Сторіччя академічних досліджень стилю бароко в українських стародруках

ЗаявникКурганова Олена Юріївна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція "Бібліотека.Наука.Комунікація"
ЗахідСекція 2. Історія книжкової культури України: здобутки і перспективи
Назва доповідіСторіччя академічних досліджень стилю бароко в українських стародруках
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Курганова Олена Юріївна,
Olena Kurhanova,
науковий співробітник,
Research stuff member,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Vernadsky National library of Ukraine,
канд. філол. наук,
PhD
СТОРІЧЧЯ АКАДЕМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ СТИЛЮ БАРОКО В УКРАЇНСЬКИХ СТАРОДРУКАХ
HUNDRED YEARS OF BAROQUE STYLE IN UKRAINIAN CYRILLIC OLD–PRINTED EDITIONS ACADEMICAL RESEARCH

У статті окреслено історію розвитку ідеї про вплив стилю бароко на українську книгу XVII–XVIII ст. в книгознавчих, філологічних та мистецтвознавчих дослідженнях.
In the article history of the idea about baroque style influence to Ukrainian books of 17–18th centuries development in bibliological, philological and art studies is observed.
Ключові слова: українські стародруки XVII–XVIII ст., стиль бароко, художнє оформлення видання, зміст видання.
Key words: Ukrainian old-printed editions of 16–18th centuries, baroque style, art decoration of edition, content of edition.

