Український Національний Музей-Архів та Український Історичний Кабінет: пошуки нових аспектів дослідження

ЗаявникКропочева Наталія Миколаївна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція "Бібліотека.Наука.Комунікація"
ЗахідСекція 2. Історія книжкової культури України: здобутки і перспективи
Назва доповідіУкраїнський Національний Музей-Архів та Український Історичний Кабінет: пошуки нових аспектів дослідження
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

УДК 94(477+437)
Кропочева Наталія Миколаївна
науковий співробітник
ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського

Розглянуто особливості діяльності українських просвітницьких, наукових та освітніх інституцій за кордоном в 30-х роках XX cт. Встановлено, що саме колекція Українського національного архіву-музею стала основою документального та пресового зібрання Українського історичного кабінету. Зроблено спробу знайти певні взаємозв’язки політичних поглядів з професійним відбором на посади в Український історичний Кабінет.
Ключові слова: Український національний музей-архів, Українська партія соціалістів-революціонерів, Український історичний кабінет.

Kropocheva Natalia M.
researcher
V. O. Sukhomlynskyi SSPL of Ukraine

The peculiarities of activity of Ukrainian educational, scientific and educational institutions abroad in the 30th years of XX century are considered. It was established that the collection of the Ukrainian National Archival Museum was the basis of the documentary and press collection of the Ukrainian Historical Cabinet. An attempt is made to find certain relationships of political views with professional selection of positions in the Ukrainian Historical Cabinet.
Key words: Ukrainian National Museum-Archive, Ukrainian Party of Socialist Revolutionaries, Ukrainian Historical Office.

Український Національний Музей-Архів та Український Історичний Кабінет: пошуки нових аспектів дослідження

Гіпотезою нашої розвідки визначено наступне положення: серед українських діячів політики, культури і науки, які вимушені були емігрувати після поразки революції 1917-1921 рр., значний відсоток належав представникам Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), які опікувалися питаннями освітньої та культурно-просвітницької діяльності в країнах Європи. Означені напрями стали одними із основних складових програми УПСР за кордоном. Її лідери, Микита Шаповал та Никифор Григоріїв, вбачали у цьому першу і найголовнішу передумову політичної організації нації, і, відповідно, створення власного суспільно-політичного і культурного життя.
Оглядовий аналіз публікацій в сучасному вітчизняному історіографічному дискурсі досить ґрунтовно репрезентує діяльність освітніх, наукових, культурних установ в Німеччині, Польщі та Чехословаччині, серед засновників яких були представники різних політичних партій. Так, в 1921 р. в Чехословацькій республіці було засновано низку навчальних закладів представниками Української соціал-демократичної робітничої партії, серед яких - Українська господарська академія, Український вищий педагогічний інститут імені М. Драгоманова, реальна гімназія, різноманітні професійні курси, а також бібліотеки, видавничі фундації, які друкували українську науково-популярну та навчальну літературу.
Поряд з УІКом в Чехословаччині існувала ще одна подібна установа – Музей визвольної боротьби українського народу (МВБУ). Зважаючи на спільні інтереси й завдання, ці установи працювали в атмосфері взаєморозуміння, толерантності, взаємодоповнюючи одна одну. Окрім схожих функцій, вони виконували й специфічні. УІК не мав музейного відділу, але видавав на прохання окремих організацій чи осіб довідки за матеріалами своїх фондів, підготовлював тематичні виставки україніки, чехіки. Ініціаторами створення Українського історичного кабінету в Празі були відомі українські діячі: Л. Білецький, Н. Григоріїв, А. Животко, Л. Кобилянський, М. Обідний, Г. Омельченко, Ф. Швець, С. Шелухін та ін.
Зазначимо той факт, що створення УІК відбувалося в непростому протистоянні з Українським національним музеєм-архівом (УНМА), результатом якого стала передача усієї документальної та бібліотечної збірок УНМА під опіку УІК, який розпочав свою роботу у червні 1930 р. саме з метою приймання українських архівів. Референтом УІК було призначено колишнього завідувача архівним відділом УНМА М. Обідного, крім того у становленні та розгортанні діяльності УІК активну участь брали й інші співробітники УНМА – Аркадій Животко, Леонід Кобилянський, Софія Безручкова.
Досить значна кількість історіографічних студій виокремлює суперечливі, з точки зору виникнення та функціонування Українського національного музею-архіву (УНМА) тенденції, зокрема, після припинення діяльності УНМА правонаступником визнано Український історичний кабінет, представниками якого було підписано угоду про передачу документальної та бібліотечної збірок представникам Українського історичного кабінету. Основними положеннями угоди визначено: зберігання фондів УНМА в УІК при МЗС ЧСР до того часу, коли з'явиться реальна можливість передати їх Всеукраїнській Академії Наук або іншій науковій установі в Україні; перевезення Музею-архіву в Україну. Встановлено, що саме колекція УНМА стала основою документального та пресового зібрання УІК, яке згодом суттєво поповнилося іншими надходженнями і стало складовою так званого «Празького українського архіву».
Зроблено спробу віднайти взаємозв’язки політичних поглядів (А. Животко і Л. Кобилянський були представниками Української партії соціалістів-революціонерів) з професійним відбором на посади в УІК. Недостатність біографічних відомостей про вищеназваних співробітників не дозволяє спростувати чи підтвердити цю гіпотезу.

Джерела

1. Биковський Л. Український Історичний Кабінет у Празі / Лев Биковський // Українські бібліологічні вісті. – Аугсбург. – 1948. – Ч.1. – С. 75.
2. Боряк Т. Документальна спадщина української еміграції в Європі: Празький архів (1945–2010) : [монографія] / Тетяна Боряк ; М-во культури України, Нац. акад. керів. кадрів культури і мистецтв. – Ніжин : Вид-во НДУ імені Миколи Гоголя, 2011. – 544 с.