«РОЗБЛОКУВАННЯ» КІНЕМАТОГРАФІЧНОЇ АРХІВНОЇ СПАДЩИНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ВИКЛИКИ

Тези доповіді

930.251:342.77(477)
Тетяна Ємельянова
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-0204-1100
кандидатка історичних наук,
перша заступниця Голови,
Державна архівна служба України
Київ, Україна
t.yemelianova@arch.gov.ua

«РОЗБЛОКУВАННЯ» КІНЕМАТОГРАФІЧНОЇ АРХІВНОЇ СПАДЩИНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ВИКЛИКИ

Розглянуто основні проблеми і виклики, пов’язані із забезпеченням доступу до архівного сегменту кінематографічної спадщини в умовах цифровізації.

Ключові слова: кінематографічна спадщина, кінодокументи, доступ

Без перебільшення, кінематографічна архівна спадщина є важливим ресурсом знань про суспільство, що формує наше уявлення про історію та культуру.
Цифрові технології створюють безпрецедентні можливості для «розблокування» та «видимості» кіноспадщини значно більшій аудиторії, ніж будь-коли в історії.
Під «розблокуванням» розуміємо створення цифрових колекцій архівних кінодокументів та забезпечення доступу до них в Інтернеті.
За даними Міжнародної федерації кіноархівів (International Federation of Film Archives) 79 кіноархівів світу використовують сьогодні безкоштовні потокові онлайн-сервіси для забезпечення зручного доступу до своїх аудіовізуальних колекцій. Прикметно, що серед цих архівів відсутні українські. Потужними міжнародними онлайн-проєктами, що містять колекції кінодокументів, стали портали Europeana, EUscreen, European Film Gateway, Filmarchives online.
Але чи вдаються сьогодні українські архіви до «розблокування» культурного та освітнього потенціалу кінематографічної спадщини, розширюючи до неї доступ, тим самим здобуваючи нове, постійно зростаюче коло потенційних користувачів, а відтак, і можливість функціонувати у все більш широкому соціальному контексті?
Насправді реалії доступу до архівних кінодокументів виглядають менш оптимістичними, ніж здавалося б на перший погляд. Незважаючи на всі технічні нововведення, доступ до архівних кінодокументів за останні роки суттєво не змінився. Якщо через Інтернет більш-менш забезпечується пошук інформації про ці документи (щоправда обмеженим набором пошукових засобів), то фізичний доступ так і не вийшов за межі архіву, де ознайомлення з кінодокументами (в аналоговій чи цифровій формі) та видача їх копій здійснюється на вимогу конкретного користувача. Такі пропозиції, на нашу думку, замало орієнтовані на користувача. Зважаючи на відсутність сучасних досліджень, присвячених користувацьким потребам, а також невисокий рівень комунікативних пропозицій в Інтернеті (наприклад, у соціальних мережах), архіви, ймовірно, теж не знають, чого хочуть їх користувачі. Це не може не створювати напруги у взаєминах між архівами і користувачами.
Мабуть, найкраще цю напругу ілюструють перешкоди, що виникають у зв'язку з потребою розміщення архівних кінодокументів в Інтернеті. Перша з них – це фінансові обмеження. Натепер архівний сегмент вітчизняної кінематографічної спадщини (йдеться про кінодокументи Національного архівного фонду України (НАФ) складає майже 103300 одиниць обліку. Єдиним вітчизняним архівом, який на постійній основі здійснює оцифрування кінодокументів, є Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пшеничного. На цей час оцифровано 3762 одиниці обліку, що складає майже 30 % усієї архівної кіноколекції та відповідає рівню оцифрування зарубіжних кіноархівів. Масове оцифрування кінодокументів та надання їх доступу до Інтернету вимагає значних фінансових ресурсів, яких, зрештою, завжди замало. Вартість оцифрування всіх кінодокументів НАФ важко оцінити. Оцифрування здійснюється силами архівістів без державного фінансування. За нашими обрахунками, зважаючи на обсяги кінодокументів НАФ і теперішні темпи оцифрування, без відповідного фінансування знадобиться не менше 300 років перш ніж кожен документ отримає свою цифрову копію. Між тим, за твердженням Європейської Комісії, «вікно можливостей для масових проєктів оцифрування вже закривається і не триватиме більше 7–10 років. Тому, у Великобританії, США, Франції та ін. країнах проєкти оцифрування кіноколекцій були ініційовані державою і підтримані спеціальними програмами. Зокрема, Національний аудіовізуальний архів Фінляндії для цієї мети щороку отримує 1 млн євро. Центральний державний архів Литви на реалізацію проєкту «Литовське документальне кіно в Інтернеті» отримав близько 2,7 млн євро від Фонду регіонального розвитку Європейського Союзу.
