Ігоря Святославича…” о. Івана Гушалевича та ін.) відображали другий напрям видавничої діяльності “Галицько-руської матиці” – публікацію науково-популярної та (після 1850 р.) наукової літератури.
Після другого З’їзду руських вчених (березень 1850 р.) “Галицько-руська матиця” поступово відійшла у тінь нового великого культурно-просвітницького проекту галицьких русинів – спорудження Народного Дому та другої міської церкви у Львові. Її видавнича діяльність і надалі була результатом компромісу між нечисленними руськими науковцями та найбільшою частиною руської інтелігенції – греко-католицьким духовенством.