На початку ХХ ст., напередодні створення Української академії наук, помітно активізувалися дослідження національної культурної спадщини та відбулось посилення інтересу до пам’яток давньої української писемності. В руслі таких поглядів українська стародрукована книга стала об’єктом різноаспектних студій. Багатство художнього оформлення українських видань XVII–XVIII ст. неодноразово було предметом зацікавлення мистецтвознавців. Пам’ятки староукраїнської літературної мови, видрукувані окремими книгами (тексти проповідей, житійна література, панегірики тощо), а також окремі елементи текстової частини видання (вірші, передмови та ін.) стали об’єктом філологічних досліджень. Причому, і у мистецтвознавчих, і у філологічних працях, виданих впродовж століття, чітко простежується тенденція розгляду видавничих та змістових особливостей української книги XVII–XVIII ст. саме у контексті барокової естетики. Мета дослідження – окреслити динаміку розвитку ідеї про вплив стилю бароко на українську стародруковану книгу.
Історія вивчення українського бароко як національного вияву загальноєвропейського культурного стилю XVIІ–XVIIІ ст. розпочалась у першому десятилітті ХХ ст. Зокрема, в 1911 р. у петербурзькому часописі «Аполлон» виходить стаття Г. Лукомського «Украинскій барок», присвячена характеристиці пам’яток української архітектури. В 20-ті рр. ХХ ст. дослідження виявів барокового стилю поширилися і на пам’ятки українського малярства, графіки та скульптури. Проте у працях, присвячених книжковій графіці XVIІ–XVIIІ ст., зв’язок зі стилем бароко згадувався лише побіжно. Зокрема, у роботах М. Макаренка «Орнаментація української книжки XVI–XVII ст.» (Київ, 1926) та В. Січинського «Архитектура в стародруках» (Львів, 1925) принагідно констатується наявність барокових рис у певних творах книжкової гравюри. Але в описах типових для бароко елементів художнього оформлення української книги (гравюр із алегоричними та символічними зображеннями, емблематичних композицій) в «Етюдах з історії українських стародруків» С. І. Маслова (Київ, 1925-1928) і в статті О. Новицького «Символічні образи на ритинах київських стародруків» (Київ, 1926) відсутні спроби співвіднесення їх з естетикою бароко.
Починаючи з 30-х рр. (і майже до 80-х рр.) ХХ ст. над поняттям «бароко» закріпилося тавро негативної ідеологічної оцінки – так званий «занепадницький стиль». Це значно відсунуло в часі можливість досліджувати його вияви в українській стародрукованій книзі. В українському літературознавстві стиль бароко, з ідеологічних міркувань, згадувався в негативному значенні в середині 1930-х рр. (зокрема, у статті О. Білецького «Проблеми вивчення старовинної української літератури», з журналу «Літературна критика» 1936 №1(2). Сміливою спробою «виправдання» цього стилю став розділ С. І. Маслова в «Нарисах з історії української літератури» (Київ, 1945), присвячений українській літературі XVII – початку XVIII ст. В ньому С. І. Маслов говорить про домінування барокової естетики в українській проповіді, віршуванні та драматургії XVII ст. Прикметно, що при цьому С. І. Маслов (як і в подальші дослідники літератури бароко) взірцями стилю називає більшість із тих творів, видання яких вважаються визначними пам’ятками книжкового мистецтва. На жаль, «Нариси» було заборонено та вилучено з ужитку одразу після виходу тиражу.
В 30-50-ті рр. вивчення стилю українського бароко мало епізодичний характер. В літературознавстві, щоправда, відбулося певне пожвавлення досліджень українського бароко напередодні 4-го з’їзду славістів 1958 р. в Москві. Такі впливові на той час літературознавці, як І. Голеніщев-Кутузов, І. Єрьомін та О. Морозов, говорили про правомірність застосування терміну «бароко» до характеристики явищ української (і російської) літератур XVII–XVIII ст. З кінця 60-х рр. у монографічних працях, присвячених різним сферам українського мистецтва XVII–XVIII ст., все частіше застосовується поняття «стиль бароко». Узагальнений погляд на історію виникнення та поширення українського бароко викладено в «Історії українського мистецтва» (Київ, 1968). На початку 70-х рр. в журналі «Радянське літературознавство» з’являються перші теоретичні статті, присвячені феномену бароко в українській літературі: «Про українське літературне барокко» І. Іваньо (1970, №10), «Українське барокко в контексті європейського літературного процесу XVII ст.» Д. Наливайка (1972, №1). З кінця 1970-х виходить низка антологій, хрестоматій та повнотекстових перевидань українських літературних творів доби Бароко. Провідну роль в дослідженні літературної барокової спадщини відіграють також видані в цей період публікації з історії книги та давньої бібліографії, серед яких, наприклад, зведений репертуар українських стародруків Я. Запаска та Я. Ісаєвича «Пам’ятки книжкового мистецтва» (Львів, 1981-1984), монографічні дослідження Д. Степовика, присвячені роботам видатних граверів доби Бароко. У цих працях, незважаючи на присутність певного «ідеологічного накипу», декларуються основні риси українського бароко та їх вияви в площині книжкової графіки та художньо-образного змісту українських видань.
Зміна світоглядної парадигми в українській академічній науці на початку 1990-х сприяла реактуалізації в науковому дискурсі здобутків представників української діаспори (Д. Антоновича, Л. Білецького, Д. Чижевського та ін.), які від середини 1930-х рр. презентували українську культуру доби Бароко в світовій славістиці.
Дослідження перших десятиліть ХХІ ст., присвячені стародрукованій українській книзі, мають в своєму розпорядженні напрацьовану джерельну базу, методологію та можливість об’єктивного погляду на книжкові пам’ятки трьохсотлітньої давнини. В узагальненому огляді українського друкарства Я. Ісаєвича «Українське книговидання: історія, розвиток, проблеми» (Київ, 2002) розглядаються окремі ознаки впливу бароко на художнє оформлення видань XVII ст. Стильові особливості української книжкової графіки XVII–XVIII ст. підсумовує Д. Степовик у виданні «Українська гравюра бароко…» (Київ, 2012). Літературне надбання доби українського Бароко введено в широкий науковий обіг такими виданнями, як: «Муза Роксоланська» В. Шевчука (Київ, 2004), «Історія української літератури: епоха Бароко XVII–XVIII ст.» І. Ісіченка (Львів, Київ, Харків, 2011), 2-й том академічної «Історії української літератури» (Київ, 2014) та ін. Як і годиться, кожен дослідник зосереджується на предметі своєї спеціальності: книжковій гравюрі чи художній образності літературного тексту. При цьому бракує досліджень, об’єктом яких виступала б українська стародрукована книга XVII–XVIII ст. в її єдності художнього слова та книжкової графіки.
За сторіччя української академічної науки було напрацьовано значну джерельну та методологічну базу дослідження стилю бароко в українських стародруках. Проте залишилось і чимало лакун, що потребують заповнення та ставлять виклики в тому числі й перед дослідниками української стародрукованої книги як культурного об’єкта зі складною художньо-естетичною структурою.