ФОРМУВАННЯ ЗНАНЬ ПРО РУКОПИСИ В СИСТЕМІ КУЛЬТУРНО- ІСТОРИЧНИХ ЕПОХ (НА МАТЕРІАЛІ АРХЕОГРАФІЇ XIX ст.)

ЗаявникКовальчук Оксана Олександрівна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація. Від управління ресурсами – до управління знаннями» (2021)
ЗахідСекція 5. Рукописна та архівна спадщина: від рукопису до бази знань.
Назва доповідіФОРМУВАННЯ ЗНАНЬ ПРО РУКОПИСИ В СИСТЕМІ КУЛЬТУРНО- ІСТОРИЧНИХ ЕПОХ (НА МАТЕРІАЛІ АРХЕОГРАФІЇ XIX ст.)
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

УДК 930.2(477) “1820/1900”
Ковальчук Оксана Олександрівна,
ORCID 0000-0001-6649-4099,
доктор історичних наук,
старший науковий співробітник,
Інститут української археографії та джерелознавства
ім. М. С. Грушевського НАН України,
Київ, Україна
e-mail: o.k.iuad@ukr.net

ФОРМУВАННЯ ЗНАНЬ ПРО РУКОПИСИ В СИСТЕМІ КУЛЬТУРНО- ІСТОРИЧНИХ ЕПОХ (НА МАТЕРІАЛІ АРХЕОГРАФІЇ XIX ст.)

Проаналізовано археографію як систему знань про рукописи. Визначено її залежність від змісту культурно історичних епох: просвітницької епохи, романтизму, позитивізму.
Ключові слова: археографія, рукописи, культурно-історичні епохи.