Крім фінансової проблеми, існує ще одна – пов'язана з законодавством про авторське право. Враховуючи, що термін дії авторського права на кінематографічний твір відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» складає 70 років з моменту смерті автора, а «вік» найстарішого кінодокумента НАФ – 125 років, питання захисту авторських прав не можуть не викликати занепокоєння у архівістів, які хочуть зробити свої кінодокументи доступними в Інтернеті. До того ж, застосування закону про авторське право для будь-якої конкретної ситуації вимагає тлумачення, що є вельми проблематичним, позаяк архівісти не мають або їм не вистачає відповідної юридичної підготовки. Оскільки цифрові технології продовжують трансформувати ландшафт авторського права, а також функціонування авторського права в цифровому середовищі, заангажовані в проєктах з оцифрування та онлайн-доступу архівісти прагнуть визначеності щодо статусу кожного окремо взятого кінодокументу (йдеться про належність кінематографічних творів до суспільного надбання, тих, що захищені авторським правом, та творів-сиріт). Однак, як каже професорка кафедри цифрових гуманітарних наук університету Глазго Лорна Хюз «бездоганна безпека і абсолютна впевненість надзвичайно рідкісні в авторському праві ...». Звідси, коли справа доходить до вибору того, що треба оцифровувати для онлайн-доступу, архівісти обирають «безпечні» документи, уникаючи всього, що представляє ускладнення в контексті авторського права. Як наслідок, масштаби і якість документальної спадщини, доступної в Інтернеті, є більш обмеженою, ніж потрібно. Такий підхід, на нашу думку, є неефективним з точки зору вичерпності «безпечних» кінодокументів, а також посилення згадуваної нами напруги між архівами та користувачами під тиском цифровізації. Вирішення цієї проблеми вбачаємо у зміні фокусу існуючих практик і застосуванні підходів та інструментів оцінки ризику. Задля цього архівісти повинні бути більш впевненими у своїх знаннях та мати авторитетні джерела інформації про авторські права. Своєчасні та доступні програми безперервної архівної освіти повинні включати надійний зміст авторського права: не тільки положення закону, але й спосіб його функціонування стосовно місії архівних установ та ролі архівіста в адмініструванні авторського права. Вагомою підмогою для архівістів у реагуванні на конкретні ситуації з авторським правом також міг би стати сучасний інтерпретаційний посібник.
Отже, незважаючи на сучасні світові тенденції з «розблокування» кінематографічної спадщини, її український сегмент залишається «невидимим» в Інтернеті. Перешкодою цьому є, у першу чергу, фінансові та правові проблеми, підважені все ще тривожно низьким рівнем усвідомлення необхідності вирішення цих проблем як на державному рівні, так і в архівному середовищі.

UDC 930.251:342.77(477)
Tetiana Yemelianova
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-0204-1100
Candidate of Historical SciencesFirst,
Deputy Head of the State Archival Service of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
t.yemelianova@arch.gov.ua

«UNLOCKING» CINEMATOGRAPHIC ARCHIVAL HERITAGE: PROBLEMS AND CHALLENGES
The main problems and challenges related to providing access to the archival segment of cinematographic heritage in the context of digitalization are considered.
Keywords: cinematographic heritage, film documents, access