Археографія є формою знання, оскільки займається вивченням пам’яток минулого з метою вироблення ефективних форм їх поширення, популяризації, введення у науковий обіг. В основі цього процесу лежить пізнання, що в свою чергу залежить від системи уявлень, сформованих в ту чи іншу культурно-історичну епоху. Власне поява самої археографії як окремої системи знань стала можливою лише в рамках певної культурно-історичної епохи. Для України – це перша половина ХІХ ст. Саме в цей період з’являється переконання у необхідності публікації старовинних рукописів окремо від історичних досліджень. Таким чином, рукописні пам’ятки позбавилися залежності від історіописання, що існувала в епоху Просвітництва. Вони перетворюються на предмет окремого дослідження. Це стало можливим тому, що наприкінці XVIII– на початку ХІХ ст. картина світу радикально змінюється. На зміну ієрархічно упорядкованій за принципом «важливе» і «маргінальне» картині світу приходить інша – романтична. Остання утверджує ідею рівноцінності усіх явищ і предметів як проявів божественного задуму. Відтак зникає ціннісна ієрархія речей, наслідком чого для історичної науки стало те, що рукописний спадок минулих епох здобув самостійну цінність не залежно від того, які можливості він дає для вивчення історії людства. В добу романтизму вважається, що рукописний спадок несе особливу форму знань, значно глибшу і ширшу, яку не може вичерпати або відтворити жодне історичне дослідження, зроблене на його основі. Ілюстрацією зміни ставлення до рукописного спадку на території України в першій половині ХІХ ст. є співставлення результатів вивчення його Д. Бантишем-Каменським і романтиками (І. Срезневським, П. Кулішем, М. Костомаровим та іншими). Д. Бантиш-Каменський, мислячи в основному категоріями епохи Просвітництва, вибудовує свою працю «Історія Малої Росії» як синтетичне дослідження, до якого додається у вигляді приміток підручний матеріал. Серед різного типу приміток є уривки цитованих рукописів, поданих у дусі XVIII ст. як демонстрація «припасів». Зовсім іншою була діяльність істориків-романтиків. Для них важливим було не так написання історії, як збір і публікація свідчень минулих епох. Тому в другій чверті ХІХ ст. ми нечасто зустрічаємо праці з історії України. Ця епоха багата знахідками хронік і літописів XVII-XVIII ст. Розпочинається публікація актового матеріалу. Отже, лише завдяки зміні картини світу рукописний спадок минулих епох стає предметом окремого вивчення, підставою для формування нових знань.
Тепер поглянемо, як змінюється ця система знань у залежності від пануючих культурно-історичних тенденцій. Зробимо це на основі дослідження змін, що відбуваються в українській археографії протягом ХІХ ст. у зв’язку із зміною уявлення про пам’ятки старовини. В цей час у філософії німецького романтизму сформувалося уявлення про особливу природу пам’яток минулого, що лягло в основу методики їх пізнання у праці Ф. Шлайєрмахера про універсальну герменевтику. Тому в епоху романтизму старовинні рукописи наділялися рисами герменевтичних об’єктів, публікація яких мала здійснюватись за особливими правилами. Перш за все змінюється система їх передачі. З’являється вимога до точної, «буквенної» передачі текстів. Виникає необхідність відтворення їх зовнішніх і внутрішніх особливостей. Однією з головних проблем для Київської археографічної комісії й Одеського товариства історії й старожитностей став пошук шрифтів для відтворення графіки старовинних текстів. І. Срезневський поставив питання про технологію публікації рукописів. І хоч із сучасної точки зору, та навіть із точки зору науковців кінця ХІХ ст. археографія першої половини ХІХ ст. не була досконалою, мала цілий ряд недоліків, все ж важливим був сам перелом у ставленні до проблеми публікації старовинних рукописів. Саме він сформував археографічну культуру оформлення, де робота історика над текстом відділялася від самого тексту і переносилася у примітки, легенди, коментарі, передмову. На нашу думку, епоха романтизму була уважнішою до базових складових рукопису, ніж позитивізм, що орієнтувався перш за все на його інформаційний потенціал. Про це свідчить така деталь, як спосіб передачі оригінальних заголовків тексту. Якщо порівняти видання «Южнорусских летописей, открытых и изданных Н. Белозерским» (т. 1. – К., 1856) і «Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси…» (К., 1888), то перш за все звертає на себе увагу прагнення М. Білозерського передати своєрідність зовнішнього вигляду заголовку літопису, тоді, як В. Антонович, світогляд якого сформувався в добу позитивізму, ігнорує цей факт. Але на думку мистецтвознавця і філолога А. Макарова саме в художній виразності заголовків барокових текстів часто криється ключ до їх розуміння.
В добу позитивізму, розквіт якого в Україні припадає на 70-ті – 90-ті роки ХІХ ст., формується інший тип знань про залишки минулого. В цей час розвивається уявлення про рукописний спадок як про історичне джерело. Рукописи розглядають як матеріал для реконструкції минулого. В той же час внаслідок утвердження позитивізмом системи вивідних знань, залишки минулого відіграють важливу роль як початкова ланка такого знання. Окрім того, позитивізм встановлює ієрархічний підхід до пам’яток. Найбільшою довірою користується письмове джерело, що зберігається в історичному архіві. Археографічна форма представлення рукописів теж відігравала важливу роль. Це був вагомий аргумент в обґрунтуванні достовірності історичної концепції. В той же час парадигма позитивізму утруднювала публікацію «випадкових» документів, встановлюючи систему спеціалізованих публікацій. Документи публікувалися під певну історичну тему. В поле зору потрапляли лише потрібні рукописи. Окрім того, навіть вони при публікації зазнавали певної трансформації. Якщо простежити динаміку, то з 70-х по 90-ті роки ХІХ ст. відбувається оптимізація археографічної публікації. Часто практикується публікація не всього рукопису, а найбільш інформативної його частини. У 90-х роках еволюція такого підходу зумовлює появу регестового типу публікацій. Так М. Грушевський поряд з публікацією джерел, присвяченої Барському староству, як додаток пропонує регестову форму їх публікації (Акты Юго-Западной России. – К., 1893. – Ч. 8. – Т.1; Т.2) Такий тип едиції дозволяє концентровано представити інформаційний потенціал історичних джерел, взятих у великій кількості. Це певний тип археографічної статистики. Так само під впливом позитивізму зазнає змін наповнення заголовків, легенд, приміток, коментарів.
Отже, археографія як наука перетворює рукописний спадок на форму знання шляхом публікації та введення до наукового обігу. Зміст цього знання, прийоми публікації, археографічний супровід залежить від системи уявлень, від картини світу, що панує в ту чи іншу епоху.

UDC 930.2(477) “1820/1900”
Oksana Kovalchuk,
ORCID 0000-0001-6649-4099
Doctor of Historical Sciences,
Senior Research Associate,
Institute of Ukrainian Archeography and Source Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: o.k.iuad@ukr.net

FORMATION OF KNOWLEDGE ABOUT MANUSCRIPS IN THE SYSTEM OF CULTURAL AND HISTORICAL PERIODS (ON THE MATERIAL OF ARCHEOGRAPHY OF THE 19th CENTURY)
Archeography as a system of knowledge about manuscripts is analyzed. Its dependence on the content of cultural and historical epochs is defined: the Enlightenment epoch, romanticism, positivism.
Keywords: archeography, manuscripts, cultural and historical epochs.